Формування колекцій музею Чернігівської губернської вченої архівної комісії

Однією зі складових частин Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського є спадщина музею Чернігівської губернської вченої архівної комісії, що як окремий музейний заклад існував у 1896-1925 роках під назвами Історичний музей, З’єднаний музей, Історико-археологічний, Другий радянський.
14 листопада 1896 року відбулося офіційне відкриття Чернігівської вченої губернської архівної комісії (ЧАК). Вона була другою за часом створення після Таврійської на теренах України. За прикладом інших установ Чернігівська комісія, крім діяльності, передбаченої Положенням про архівні комісії, мала на меті вивчення місцевої старовини, опікування пам’ятками, участь в археологічних розкопках, а також створення музею. Незважаючи на те, що це були другорядні завдання, можна сказати, що Чернігівська архівна комісія розпочала свою діяльність саме відкриттям музею, у приміщенні якого й відбулися урочистості.
На цей час його зібрання нараховувало майже 400 одиниць. Перші експонати почали надходити відразу після того, як 14 червня 1895 року було прийняте рішення організувати Комісію. Вже у липні «Черниговские губернские ведомости» сповіщали про передачу речей «нарождающемуся музею», наприклад: палиця ХVІІІ ст., подарована Павлом І своєму флігель-ад’ютанту Котлубицькому, від міського голови Чернігова О.О. Ханенка; срібні й мідні монети та настільна медаль у пам’ять 100-річчя заснування Вільного економічного товариства від статського радника І.М. Щербацького . І хоча третину дарунків становили монети, траплялося чимало справді цінних і коштовних предметів. Землевласник Новгород-Сіверського повіту А.О. Томиловський передав золо-тий кишеньковий годинник з портретом Єлизавети Петрівни, прикрашений 365-а дрібними діамантами, що свого часу був пожалуваний імператрицею графу Паніну; відомий громадський і культурний діяч, глухівський міський лікар П.Я. Дорошенко – срібний ківш, яким Єлизавета Петрівна нагородила Донського отамана С. Єфремова, чотири дукачі та автограф Ф. Углицького, а товариш голови Чернігівського окружного суду Л.М. Гладков – срібну ложку, якою користувався святитель.
Головним джерелом поповнення колекцій були пожертви. Їх робили державні чиновники, земські діячі, військові, землевласники, купці, селяни, учні, навіть капітани пароплавів, що курсували між Черніговом і Києвом. Свої вироби передавали колонія малолітніх злочинців, інститут глухонімих, в’язні тюрми.
Дарувалися як окремі речі, так і цілі колекції. Предводитель дворянства Новгород-Сіверського повіту князь В.Д. Голіцин передав колекцію зі 103 мідних хрестів і складаних ікон ХІІХVІІІ ст., частково прикрашених емаллю; голова ЧАК граф Г.О. Милорадович – родинний архів Кочубеїв; онук малоросійського генералгубернатора Ф.О. Куракін – збірку планів споруд Чернігова першої половини ХІХ ст. (81 од.); почесний мировий суддя Глухівського повіту М.П. Маркевич –  19 розфарбованих гравюр – карикатур І. Теребеньова на Наполеона, виданих у 1813 р.; В.М. Кузьменко – матеріали з розкопок давньогрецьких міст Херсонеса і Пантикапеї; В.М. Білозерська з Борзни – 68 автографів, серед них О.С. Пушкіна, К.Ф. Рилєєва, В.А. Жуковського, Ю.Ф. Лисянського, які належали її покійному чоловіку.
