Музейні експонати (зала 9)

Колись ця самшитова палиця з ручкою зі слонової кістки у вигляді східного мудреця чудово доповнювала образ свого власника, легендарного «лицаря революції» Павла Юхимовича Дибенка. Особисту палицю батька передав в музей син командарма Володимир Павлович Дибенко, який на момент створення виставки очолював Дніпропетровське добровільне історико-просвітницьке товариство «Меморіал». Павло Юхимович Дибенко, матрос Балтійського флоту, з 1917 р. – член Петроградського революційного комітету та один з керівників Жовтневого збройного повстання. В 1918 р. – учасник підпільної боротьби на Україні проти австро-німецьких окупантів і гетьманщини. Наприкінці 1918 р. – першій половині 1919 р. П.Ю.Дибенко командує Особливою групою військ та Задніпровською дивізією, які в 1919 р. боролися з військами Директорії та Добровольчою армією А.Денікіна за м. Катеринослав. Після закінчення громадянської війни він на командних посадах в Червоній армії, к

Два маленьких подарунка завжди нагадували Дмитру Марковичу Лободі про страшні часи культу особистості – дерев’яний мундштук з різьбленням ручної роботи, який був виготовлений колишнім головою райпрофспілки залізничників станції Довгинцеве Олександром Галямовим в 1938 р. у камері Дніпропетровської в’язниці, де вони разом очікували відправки по етапу. А також саморобна ручка з вмонтованими в неї олівцем та запальничкою, яка теж була зроблена його земляком та «колегою по нещастю», колишнім начальником ковальською цеху Дніпропетровського паровозоремонтного заводу П.Т.Левшовим. Цей подарунок дістався Д.М.Лободі в 1943 р. в Норильську, в місці їх спільного ув’язнення. Сам Д.М.Лобода в 1930-1937 рр. обіймав посади голови дорожньої профспілки станції Довгинцево на Криворіжжі та голови завкому Дніп

Рахівницею користувався Микола Володимирович Корчинський, працюючи помічником бухгалтера Ухтинського лісового господарства на поселенні в Комі в 1948-1950 роках. М.В.Корчинський (1897-1983) – професор, кандидат педагогічних наук. В 1924-1930 рр. викладав вищу математику в Новомосковському педінституті, та одночасно обіймав посаду декана мате­матичного факультету Дніпропетровського держуніверси­тету. З 1941 р. в евакуації, працював вчителем в одній з середніх шкіл у Красноярському краї. В серпні 1942 р. – лю­тому 1943 р. був на окупованій території, за що 6 лютого 1943 р

Особисто відлита алюмінієва ложка з гравіюванням «1946 г.» і алюмінієвий кухоль – ось і весь кухонний набір Г.З.Ідзьковського, в’язня Канського окремого табірного пункту 7, працівника лісоповалу. Народився Георгій Зіновійович в 1913 р. в місті Дніпропетровську. З 1932 р. працював креслярем на заводі ім. К. Лібкнехта. З того ж року став членом ВЛКСМ та секретарем комсомольської організації проектного відділу заводу. Одночасно був позаштатним уповноваженим карного розшуку. В 1935 р. вступив на службу в лави РСЧА в окрему авіачастину Одеси. 29 червня 1941 р. заарештований і засуджений на 10 років позбавлення волі і на 5 років поразки в правах.

Накомарником користувався Олексій Данилович Зубенко у Норильському таборі, працюючи старшим інженером-приймальником Дудинського порту. В середині 1980-х рр. О.Д.Зубенко – персональний пенсіонер союзного значення та член ради ветеранів, створеної при нашому музеї в 1984 р. Та тільки під час роботи над даною виставкою стало відомо, що він був репресований в 1937 р., засуджений до 15 років позбавлення волі і 5 років поразки в політичних правах як член троцькістсько-терористичної організації. Строк покарання відбував в Соловецькому та Норильському таборах, а після звільнення ще певний час працював в Норильську і лише в 1960-тих повернувся додому. Від моменту засудження і до

