Відносини між кочовим і осілим населенням Північного Причорномор’я у VI–V ст. до н. е.

Протиставлення «свій – чужий», на якому базуються будь-які політичні, соціальні, економічні процеси, у скіфів реалізовувались крізь призму відносин «кочовик – осілий» у певному географічному просторі. Поміщуючи у початок координат кочовиків, одержимо умовні напрямки взаємодії їх з сусідами: Умовний напрямок взаємодії: Сторони взаємодії:

1. Північний степ – лісостеп

2. Західний степ – фракійський світ

3. Південний степ – античний світ

4. Східний степ – Великий пояс степів

Будемо додержуватись номадоцентрістського підходу, згідно з яким скіфи виступали активним начатком еволюційних процесій у степу.

Опанувавши степові простори Північного Причорномор’я і зберігаючи їх як базову територію, скіфи на початку архаїки спробували здійснити ряд військових операцій: у Передню Азію, пізніше – спробували просунутись у лісостеп, Подунав’я, Середню Європу. На всіх цих напрямках вони зустріли опір ї залишились у степу. Таким чином, у цей період вони мали досить напружені відносини з більшістю своїх сусідів.

У VI ст. до н. е. після важких військових експедицій скіфи загубили імпульс територіальних експансій і вже не були здатні до агресії, а їх сусіди, одночасно, не виявляли експансионістських намірів. У цілому геополітична ситуація сприяла створенню економіки степового кочового суспільства. Базою такої економіки стає скотарство, у якому скіфи досягли високого рівня спеціалізації. Звідси випливає необхідність добувати собі інші види продукції і товарів у сусідів у формі обміну.

У відношеннях степових скіфів та їх осілих сусідів на півночі та півдні у VI–V ст. до н. е. можна виявити деякі загальні риси:

відсутність прояву жорсткого військового протистояння;

відсутність компактних груп пам’яток скіфського етносу за межами степової Скіфії;

стабільність екологічних та зовнішньополітичних умов, які сприяли майбутньому безкризовому розвитку степової Скіфії.

Таким чином, у VI ст. до н. е. у кочового населення степової зони Північного Причорномор’я закінчився період, коли в основі економіки лежало одержання засобів існування шляхом насильницького їх придбання та розподілу. У цей період завершується період ворожих відносин з більшістю сусідів.

На рубежі VI–V ст. до н. е. у степу закінчується відтворення ГКТ кочового пасовищного скотарства. Його розвитку сприяв ряд умов, серед яких найважливішими, поряд з екологічними (необмеженістю кормових та достатністю водяних ресурсів), були відсутність експансионізму з боку сусідів та їх зацікавленість у продуктах скотарства з одночасною здатністю задовольнити потреби номадів у нехарактерних, але необхідних для кочовиків товарах. Крім того, скіфам пощастило успішно виправити демографічну ситуацію за рахунок шлюбних союзів за межами свого етносу.

У середовищі скіфів-кочовиків у VI–V ст. до н. є. не зафіксовано ніяких ознак переходу до осідлого, напівкочового чи напівосілого способів ведення господарства.

Спроби різних авторів визначити осілість степових скіфів за межами степової зони, наприклад, у лісостепу, є результатом помилкового змішання понять осілості та асиміляції. Осілість може реалізовуватися тільки при виконанні певного ряду необхідних обставин і тільки у суворо визначених екологічних умовах. До них відноситься: критична кількість населення у степу,, при якій пасовищна дигресія перетворюється у зональне явище,, або катастрофічний збіг несприятливих подій та обставин. Такі умови склалися у степу тільки на рубежі V–IV ст. до н. е.

Навпаки, процес асиміляції може з легкістю протікати у будь-яких екологічних умовах. При цьому, кочовики, змінивши обставини, легко засвоюють новий, осілий спосіб життя, зберігаючи свої етнічні особливості і слабо впливають на життя кочового етносу, з якого вони походять. Ці асимільовані кочовики грають «…у новому колективі роль привілейованих торгових і політичних посередників» (Дігар, 1989, с. 40), і тим самим скріпляють відношення степ–лісостеп.

Н. О. Гаврилюк (Київ)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.