Виставки

В інтер’єрі відображені найхарактерніші риси тогочасного внутрішнього облаштування житлових приміщень. В подібних кімнатах в ті часи могли проживати представники інтелігенції або службовці. Серед предметів ужитку гордістю господарів був сервант, заставлений посудом, сувенірами та прикрашений чудовими мереживними серветками. Тут же, на серванті, один з найперших радянських фотоапаратів «ФЕД», який випускався з 1934 р. в Харкові та названий на честь наркома внутрішніх справ Ф.Е.Дзержинського. З другої половини 1930-х рр. широкого розповсюдження набули патефони, які тоді вважались символом родинного достатку. Для серйозної і недешевої в ті часи техніки необхідна була і спеціальна підставка.

В першій половині ХХ століття такий «айс-бокс» успішно виконував функцію сучасного холодильника. Влаштований він за принципом термоса. Стінки і дверцята дерев’яної тумби зсередини оббиті металом, а зверху ще одним шаром металу, вигнутого по краях, щоб вийшов зазор між двома металевими листами. Відділ для продуктів харчування має дві полиці та на дверцях вентиляційний отвір. В лівій частині тумби розміщений ще один відділ, в який кладеться лід. Внизу водостічна трубка, до якої назовні кріпиться кран для злиття води. У такому крижаному сейфі зберігалася температура від +3 до +5 градусів залежно від швидкості танення льоду.

Настінний телефонний апарат виробництва Російського Акціонерного товариства «Л.М.Эриксон и Ко», 1914 р. випуску, був переданий в дар музею головним інженером обласного управління зв’язку Іваном Ігнатієвичем Хорольським в 1963 р. Телефон в дерев’яному корпусі коричневого кольору, в середині корпусу збереглись телефонний якір, повністю справне магнето із трьох магнітів, котушка індукційного типу та важіль для слухавки. Ззовні – телефонний дзвінок та п’ять клем для підключення до лінії, слухавка та ручка для виклику. Цей телефонний апарат багато років, з 1920-х рр. до квітня 1963 р., знаходився в експлуатації в Солонянській конторі зв’язку Дніпропетровської області.

Центральний робітничий кооператив м. Катеринослава остаточно оформився в серпні 1923 р. та об’єднав 5 кооперативів міста. На 1927 р. ЦРК мав 63 тисячі пайщиків з капіталом 1 млн. 60 тис. крб. Відповідно і мережа крамниць була досить потужною. Інтер’єр крамниці ЦРК в цілому демонструє асортимент товарів широкого вжитку, притаманний для другої половини 1920-х рр., часів розквіту нової економічної політики. Враховуючи орієнтацію на власних пайщиків, асортимент крамниць поєднував в собі майже всі типи товарів: продукти харчування, господарські товари, посуд, галантерею, тканини.

Так звані «куркульські обрізи» – саморобна зброя часів колективізації початку 1930-х років, якою користувалися селяни-повстанці в боротьбі з хлібозаготівельниками та комуністичними активістами. Один обріз перероблений з австрійської гвинтівки з серійним номером 70541, інший виготовлений із гвинтівки Мосіна за номером 764661. Одне із таких самих потужних селянських повстань відбулось 5-6 квітня 1930 р. та охопило села і хутора Павлоградського, Петропавлівського та Близнюківського районів Дніпропетровської області. Під гаслами «Геть комуністів та радвладу!» повстанці громили комуни та вбили 30 активістів. Вже 6 квітня повстання було придушене, до кримінальної відповідальності було притягнено 210 осіб.

Чорнильне приладдя, прикрашене бронзовим левом на чорній мармуровій підставці, було передано до музею в 1966 р. дружиною П.П.Ширшова. Зі слів дружини відомо, що Петро Петрович користувався ним, будучи міністром морського флоту СРСР. Однак в більшій мірі прославився П.П.Ширшов не, як державний діяч, а як науковець – полярник, океанограф та гідробіолог. Народився майбутній академік в м. Катеринославі в родині залізничника. Вищу освіту отримав на біологічному факультеті Дніпропетровського інституту народної освіти. Учасник полярних експедицій на криголамі «Сибиряков» (1932 р.), в рейсі пароплава «Челюскин» (1933 – 1934 рр.), на криголамі «Красин» (1935 р.) та першої радянської дрейфуючої експедиції у кригах Північного полюса (1937-1938 рр.).

На початку 1920-х рр. скрутні економічні умови вимусили багатьох робітників Катеринославських заводів шукати додаткові засоби до існування. Це спричинило сплеск кустарного виробництва та дрібного ремісництва. Ручний млин був виготовлений робітником Брянського заводу Архипом Семеновичем Кологривенком в 1921 році. Мешканці селища Кайдаки, обмінюючи в найближчих селах промислові товари та особисті речі на зерно, перемелювали його на борошно в домашніх умовах. Це рятувало від голодної смерті сотні робітників та їх родини, враховуючи значні продовольчі труднощі, мізерну оплату праці на підприємствах та безробіття в місті.