Музейні експонати (зала 3)

Стиль Буль ввів французький майстер червонодеревець Андре-Шарль Буль (1642 – 1732), він досяг неймовірної досконалості в техніці інкрустації. Цей стиль багато в чому асоціюється з багатством двору Людовика XIV, який протегував майстру все його життя. Для додання особливої ​​витонченості та елегантності в обробці меблів Буль використовував техніку, яка зародилася ще у Стародавньому Сході, інкрустації, завдяки якій предмет мистецтва набував воістину розкішний вигляд. Дуже небагато виробів мануфактури Буля збереглися до наших днів, проте він створив моду на твори високої якості, яку підтримали і

Одяг складається з кірасирського сарафану, зверху якого одягнутий кірасирський халат. Так в ті часи називали теплий плечовий одяг. Військові поселення – це особливо організовані війська, які існували в Росії з 1810 до 1857 рр. Організація таких поселень почала здійснюватися за часів правління Олександра I. Ініціатором та автором проекту по створенню військових поселень є міністр А.Аракчеев, якого з 1817 р. імператор офіційно призначив начальником військових поселень. Суть військових поселень полягала в тому, що військовослужбовці зобов’язані були поэднувати військову службу і заняття сільським господарством.

Ікона пов’язана з родиною Гангеблових, грузинських дворян, які за наказом Анни Іванівни в 1739 році були викликані на російську службу. Гангеблови володіли с. Богодарівкою в Верхньодніпровському повіті. На зворотному боці ікони знаходиться напис: «Сей образ св. Иоанна Предтечи взят из города Москвы французами, а в побеге их из России, в сражении при речке Березовке близ города Борисова в деревне Брыле прошлого 1812 года ноября в 18 день сыскана в отбитом от них обозе между бумагами поручиком Семионом Кислевским и подарен тогда же генерал-майору Семену Гангеблову, который и посвящен села его Богодаровки в церковь св. Троицы ноября в 30 день 1813 года. Иерей Василий Деонисьев».

ФАБР АНДРІЙ ЯКОВИЧ народився у селищі Сууксу (тоді Феодосійського повіту Таврійської губернії) в Криму, де його батько (франко-швейцарський підданий, дворянин за службу) був директором казенних виноградних садів Судакської долини. Службову кар’єру він розпочав 25 травня 1804 р. канцеляристом у Таврійській казенній експедиції, а завершив – 15 листопада 1857 р., пішовши у відставку за особистим бажанням з посади Катеринославського цивільного губернатора, у чині таємного радника. За всі ці роки він лише одного разу був у відпустці, пройшовши послідовно всю “Табель о рангах» в її цивільній частині.

ГАВРИЇЛ – архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський (в миру Василь Федорович Розанов; 1781-1858) народився 26 січня 1781 р. в родині сільського священика Костромської єпархії. Освіту Василь Розанов здобував у Костромській семінарії та семінарії Троїце-Сергієвої Лаври, яку закінчив 1803 р. В 1828 р. 22 травня 1828 р. Гавриїл отримав призначення на Катеринославську кафедру, де розгорнув активну діяльність. Саме його зусиллями в губернському місті розпочалося широке капітальне церковне будівництво. В 1830 р. Гавриїлом був закладений кафедральний Преображенський собор у нагірній частині міста. А в 1835 р. після закінчення будівництва був ним освячений. В червні 1837 р. архієпископ Гавриїл встиг закласти замість старих дерев’яних нові кам’яні Успенську та Свято-Троїцьку церкви, зробивши таким чином важливий внесок у формування архітектурного обличчя Катеринослава.

Сестрорецький мідний рубль – монета-велетень (вагою від 888 г до 1024 г, діаметром 76 мм, висотою 35 мм), випущена в 1771 р, яка повинна була забезпечувати паперові асигнації Катерини II. У 1770 р. імператриця видає указ «О делании новой медной монеты», на додаток був затверджений малюнок нових монет досить лаконічний – герб, вензель імператриці та гуртовий напис монетного двору, на якому цей екземпляр був виготовлений. Ще Єлизавета Петрівна пропонувала карбувати монети на Сестрорецькому збройовому заводі з віджилих свій вік гарматних стволів.

“Жалувана грамота Катерини II катеринославському дворянству 1795 р. ” з оригінальним підписом імператриці, розповсюджувала на місцеве дворянство дію “Жалуваної грамоти дворянству 1785 р.”, що юридично оформлювала і закріплювала права і привілеї дворянства, яке відтепер різко відокремлювалося від інших станів і іменувалося «благородним станом». Підтверджувалася свобода дворян від сплати податей, тілесних покарань і обов’язкової служби, судити їх міг тільки дворянський суд. Лише дворяни мали виняткове право володіти землею з її надрами і кріпаками, мали право займатися торгово-промисловою діяльністю.

Карета являє собою чудовий зразок каретного мистецтва кін XVIII ст. Вона є однією з тих карет, що були виготовлені німецькими майстрами спеціально для подорожі імператриці Катерини ІІ в Крим у 1787 р. і складали її кортеж. Під час цієї подорожі 9 травня 1787 р. імператриця прибула в м. Катеринослав для урочистої церемонії закладки фундаменту Преображенського собору. Саме тоді карета одного з придворних імператриці була подарована місцевому архієпископу Амвросію присутньому на церемонії.

Дворянські родовідні книги вели облік і оформляли права дворянської частини населення кожної губернії Російської імперії. Складати і вести такі книги, в які вносилися всі дворянські роди даної губернії, було наказано за «Жалуваною Грамотою» Катерини II Російському дворянству від 21 квітня 1785 р. Дворянські Родовідні Книги складалася спеціальною комісією дворянського депутатського зібрання. У них вносилися тільки потомствені дворяни. Губернські родовідні книги мали складну структуру і поділялася на шість частин. У кожну частину вписувалися дворянські роди певної категорії.

Правитель Катеринославського намісництва (1784–1788). Народився Синельников у Бірюцькому повіті Воронезької губернії в родині дворянина. Вже у 25 років був обраний депутатом від дворян Воронезької губернії до комісії Нового Уложення. У столиці виявив себе якнайкраще, був помічений і подальшу службу здійснював у війську. Брав участь у російсько-турецьких війнах. Під час придушення пугачовського бунту в Казанській губернії Синельников одружився з дочкою місцевого поміщика Страхова, Євдокією Василівною, від якої у нього був син Петро. Деякий час служив воєводою в Полтаві, а потім під керівництвом Суворова займався справами переселенців в межах Азовської губернії. Саме Суворов рекомендував Синельникова князю Потьомкіну, який доручив йому керувати комісією, яка забезпечувала продовольством переселенців. Йому було пожалувано в 1777 р. у власність багато земель з обох берегів Дніпра в районі Ненаситецького порогу (тепер це села Василівка, Микільське, Військове), у теперішньому Синельниківському районі, з районним центром м. Синельниково.