“Церковна давнина України нам дуже мало знайома; спеціальних видань, присвячених їй, майже не існує. І в той час, коли пам’ятники народної поезії та літератури України є предметом наукових видань i досліджень – її художня давнина, можна сказати, в повному забутті. А, між іншим – не для кого не секрет – пам’ятники південноросійської церковної давнини безслідно щезають.”[8, с.1] Саме так писав професор Є.Рєдін у вступі до роботи В.Машукова “Материалы к изучению церковной старины Украйны ”, виданої у Харкові у 1905 році, майже сто років тому, а здається, що ці слова сказані щойно. Адже питання збереження, дослідження та опису пам’яток церковної давнини залишається актуальним і сьогодні. За довгі роки існування радянської влади на Україні старанно знищували культові споруди, предмети релігійної служби і, навіть віру, особливо у східних регіонах. Зараз в народі відроджується віра в Бога, будуються нові храми і, поряд з цим, з’являється інтерес до культової спадщини. Повною мірою це стосується і культового металу.
Дослідження цього виду мистецтва проводилися й проводяться далеко не повною мірою. Спеціальної літератури з даного питання існує дуже мало. Перш за все хочеться відзначити книгу Машукова В. “Материалы к изучению церковной старины Украйны ” (Харьков: Печатное дело 1905), про яку ми вже згадували. У цій книзі автор дає опис культових речей, що зберігалися в церквах міста Катеринослава. Деякі з описаних предметів зараз знаходяться в фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Але Машуков В. у своїй роботі тільки описує зовнішній вигляд предметів культу і зовсім не звертає уваги на художні особливості цих предметів.
Спробами визначити певні принципи і типи оправ культових книг є праці Щербаківського Д. “Золотарська оправа книжки в XVI-XIX ст. на Україні” (Київ, 1924) та “Оправи книжок у київських золотарів XVII-XVIII ст.” (Київ, 1926). В цих працях дається характеристика творчості окремих київських майстрів. Щербаківський досліджує саме художнє оздоблення книги дорогоцінними металами під впливом західноєвропейських стилів, таких як готика, бароко, рококо.
В 70-80 рр. ХХ-го століття культовий метал розглядається як складова частина художнього металу або золотарства. Цю тенденцію можна побачити в книзі Петренка М. З. “Українське золотарство XVI-XVIII ст.” (К.: Наука, 1970). В своєму творі автор розглядає українські золотарські осередки, характеризує творчість найбільш відомих майстрів–золотарів. Також він проводить дослідження щодо впливу українських національних мотивів на стилі бароко й рококо. Але, нажаль, його дослідження охоплює період тільки до кінця XVIII століття.
У каталозі “Стародруки XVI-XVIII ст. Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника” (К.: Мистецтво, 1971) автор Кубанська-Попова М. М. дає опис і оправам до церковних книг. Вона розглядає зовнішній вигляд металевої оправи і техніки виконання, але не торкається художніх особливостей цих оправ.
Жолтовський П. у своїй книзі “Художній метал” (К.: Мистецтво, 1972) теж приділяє увагу культовому металу. Він розглядає історію металу з найдавніших часів до кінця XVIII століття і не тільки на території сучасної України. Що стосується культового металу, то автор велику увагу приділяє таким цікавим предметам культу як вотуми, вживання яких було дуже поширене в Україні. Вважаючи кінець XVII – XVIII століття вершиною розвитку художнього металу, Жолтовський П. не досліджує метал XIX – XX століть.
Не обійшли увагою золотарське діло і російські автори. У роботі Постникової-Лосевої М.М. “Русское ювелирное искусство: его центры и мастера” (М.: Наука, 1974) та у роботі тієї ж авторки у співпраці з Платоновою Н.Г. і Ульяновою Б.Л. “Золотое и серебряное дело XV – XX вв.” (М.: Наука, 1983) досліджується мистецтво золотарів провідних російських осередків. Розглядають автори і художні особливості культового металу. Також дається аналіз щодо впливу мистецтва українських майстрів, зокрема фініфтярів, на творчість російських золотарів.
Дослідженню кованого металу присвячує свою роботу “Ковальство на Україні (XIX – поч. XX ст.)” (К.: Наукова думка, 1991) Боньковська С.М. В своїй роботі автор, поряд з іншими видами ковальства, розглядає ковані надбанні хрести та їх художні особливості.
У 90-ті роки ХХ століття з’являються статті присвячені безпосередньо церковному стародавньому металу. Це, наприклад, статті Ігошева В.В. “Символика окладов икон XV –XVII вв.” та Гордеєва В.А. “Русское церковное олово из собрания музея-заповедника Коломенское”, надруковані в 3-му випуску збірника статей “Искусство христианского мира” (М., 1999). В журналі “Мир музея” №1 за 2000 рік надрукована ще одна стаття Ігошева В.В. “Мерцающие древности Ярославля” та інші.
Як можна бачити з назв цих статей, всі вони стосуються церковного металу Росії. Нажаль, про український церковний метал видається значно менше статей та робіт. Щоправда, у 1998 році у видавництві “Мистецтво” в Києві був виданий альбом “Скарби Києво-Печерської лаври”. В цьому альбомі є стаття Мишневої О. “Художній метал”, де автор дає коротку характеристику художнього культового металу зі збірок Києво-Печерської лаври. Був також виданий альбом “Повернення національних святинь”(К.,1999), але то цілком популярне видання і не містить характеристик предметів церковного культу.
