Дніпропетровський національний історичний музей

Вечір пам’яті поета і педагога Л.Г. Левченко у стінах літературного музею

Вечір пам’яті поета, педагога Людмили Григорівни Левченко (1950-2018) у музеї «Літературне Придніпров’я» – 9 жовтня о 16.00.

Людмила народилася з відчуттям свободи, що як «шалена гірська течія… дуже не любить неволі». Тому і жила «не суєтно», і «не дрібно», як скаже вона про свою ліричну героїню. Уміла відчувати гармонію світу, і виливати свої почуття у слово, яке лягало на серце читачів світлом прозріння.

Народилася Людмила Григорівна Левченко у с. Гавришівка Магдалинівського району на Дніпропетровщині. Після закінчення восьми класів в с. Мала Козирщина продовжила навчання у м. Дніпропетровську. Ще коли навчалася у школі уже досить вправно віршувала. Її учителем української мови та літератури був Гаврило Прокопенко – український поет – дисидент, людина чесна і принципова, з виразною національною позицією. Він був першим читачем і рецензентом її ранніх поезій і дав потужний енергетичний і політичний струмінь її творчості.

Після закінчення десяти класів Левченко була взята на облік у КДБ. Дорога до вступу у вищі учбові заклади була закрита. Тож змогла закінчити тільки Дніпропетровське педагогічне училище.

Пізніше, працюючи у дошкільних дитячих закладах Дніпропетровська, вечорами відвідувала літературне об’єднання. У місцевій періодиці з’явилися перші публікації Л.Левченко. Альманах “Вітрила”- 76 –77” та журнал “Прапор” (нині – “Березіль”) надрукували цілі підбірки її поезій. Однак перша збірка поезій “Стоїть над ружами душа”, вийде аж через 20 років у 1997р. Така відстань у двадцять років була характерна для творчої біографії тих митців, імена яких фігурували в «чорних списках» допущених і недопущених до ефіру, екрану, преси.

Довгий час Л.Левченко вважалася дитячою письменницею. Досвід багатолітнього спілкування з дітьми, знання дитячої психології, оригінальний поетичний талант допомогли створити радісні, емоційні, сповнені добра і любові вірші для маленького читача. У 1989 році виходить її збірка віршів для дошкільнят “Півень – сурмач”. Затим “Навіщо птахові гніздо”, “Золотий бриль”, “Кольорова грядка”, “Хто яким вдався”, “Скільки в жабки жабенят”, “Лічба”, “Гарні рядна з кропиви”.

Книжка “Півень – сурмач” свого часу була визнана кращою дитячою книгою року. А після виходу “Золотого бриля” Л. Левченко була названа однією з кращих дитячих письменниць України. Її твори були включені до шкільних “Читанок” для дітей молодшого шкільного віку.

Особливістю таланту Людмили Левченко є поєднання оригінального поета – лірика і дитячої письменниці. Уміння поєднати фантастичне з реальним, заглянути у найпотаємніші глибини людської душі проявилося у її збірках “дорослих” поезій “Стоїть над ружами душа” (1997) та “Дзвони степу” (2001), «Райське яблуко» (2007).

Переважна більшість її поезій присвячена рідному краю. Образ краю у Людмили Левченко багатоплановий. Уособленням його є і рідне, “у блакитній далі” село (“Он в’ється стежка в спориші”), і хатина, де “в кожній речі стільки сонця” (“Хатина”), і “старенький, мовчазний двір” (“Я повертаюся в село”) і “стежка в спориші” (“Стоїть над ружами душа”). Саме вони, як зізнається поетеса, “тримають у світі”, звідси вона черпає для себе силу й натхнення. Поетеса залюблена у все, що тут її оточує, до “…найдрібнішої крихітки”: “і разки цибулі на причілку”, і “колодязь під схудлим кленом, і забрьохана призьба”, і “мамине плаття” – синоніми щастя і зажури.

Закономірно входить у тему рідного краю мотив пам’яті. Для Л. Левченко відчуття пам’яті – це перш за все, відчуття свого роду. Корінь її козацького роду вріс у цю землю. Отже, саме через рідну землю проходить зримий зв’язок поетеси з її родоводом і народом. Рідний край, земля батьків і дідів – це для Л. Левченко і країна найдорожчих у світі запахів, звуків, кольорів.

Он в’ється стежка в спориші –
повз верболіз, повз дику грушу.
Блакитна даль, і ні душі –
лиш тільки степ і дикі ружі.

Тут все чарує і вража
прозорим обширом мовчання.
Стоїть над ружами душа:
пресвітла, горда і печальна.

На квітах – крапельки роси
і трохи полум’я і втоми.
Стою між свічками краси.
Їх не задути вже нікому.

Саме в пейзажній ліриці найбільше проявилося оте уміння поєднувати фантастичне і реальне, про що говорилося вище:

Моє вікно, мов маків цвіт,
я з ним дружу багато літ,
воно невтомно щохвилини
мені показує картини.
Он по корі повзе мурашка,
а темна хмарка, мов монашка,
пробігла небом – і в ту ж мить
дощик дрібненький зашумить.
Джміль лобом буцнувся в троянду
і звук розтяг, немов гірлянду.
На теплій призьбі непробудно
спить безтурботно кіт приблудний,
йдучи щоранку на роботу,
я з ним ділюся бутербродом.
Моє вікно, мов маків цвіт,
люблю його казковий світ.

Збірки Л. Левченко багаті й лірикою кохання. Поетеса обстоює думку про неповторність цього, «одного єдиного на все життя почуття».

Були глибокі почуття.
Їх занесла зима снігами.
Та залишилося життя,
І залишилися ми з вами.
Я вже отямилась давно
І відростила навіть крила,
І п’ю розлуки, мов вино,
Одного лиш забуть не в силах:
Що те шалене почуття,
Що так обвуглилося чорно,
Одним одне на все життя
В моєму серці неповторне.

У її творчому доробку цілий ряд віршів філософського спрямування (“Два голуби білий і чорний”, “Дядько Іван”, “В дитинстві”, “Билина”, “Вічність”).

Аналізуючи творчість Людмили Левченко обов’язково слід сказати ще про одну важливу рису її творчої натури. У 1990 році Л. Левченко створила літературну студію для юнацтва “Лілея”. З перших днів свого існування студія органічно влилася у літературний процес Придніпров’я.

Завдяки Людмилі Левченко студія стала потужною і цікавою. Її учасники неодноразово ставали лауреатами Всеукраїнських фестивалів дитячої поезії. В студійцях “Лілеї” відомі критики, досвідчені письменники побачили риси українського менталітету, одухотвореності, гармонії. 12 учасників студії стали членами Національної Спілки письменників України. А осягнути сьогодні весь спектр новітньої української поезії без постатей Олесі Мудрак та Наталії Федько неможливо.

Запрошуємо усіх друзів, шанувальників, літстудійців на вечір пам’яті Людмили Левченко у музей «Літературне Придніпров’я» 9 жовтня о 16.00.

Світлана Мартинова: старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»


Hosting Ukraine Creative Commons