Велику увагу музею приділяв чернігівський губернатор (18931903) Є.К. Андрієвський. Він сприяв надходженню до музею експонатів, які залишилися після губернської сільськогосподарської виставки 1883 р., книг і документів, що мають історичну цінність, з архіву губернського правління. Під час поїздок Андрієвського по губернії чиновники різних рангів, священики, приватні особи вважали своїм обов’язком передати йому для музею ті чи інші матеріали. Дарував губернатор і власні речі, купував книги для бібліотеки, експонати, наприклад: на ярмарку в Чернігові придбав у старця торбан для музею. У січні 1902 р. Є.К. Андрієвський звернувся з офіційним листом до місцевих урядовців з проханням надати музею документи і речі ліквідованих ремісничих управ. 24 березня підписує друге розпорядження: «Обращаюсь ко всем г[осподам] городским головам и городским старостам с просьбой, не признают ли они возможным, собрав вещи …препроводить их ко мне». А вже 8 червня з позначкою «Очень спешное» надсилає депешу такого змісту: «Предлагаю Вашему вниманию немедленно по получении сего, представить мне, что сделано Вами по циркуляру от 24 марта с.г. № 192 относительно вещей и документов, оказавшихся при приеме от ремесленных управ имущества и имеющих археологическое или историческое значение». Так завдяки наполегливості губернатора сформувалася унікальна колекція пам’яток цехового устрою, яка містила книги, печатки, значки (корогви), покривала на мари, дошку з розкладом чергувань цехів Чернігівської ремісничої управи тощо. В 1920х роках на її основі був створений відділ цехів музейної експозиції.
Про нові надходження регулярно сповіщали «Черниговские губернские известия» із зазначенням імен дарувальників, що також сприяло збільшенню зібрання. Приватні дарунки були важливим джерелом формування музейного фонду, проте безсистемним. Крім того, разом зі справді цікавими й унікальними пам’ятками, до музею потрапляли речі, що не мали ані історичного, ані художнього значення.
Іншим важливим джерелом поповнення музейного зібрання була статутна діяльність ЧАК. Її програмою передбачалося, що Комісія розглядатиме справи губернських і повітових архівів, виділяючи документи, які мають наукове значення, для зберігання; збиратиме відомості про документи з історії Чернігівщини, що зберігаються в архівах міністерств, інших губерній, у приватних осіб; контролюватиме роботи по перебудові і ремонту старовинних споруд; братиме участь в археологічних розкопках. Внаслідок реалізації цих настанов до ЧАК потрапило понад 100 справ початку ХІХ ст. із Санкт-Петербурзького архіву, справи Городнянського повітового дворянського зібрання, 87 карт і планів населених пунктів і місцевостей Чернігівської губернії з Полтавського губернського правління. До музею передали речі, виявлені під час нагляду за земляними роботами на чернігівському дитинці – Валу, при прокладанні територією губернії залізниць; з відрядження до Нового Ропська для надання дозволу на ремонт і перенесення церков були привезені два великі церковні свічники.
Архівна комісія зверталася з клопотаннями до єпископа і духовної консисторії про передачу музеєві пам’яток, що зберігалися в церквах Чернігівської єпархії. Як наслідок – музей збагатився портретом Євдокії Жоравко ХVІІ ст. з Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря, дерев’яними фігурами ангелів з Чернігівського Єлецького монастиря, Євангелієм ХVІІ ст. з Георгіївської церкви с. Бобровиця тощо. В роки революції музей став поповнюватися за рахунок пам’яток, виявлених під час огляду залишених господарями або націоналізованих маєтків, монастирів.
З 1904 р. члени Чернігівської архівної комісії почали здійснювати археологічні розкопки і розвідки. (Формування археологічної колекції ЧАК детально проаналізоване О.Є. Черненко ).
Частину монетних скарбів, виявлених на території губернії передала Імператорська археологічна комісія. В 1919 р. музей клопотався перед банком про добір монет з конфіскату, про передачу грошових знаків різних урядів 1917-1919 років. В 1923 р. В.А. Шугаєвський переглянув у ДПУ майже пуд срібних монет, відібравши для поповнення нумізматичної колекції 36 одиниць.
