Особисті речі Судця Володимира Олександровича: парадний мундир маршала авіації з нагородами, парадний пояс з кортиком, компас, барометр, люлька для тютюну та чохол до неї, кресало, гачок для чистки люльки, фото, щ передані до музею на довічне зберігання у 1983 р. родиною: дружина Галина Миколаївна, три сина та дві доньки.
Шкіряне пальто пробите уламком ворожої авіабомби, пошкоджений циркуль та пробита уламком записна книжка.Належали генерал-лейтенанту бронетанкових військ Юхиму Григоровичу Пушкіну, Герою Радянського Союзу за оборону м. Дніпропетровська у серпні 1941 р. Ю.Г.Пушкін народився в с.Крутець Саратівської губернії Росії у 1899 р. З 1918 р. служив в армії. У 1939 р. він командував 12 танковою дивізією, яка базувалася у Львівській області, а з початку серпня 1941 р. 8 танковою дивізією, яка після тяжких боїв була направлена в тил на поповнення особистого складу та бойової техніки і увійшла до складу резервної армії.
Для озвучення майданів та вулиць. Переданий в музей у 2012 р. технічним музеєм ст. Нижньодніпровськ–Вузол Придніпровської залізниці, де використовувався довгий час. Поширене використання почалось у довоєнні часи на залізничних вокзалах, станціях під час мітингів і демонстрацій. З початком війни 1941 – 45 рр. їх установлювали на вулицях та майданах і завдяки їм громадяни могли слухати зведення Радінформбюро про стан на фронтах.
Черкеска – характерна складова частина чоловічого костюма народів Північного Кавказу і Закавказзя. Однобортний распашний кафтан з темного тонкого фабричного сукна без ворота з конусоподібним вирізом горловини. Скроєний в талію зі складками та зборками. Зазвичай підперізувався вузьким ременем. Довжина до колін. Рукава довгі, до низу розширені. На грудях по обидва боки нашиті газирі, шкіряні гнізда для рушничних патронів, які пізніше були замінені дерев’яними трубочками. Зберігається як народна святковий одяг, а також в національних танцювальних ансамблях.
Федоров О.Ф. (1901 – 1989 рр.) народився в селищі Лоцманська – Кам’янка, тепер в межах міста. Працював будівельником, закінчив будівельний технікум у Чернігові. З 1938 р. – секретар Чернігівського обкому ВКПбУ. З початком війни організував та командував великим партизанським з’єднанням, яке діяло на території України, Росії та Білорусі. У 1943 р. за наказом Українського штабу партизанського руху з’єднання перебазувалось на Волинь для здійснення операції під кодовою назвою «Рейкова війна» в районі Ковеля. Мета – дезорганізувати роботу залізниці в тилу противника, чим сприяти успіху Червоної Армії в Курській битві та визволенню України.
Гімнастерка та годинник кишеньковий Платонова Степана Акимовича, гвардії старшого лейтенанта командира 3-го батальону 120 гв. ст. полку 39 гвардійської стрілецької дивізії. Була передана до музею самим А.С. Платоновим під час перебування його в Дніпропетровську. Платонов Степан Акимович (1923 – 1977 рр.) народився в Білорусі, с. Ворошили Вітебської обл. в жовтні 1943 р. очолив десантну групу, одну з трьох, створену у 120 гв. ст. полку для форсування Дніпра в районі Чаплі – Лоцманська Кам’янка. Успішно подолавши Дніпро, десант висадився на правий берег і в ході бою захопив перші траншеї противника. На протязі доби десантники вели жорстокий бій за утримання плацдарму.
Каруна Василь Петрович (1899 – 1943 рр.).Генерал-майор командир 152 Дніпропетровської стрілецької дивізії. Народився на станції Морозовська Ростовької обл. З 1917 р. в армії. Закінчив Борисоглібську школу командного складу. Влітку 1942 р. прийняв командування 195 стрілецькою дивізією, яка вела бої під Воронежем і брала участь у прориві оборони противника на Дону. У березні 1943 р. очолив 152 стр. дивізію, практично заново сформувавши її. Дивізія вела бої на Сіверському Донці, визволяла Харківську та Дніпропетровську області. Найбільш складні бої вела на підступах до с. Підгороднє, де противник точив шалений опір, намагаючись утримати в своїх руках плацдарм на лівому березі Дніпра в АНД-районі.
Пускова установка для реактивних снарядів БМ-13 була створена групою вчених Реактивного науково-дослідного інституту в складі: І.І.Гвая (керівник), конструкторів Галковського, А.Н.Павленка, А.С.Попова у 1938 р. в лабораторних умовах та змонтована на вантажному автомобілі ЗІС-5. Але серійний випуск установки почався у 1941 р. 14 липня 1941 р. батарея із 7 бойових машин зробила перший залп по скупченню противника на станції Орша. В кінці 1941 р. почалося формування окремих частин: дивізіонів, полків, дивізій, бригад як нового виду – реактивної артилерії, яким надавали звання гвардійських, що підкреслювало їх значимість. Вони були підпорядковані ВГК. В кінці війни на фронті діяло 3 080 БМ-13.
Протитанкова однозарядна рушниця зразка 1941 р. системи Дегтярьова (ПТРД) призначена для стрільби по середнім та легким танкам, бронемашинам та літакам на відстані 500 метрів, а також іншим вогневим точкам, прикритим бронею на відстані 800 метрів. Конструктори: В.Дегтярьов, Н.Бугров, С.Крекін, А.Дементьєв та Г.Гаранін. Дегтярьов Василь Олексійович (1880-1949) – видатний конструктор стрілецької зброї, генерал-майор інженерно-артилерійської служби, Герой Соціалістичної праці. Створив ряд зразків кулеметів, пістолетів-кулеметів та ПТРД.
Медальйон смертника (пенальчик), який належав Березі Василю Пилиповичу (1913 – 1941 рр.), старшому лейтенанту 972 стрілецького полку 255 стрілецької дивізії Резервної армії, яка обороняла м. Дніпропетровськ у серпні 1941 р. від німецько-фашистських загарбників і держала оборону на південно-східних підступах до міста. Береза В.П. загинув в бою 20-23 серпня 1941 р., але числився як безвісті зниклим. У 1971 р. під час земляних робіт на правому березі р. Сури були знайдені останки чотирьох солдат. У одного з них було виявлено медальйон смертника з пам’ятною запискою на ім’я Берези В.П.