Робінович Олена Яківна народилась в 1902 р. в м. Вільно. В 1920-1935 рр. працювала диктором Всесоюзного комітету радіомовлення. 5 лютого 1935 р. заарештована органами НКВС СРСР і постановою надзвичайної наради при НКВС СРСР від 2 кві­тня 1935 р. засуджена на 5 років позбавлення волі через зв’язок з троцькістами. Її чоловік Дроздов А.С. з 1927 р. знаходився в ув’язненні за обвинуваченням в троцькістсько-терористичній діяльності. Реабілітована військовою колегією Верховного суду СРСР в 1957 р. Перебуваючи в ув’язненні продовжила свою культурницьку діяльність серед в’язнів, організовуючи концерти та вистави. В пам’ять про спільну гру в виставі К. Гальдоні «Господарка готелю» професійни

Микита Мефодійович Макаров-Нікітін (1888-1971), уродженець Полтавської губернії. Активний учасник боротьби за владу Рад і громадянської війни на Катеринославщині. В 1918-1920 рр. був одним з організаторів і керівників підпіль­ного та партизанського руху в краї, начальник штабу повстанських військ Лозово – Синельниківського напряму. В 1921-1938 рр. працював головою колгоспу с. Мануйлівка Новомосковською району, началь­ником відділу кадрів жерстекатального заводу м. Новомосков­ська, пізніше – головою колгоспу «Паризька комуна» в с. Таромське Дніпропетровською району. В часи Великої вітчизняної війни в 1941-1942 рр. – командир партизанського загону особливого призначення Дніпропетровського району, а з 1944 р. – голова колгоспу ім. Комінтерну села Червоноармійське Дніпропетровського рай

Під час дослідження в 1989 р. місця масового поховання жертв сталінських репресій в районі селища Биківня, серед речей з індивідуальними ознаками, знайдених на місці поховань, була виявлена кришка від кишенькового годинника з гравіюванням: «Твардовському А. – за самовіддану роботу в боротьбі за успіхи ін-ту в 2-ому турі соцзмагання В.И.Ш.І.В. Трикутник ВФЕІ. Харків. 24.1.35 р.». Антон Єлисейович Твардовський – Ребрик уродженець с. Балки Катеринославської губернії, учасник громадянської війни, по закінченні якої працював в Катеринославському міському фінансовому відділі. В 1936 р. його направляють в Київ на посаду начальника сектору кадрів НКФ УСРР. Дружина та дві доньки тимчасово залишились в Дніпропетровську, очікуючи на отримання чоловіком квартири в Києві. Та цьому не судилося

20 березня 1937 р. Київська міська рада виділила земельну ділянку біля селища Биківня для «спеціальних потреб» НКВС, від того часу територія площею близько 4 гектарів стала могилою тисячам безвинно розстріляних жертв репресивної системи. Тривалий час влада ретельно приховувала правду, і лише остання Урядова комісія, робота якої була поновлена 8 грудня 1988 р. під тиском громадськості, після розкопок, експертиз та ексгумації визнала, що у Дарницькому лісництві біля селища Биківня поховані жертви саме сталінських репресій 1930-40-х рр., а не німецької окупації, як це стверджувала офіційна версія. Взуття було привезене до музею однією із авторів даної виставки, співробітницею музею Л.М.Марковою, яка в ході робочого візиту до Києва познайомилася зі слідчим з особливо важливих справ республіки В.К.Ігнатієвим. Саме від н

Торбинка, серветка та хусточка з вишивкою «Алла» були надіслані разом з листами в далекому 1938 році із Карагандинського виправно-трудового табору Т.П. Пшеничною своїй п’ятирічній доньці Аллі в Дніпропетровськ. Чоловік Тамари Полікарпівни, Костянтин Федотович Пшеничний на момент арешту працював першим секретарем Новотроїцького райкому партії в Дніпропетровській області. 13 жовтня 1937 р. був заарештований органами НКВС і постановою військової колегії від 15 січня 1938 р. розстріляний в Києві. Т.П.Пшенична, як дружина «зрадника батьківщини» 21 липня 1938 р.