Цікавий матеріал давали збиральницькі експедиції, започатковані П.М. Добровольським – керуючим справами ЧАК у 1902-1910 роках. Поштовхом до них, на нашу думку, могло стати створення Чернігівського відділення попереднього комітету з підготовки ХІІІ, Катеринославського, археологічного з’їзду, а цілеспрямований, організований характер ці «екскурсії» (за тодішньою термінологією) набули в період підготовки ХІV, Чернігівського, з’їзду. Петро Михайлович походив з родини священика, сім років працював у Чернігівській духовній консисторії, тож умів порозумітися з місцевими пастирями. В 1904 році, буваючи у службових справах у селах Чернігівського повіту, він зібрав лише предметів релігійного вжитку 112 одиниць: ікони, дароносиці і дарохранильниці, потири, покрівці, царські врата, колекцію шлюбних вінців (28 од.). З с. Андріївка привіз скатерть, що належала родині гетьмана І.І. Скоропадського. Вірогідно, його ж стараннями отримана колекція жіночих головних уборів – зав’язок – з с. Кархівка, що й сьогодні є окрасою музейної збірки. Зібрані П.М. Добровольським зразки вишивки і гаптування експонувалися в 1905 р. на виставці ХІІІ Археологічного з’їзду. Визнаючи доцільним «продолжение визитаций по селам и деревням с целью разыскания памятников старины», члени Комісії звертали увагу на те, що добре було б видавати їм «соответствующие билеты или открытые листы, удостоверяющие их членские права». В 1914 р. В.Ю. Зубок отримав відкритий лист чернігівського губернатора на право обстеження Городнянського, Ніжинського і Чернігівського повітів з метою вивчення місцевих говірок і збирання етнографічних матеріалів. Культові речі й архівні документи були виявлені під час пішохідних екскурсій поблизу Чернігова В.А. Шугаєвським у 1921- 1922 роках.
Важливим етапом у комплектуванні музейних колекцій стала підготовка до ХІV Археологічного з’їзду, який відбувся в Чернігові у серпні 1908 р. ЧАК взяла найактивнішу участь у діяльності Попереднього комітету, збиранні матеріалів і облаштуванні виставки з’їзду. Частина експонатів надсилалася на виставку з тим, що після її закінчення вони передаються до музею. Музей збагатився речами, зібраними під час збиральницьких експедицій та археологічних розкопок. Крім того, експонати виставки, не забрані власниками, разом з обладнанням стали надбанням міста Чернігова. Міська управа вирішила не створювати окремого музею, а передати отримані старожитності Архівній комісії.
Для поповнення музейного зібрання використовувалися подекуди й не зовсім законні засоби. Так, у листопаді 1910 р. консерватор музею Є.О. Корноухов дізнався, що друкарня губернського правління продала на вагу (на пуд) старі справи і папери, не попередивши ЧАК. Він проник до складу, де зберігалися вже продані папери, і в цьому звалищі спромігся вибрати окремі видання Комісії, праці О.М. Лазаревського, Г.О. Милорадовича, С.Д. Носа, комплекти «Черниговских епархиальных известий», матеріали з цензорськими дозволами тощо.
Від початку свого існування музей формував колекції безкоштовно, виняток було зроблено лише для портрета Б. Хмельницького. Про цей принцип наголошувалося й на засіданні Комісії 22 грудня 1904 р.: «Читано заявление полицейского урядника … Конотопского уезда Быковца, сообщающего, что в с. Хижках у земского фельдшера имеется ружье-кремневка … собственник которого может уступить его музею за плату. Постановлено: уведомить Быковца, что в музее комиссии собираются только жертвуемые предметы старины, о поступлении которых сообщается в «Губернских ведомостях» . Проте поступово кількість пожертв значно зменшується. Стурбовані члени Архівної комісії вбачають причину цієї тенденції в тому, що значного розповсюдження набуло приватне колекціонування, різко зріс попит на предмети старовини, з’явилось багато агентів-перекупників: «Поэтому владельцы предметов старины предпочитают продавать принадлежащие им вещи, а не дарить их. Для музеев встает вопрос о пополнении коллекций путем покупок, а не  дара» .
