Біографічна довідка. Правитель Катеринославського наміснитцтва з 28 липня 1794 по 15 грудня 1796 рр.
Й.І.Хорват – серб за національністю, з дворянського роду Хорватів, що переселилися до Росії з Австрійської імперії у середині XVIII столітті. Саме його батько генерал-майор Іван Самойлович Хорват (фон Куртич або Откуртич) був головним командиром Новосербського корпусу в 1752 – 1764 рр., засновником фортеці Святої Єлизавети. Корпус складався з двох полків, в одному з яких (Хорватському гусарському) Івану Самойловичу і його нащадкам забезпечувалося право спадкового полковництва. І хоча це право не закріпилося, у зв’язку з ліквідацією Новосербського корпусу, Іван Самойлович, всією правдою і неправдою, ще малолітніх своїх синів наділяв високими військовими званнями і віддавав в їх розпорядження якнайкращі володіння (шанці).
Цікаві свідоцтва співвітчизників І.С.Хорвата про його підступність, хитрість, нестриманість, навіть жорстокості, що виявлялося не тільки у відношенні до підлеглих людей, що оточують його, але й до членів сім’ї. Не раз у присутності гостей він в галасливому тоні, замахуючись, обзивав свою дружину, довів до розорення сім’ю свого брата Дмитра. Проте всі жителі Нової Сербії, враховуючи роль І.С.Хорвата в облаштуванні сербів на нових землях, його військову доблесть і організаторський талант, відносилися до нього як до «напівбога», цілком покладаючись на нього. Тому, коли в 1775 р. по доносу полковника Перича почалося офіційне розслідування зловживань І.С.Хорвата, багато його співвітчизників не хотіли вірити очевидному. Вирок Сенату по справі тоді вже генерал-лейтенанта І.С.Хорвата був суворим: смерть через повішення, яку, завдяки заступництву багатьох впливових людей, замінили засланням до Вологди, а пізніше він повернувся до дітей і помер в 1780 р.
У такій обстановці ріс і підіймався по службових сходах Йосип Хорват. Відомо, що одружений він був на графині Ганні Олександрівні Зубовій – дочці сенатора графа О.М.Зубова (1727-1795 рр.) і сестрі Платона Зубова – фаворита Катерини II, що отримав особливий вплив після смерті фельдмаршала Г.А.Потьомкіна (1791 р.). Зубов був правителем величезного краю, куди входили Таврійське, Катеринославське і Воронезьке намісництва. Тому невипадково Йосип Хорват був возведений в генерал-майори, а потім в генерал-лейтенанти і послідовно посідав адміністративні посади, будучи з березня 1792 до червня 1794 рр. – намісником у Воронежі, а з липня 1794 до грудня 1796 рр. – в Катеринославі. Був нагороджений орденами Олександра Невського, св.Анни I ступеня і св.Владимира ІІ ступеня.
Відомий герб роду Хорватів: французький щит подільний хрестоподібно, у верхніх частинах зображені – голова літньої людини в короні, лев з мечем; у нижніх чвертях – пелікан, що годує своїм тілом пташенят, і щит з хрестом. Щит обрамлений наметом, вгорі – шлем з рукою, що тримає меч. Всі фігури герба символізували войовничість, хоробрість, благородство і високе заступництво.
Небіж Йосипа Хорвата А.С.Пішчевич в своїх спогадах безсторонньо озивався про дядька, підкреслюючи його середні розумові здібності, обмеженість, нелюбов до читання, незнання своєї власної вітчизни.
Діяльність Й.І.Хорвата в Катеринославському наміснитцтві співпала з облаштуванням в губернському центрі шовково-суконної фабрики. Відомі прохання Хорвата з приводу побудови церков для робітників фабрики і при казенному губернаторському будинку. Будучи опікуном училищ Катеринославськой губернії, Й.Хорват подарував катеринославському училищу (пізніше – гімназії) 40 екземплярів гравірованих прикордонних карт Російської імперії.
У 1796 р. в канцелярії Йосипа Хорвата були розроблені малюнки гербів міст намісництва і перш за все губернського центру. Проекти гербів, у тому числі і Катеринослава, були відправлені П.Зубову, який дещо спростив малюнки, але затвердити їх так і не встигли. Після смерті імператриці Катерини ІІ і за панування Павла I найближчим сподвижникам імператриці було вже не до гербів, треба було подумати про власну долю. У грудні 1796 р. Хорват був відчужений від посади і викликаний до Петербургу. Там почалося слідство над ним по звинуваченню в зловживаннях в цілях особистої наживи. Конкретно в спогадах його співвітчизників згадувалися його махінації з хлібними магазинами.
Слідство тривало довго, і, очевидно, було припинено у зв’язку із смертю Павла I. Чим воно закінчилося і яка доля Йосипа Івановича, невідомо. Є лише відомості, що помер він не раніше 1801 року.
Хорват мав п’ятеро дітей: чотирьох синів (Іван, Володимир, Ігнатій, Микола) і дочку Катерину (1777 – 1802). Дочка була фрейліною імператриці, дружиною директора Імператорських театрів, князя І.Тюфякіна.
Використана література:
1. Акиньшин А.Н. Воронежские губернаторы и вице-губернаторы. Воронеж, 2000. -С.121-123.
2. Бойко А.В. Перший герб міста Катеринослава // Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорізького козацтва. Матеріали наукових читань Д.І.Яворницького. Збірник статей. Запоріжжя, 1993. – С.75-76.
3. Генерал-поручик Иван Самуилович Хорват // Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1872. Т.8. – С.267-271.
4. Локоть Ф. Столетие Екатеринославской классической гимназии 1805-1905 гг.: Кратний исторический почерк. Екатеринослав, 1908. –С.26.
5. Макаревский Феодосий. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. – Екатеринослав, 1880. – С.159-162.
6. Посунько О.М. Родина Хорватів і Південна Україна // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Дніпропетровськ, 1998. Вип.І. – С.201-205.
7. Посунько О.М. Матеріали до історії Катеринославщини в мемуарах родини Пишчевичів // Гуманітарний журнал, 2002. №2 (14). – С. 10-12.
Автор: Бекетова В.М. – зам. директора ДИМ по научной работе, к.и.н.
