Все, що може зацікавити пересічного відвідувача в музеї. Постійні музейні заходи, тематичні екскурсії, щорічні свята і фестивалі, виїзні заняття тощо.
20 вересня Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького представляє традиційний музейний захід «Гончарне коло», який цього року відбудеться в рамках акції «Подаруй гарний настрій».
«Доля поета склалася так, що з незалежних від нього причин він мав досить тривалу літературну перерву». Ці слова відносились до дніпропетровського письменника П. Кононенка. За відомих обставин такою мовою користувалось радянське літературознавство, говорячи про сталінські репресії 1930-х років.
Народився на Катеринославщині. Навчався в Катеринославському реальному училищі. Перші літературні роботи Валер’яна Підмогильного з’явилися в Катеринославському журналі «Січ» в 1919 р. Перша книга – «Твори. Том 1»- вийшла в 1920 р. Підмогильний деякий час вчителював і працював у видавництві «Книгоспілка». Друкувався в різних журналах. У 1920-х роках перебував у літературних об’єднаннях АСПИС, «Панка» і «МАРС».
Михайло Пронченко народився 7 вересня 1909 р. в селі Вошиве-Покровське, що зараз є містом Апостолове Дніпропетровської області в бідній селянській родині. З дитинства він був змушений наймитувати, одночасно з навчанням у школі. Рано зацікавився українською історією, спадщиною запорозького козацтва.
Чапленко В.К. народився 18 березня 1900 р. у селі Миколаївка (сучасний Новомосковський район на Дніпропетровщині). Закінчив школу, потім Павлоградську вчительську семінарію (1920), учителював у с. Юр’ївка Павлоградського повіту. Продовжив навчання на літературно-мовному відділенні Катеринославського вищого інституту народної освіти, вступив до аспірантури при науково-дослідній кафедрі українознавства (1925). Був членом літературної організації “Плуг”, редколегії журналу “Зоря”. Репресований у 1929 році у справі “СВУ”, відбув сім місяців ув’язнення, потім влаштувався на робітфак Дніпропетровського металургійного інституту. У 1932 р. шукав роботи в різних містах: Сталіно, Луганську, Ашхабаді, Ставрополі, П’ятигорську.
У пострадянському просторі проза І. Багмута опинилася на маргінесах сучасної літератури і зрозуміло чому. Хвиля відродження повертала українському читачеві штучно вилучену за часів диктаторської ідеології літературу модерну. У національний культурний контекст (літературу Придніпров’я) було повернуто імена В. Підмогильного, В. Поліщука, П. Єфремова, Б. Тенети, В. Петрова, Г. Епіка, М. Мінька та інших. Наразі, на наш погляд, необхідно по-новому осмислити літературу кінця 1940 – 50-х, а разом і з тим і творчі біографії письменників, що виходять «за межі формуляру»: «Біографія поета складається як творча вигадка, як життєпис Війона або Рембо. Вона складається поза рамками усталених трафаретів: з голоду, вигнань, блукання» [13, с. 622].
За сімейною легендою Епіків, Григорію приснився сон: Шевченко благословляє його на літературну творчість . Коли Епік був відірваний від рідних, від України – поезія Т. Шевченка надихала його в хвилини страждань. «Часто читаю «Кобзаря», – писав він дружині Вірі Мусіївні з Соловків, – дістав тут, люблю я Шевченка – прекрасна була людина» (20 вересня 1937 р.).
Павло Кононенко народився у селі Михайлівці Новомосковського повіту на Катеринославщині. Понад 20 років прослужив в армії, пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу батальону, викладав тактику у військовому училищі.
Микола Мінько народився 9 березня 1902 року у селі Минківка на Харківщині в родині залізничного службовця. В 1918-1921 роках він вчився в Катеринославі в українській гімназії. Його учителями були відомі українські діячі: просвітяни і члени Центральної Ради Василь Біднов, Ілько Вирва, професор Петро Єфремов.
Йосип Соломонович Саповський – дніпропетровський поет. Належав до літературної групи «Плавка» заводу ім. Г. Петровського. Друкувався в обласній та республіканській періодиці, журналах «Штурм», «Советская литература».