Систематично закуповувати музейні предмети почали з 1909 р. По-перше, з цього часу державне казначейство почало надавати фінансову допомогу архівним комісіям; по-друге, після ХІV Археологічного з’їзду відбулася реорганізація музею, він отримав нову назву – «Чернігівський з’єднаний історичний музей міський і вченої архівної комісії в пам’ять 1000-річчя літописного існування м. Чернігова» та кошти від міської управи, яка відтоді щорічно виділяла 100 рублів для поповнення колекцій. В 1909 р. на придбання музейних предметів витратили 10 рублів (у остерського археолога-аматора К.А. Ставровського вирішили купити колекцію археологічних знахідок), у 1911 р. – 37 рублів 50 копійок, у 1915 р. – 136 рублів . Як бачимо, навіть ті кошти, що виділялися на придбання експонатів, не завжди використовувалися повністю через відсутність на місцевому ринку старожитностей, які б задовольняли і своїм ґатунком, і своєю ціною. Відмовою від купівлі почасти слугувало й те, що подібні речі – фарфор, фаянс, бісерне шитво тощо – закуповує Музей українських старожитностей імені В.В. Тарновського. Заважала і бюрократична тяганина. Саме тому ЧАК звернулася до міської управи з проханням спростити процедуру купівлі музейних предметів, а виділені для цього гроші видавати хранителю музею на початку року.
Не шкодували грошей на придбання музейних предметів і в тяжкі революційні роки, коли музей перебував у жалюгідному стані: потерпав без ремонту, не опалювався, не було коштів на його утримання. Працівники музею розуміли, що реквізиції справі не зарадять: власники історичних і культурних цінностей просто знищать їх, аби не віддавати задарма. Тож для купівлі експонатів була створена оціночна комісія, яка в 1921 р. придбала для музею 53 предмети на загальну суму 991 тисячу рублів , у тому числі кам’яний молоток, стародруки ХVІІ ст. «Огородок Марии Богородицы» А. Радзивіловського та «Меч духовный» Л. Барановича. В 1919 р. співробітники губКОПМИСу, у віданні якого перебував музей після припинення діяльності Чернігівської вченої архівної комісії, їздили у відрядження до Києва для придбання старовинних українських килимів.
Члени Чернігівської вченої архівної комісії розглядали передачу матеріалів до музею або архіву як засіб збереження історико-культурної спадщини, у першу чергу місцевої. На необхідність цілеспрямованого збирання матеріалів, пов’язаних з важливими подіями в житті країни, з історією Чернігівщини, в тому числі документів щодо звільнення селян з кріпацтва, чернігівських стародруків, звертав увагу й почесний член ЧАК О.М. Лазаревський .
Аналізуючи ситуацію з археологічними знахідками, що внаслідок діяльності перекупників «из Чернигова уплывают в Киев», чаківці розраховували на те, що археологічний артефакт має цінність лише за умови, що відоме місце його знахідки, в іншому випадку він є «только предметом любопытства и обесценивается. Это последнее обстоятельство и должно оказать услугу музейному делу в Чернигове … перекупщики находок должны в непродолжительном времени убедиться, что главный пункт их сбыта – Киев не будет предлагать за поставляемые вещи запрашиваемой цены, ибо вещи эти будут для Киева с одной стороны чужими, а с другой – настоящий археолог усомниться в действительном местонахождении вещи, перешедшей через несколько рук» .
1913 р. краєзнавці звернули увагу на швидке зникнення традиційних речей селянського побуту: «Предметы художественного народного творчества исчезают, не обновляясь, а уступая место фабричным, более дешевым» .
Чернігівці були ознайомлені з досвідом збиральницької роботи своїх колег і намагалися його використовувати. Найбільш підходящими для поповнення музею засобами вони вважали ті, що застосовував Київський художньо-промисловий і науковий музей: проведення експедицій та залучення до цієї роботи селян, вербуючи в їхньому середовищі своїх агентів.
Завдяки цілеспрямованій діяльності музейних працівників та краєзнавців, а також дарункам приватних осіб сформувалося музейне зібрання, яке на початок 1922 р. нараховувало 7724 одиниць, у тому числі 2000 музейних предметів, що надійшли протягом 1917-1922 років. Воно складалося з доісторичного (археологічного), історичного, етнографічного, церковного відділів, відділів гравюр і фотолітографій, карт і планів, рукописів, дублікатів. Бібліотека музею мала 6653 примірники книг, брошур, періодичних видань .
«Всеми этими незначительными (! – Л.Л.) успехами, – писав у 1923 р. інспектор екскурсійно-виставково-музейної частини Губполітосвіти В.А. Шугаєвський, – музейное дело на Черниговщине, имеющее весьма важную роль в изучении прошлого страны, обязано исключительно бескорыстным усилиям специалистов и лиц, преданных науке. Остается пожелать и надеяться, что органы советской власти и население в будущем обратят больше внимания на собрание и охрану памятников старины и искусства, в которых до наших дней запечатлены в веществе, живут мысль и труд давно умерших поколений народа».

Бібліографія

1. Черниговские губернские ведомости. Часть неофициальная.  –  1895.  –  № 498, 512.
2. Державний архів Чернігівської області  (далі – ДАЧО).  –  Ф.  145.  –  Оп. 1.  –  Спр. 140.  –  Арк.  265-266.
3. Добровольский П.М. Памятники цехового устройства.  –  Отд. оттиск.
4. ЧАК, крім музею, мала архів і бібліотеку, чітких критеріїв розподілу матеріалів між якими не було. Опікувалася ними одна людина – керуючий справами ЧАК.
5. Скарбниця української культури: Зб  наук.  праць.  –  Вип.  9  (Спецвип. 1).  Черненко О.  Археологічна колекція Чернігівського історичного музею імені  В.В. Тарновського  (1896-1948 рр.).  –  Чернігів,  2007.  –  С.  10-30.
6. ДАЧО.  –  Ф.  Р-593.  –  Оп. 1.  –  Спр.  52.  –  Арк. 103-103 зв.
7. ДАЧО.  –  Ф.  Р-593.  –  Оп. 1.  –  Спр.  1516.  –  Арк.  3 зв.
8. Черниговские губернские известия. Часть неофициальная.  –  1905.  –  № 114.
9. Отчет о деятельности Черниговской губернской ученой архивной комиссии за 1910 год. – Чернигов, 1911. – С. 28–29.
10. Труды Черниговской губернской архивной комиссии.  –  Вып.  6.  –  Чернигов, 1905.  –  Приложения.  –  С. 19.
11. Отчет о деятельности Черниговской губернской ученой архивной комиссии за 1911 год.  –  Чернигов, 1912. –  С. 16.
12. Труды Черниговской губернской архивной комиссии. 1909-1910 г.  –  Вып. 8.  –  Чернигов, 1911.  –  С.  68;  Отчет о деятельности Черниговской губернской ученой архивной комиссии за 1911 год.  –  С. 19;  Отчет о деятельности Черниговской губернской ученой архивной комиссии за 1915 год.  –  Чернигов,  1916.  –  С.  7.
13. ДАЧО.  –  Ф.  Р-593.  –  Оп. 1. –  Спр.  467а.  –  Арк.  57.
14. Труды Черниговской губернской архивной комиссии. 1897-1898.  –  Изд.  2.  –  Чернигов,  1914.  –  Отд.  1.  –  С.  36.
15. Отчет о деятельности Черниговской губернской ученой архивной комиссии за 1911 год.  –  С. 18.

Автор: Линюк Л.П. – заст. дир. з наукової роботи Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснуван¬ня Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.