На Міжнародній науковій конференції, присвяченій 150-літтю Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького, яка відбулася у вересні 1999 року, було розглянуто питання стосовно збірки дрібної церковної пластики цього музею. Авторами доповіді були наукові співробітники музею Фоменко І.А. та Шамрай Г.Ф. В їхній доповіді була розглянута тільки історія створення колекції дрібної пластики Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького.
Таким чином, розглянувши літературу, яка досліджує церковні старожитності та художній метал і, як складову частину, метал культовий, можна зробити висновок, що обрана тема є актуальною і сьогодні. Метою цієї роботи є дослідження художніх та стильових особливостей культового металу з зібрання Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького (далі – ДІМ).
Колекція культового металу складалась дещо стихійно, що створює певні труднощі при її вивченні. В науковому плані колекція недостатньо оброблена – відсутня чітка атрибуція культових речей, нерідка їхня анонімність, що заважає датуванню ряду пам’яток і створює труднощі при виявленні осередків по їх виробництву. І все ж таки, зібрані в колекції пам’ятки культового металу дають уяву про характер і технологію металевого виробництва в XVIII – XIX століттях в Україні і сусідніх країнах, а також про використання культових речей в церковно-монастирському середовищі.
Предмети церковного начиння підрозділяються на посудини для літургійної служби, вироби для оздоблення інтер’єра храму та дрібну пластику. В колекції музею є декілька православних дарохранительниць і католицький релікварій. Дарохранительниця – це одна з священних судин, в якій зберігається дароносиця (маленький ковчежець) зі Святими дарами. Представляє собою модель храму Воскресіння Христова, або часовні [14, с. 50]. Католицький релікварій (від лат. reliqual – реліквії, цінні останки) – форма коштовної скриньки – дароносиці, вмістилища церковних реліквій. Архітектонічні релікварії називаються монстранцами [13, т.2, с.162].
Також в колекції зберігається цілий ряд напрестольних хрестів. Напрестольний хрест використовується в літургійній службі, під час якої він стоїть на престолі (освячений архієреєм чотирикутний стіл посеред вівтаря храму). Хрест – один з основних символів християнського вірування, бо Христос був розіп’ятий на хресті в ім’я спасіння людства. Таким чином, хрест стає символом спасіння і вічного життя.[14, с. 153]
Ще один літургійний предмет з церковної колекції – потир (К-1226). Потир (з грецької – чаша) – посуд, в котрому під час євхаристичного канону вино з водою перетворюється на Кров Христову, в потир опускають також частки Св. Агнця (Тіло Христове). З потиру здійснюється причастя священнослужителів і мирян [7, с. 94].
Цікавим зразком оздоблення інтер’єру церков є свічник у вигляді ангела (К-1164). В колекції Дніпропетровського історичного музею ангела зображено у дияконському одязі. За церковною символікою, звання диякона асоціюється із званням ангела. Диякон, за словами Іоанна Златоуста, відтворює ангельський зліт. В кінці Літургії перед причастям, Диякон стає перед царськими вратами, опоясуючи себе орарем навхрест, на зразок ангелів, що хрестовидно склали крила, закриваючи обличчя під сяйвом Божества [7, с.92].
Предметами церковного начиння є вази (К-1918, 1919), призначені для зберігання єлею. Єлей використовують для таємниці єлеєосвячення (соборування) хворого. Єлеєосвячення символізує Божественну благодать і дає одужання хворому (за православним вченням) або благословення людині, яка помирає (за католицтвом) [12, с. 207].
Зразками виробів для літургійної служби XVIII ст. з колекції культового металу ДІМ є олов’яний потир з латунною чашею (К-1226), срібний золочений хрест-мощевик з емалями (К-1476), кипарисовий різний напрестольний хрест в мідній золоченій оправі (К-1224).
Характерною пам’яткою першої половини XVIII ст. є потир, який потрапив до колекції ДІМ на початку ХІХ ст. з церкви села Кочережки Павлоградського повіту. Висота потира дорівнює 29 см, діаметр чаші становить 11,5 см, а діаметр седесу – 18 см. Потир має чітку, логічно завершену форму і гарні пропорції. В оздобленні потира використане гармонійне чергування золоченої гладкої поверхні і сріблясто-сірого, карбованого в низькому рельєфі, трав’яного орнаменту. Потир має три головні частини – чашу, яблуко (декоративна куля на стрижні ніжки) та седес [13, т.2, с.149].
Чаша потира має трохи розширені вінця і нагадує квітку тюльпану. По золочених вінцях вигравійований напис кирилицею: “Пийте от нея всі сія єсть кров моя нового завета”. Початок і кінець напису збігаються до гравійованого медальйону, в якому зображено Голгофу з 4-кінцевим хрестом, списом і тростиною з губкою. Над раменами хреста написано “Ісус” “Христос” під титлами. Внизу літери “к” і “т” (копіє і тростина). Край оправи чаші оформлено у вигляді хвилястих подвійних стеблин з завитками по кінцях, які поєднують ритмічно черговані квіти та раковини. На оправі чаші – три золочених гладких картуші, оточені ніжним трав’яним орнаментом. На золоченому тлі між картушами – карбовані квіти і листя аканту.
Яблуко потиру має грушовидну форму, подібну до церковних бань Києва та міст і сіл Придніпров’я [10, с.78]. Така форма яблука властива стилю українського бароко, як і трав’яний орнамент. На яблуці гравійовані симетрично розташовані листя аканту, квіти, ягоди, стрічки, відкриті раковини. Красу гладкого, розмірного, ясного орнаменту підкреслює канфарне тло. Ніжку під яблуком майстер оздобив фігурною накладкою, яка нагадує лиштву.
Верхня частина седеса подібна до оправи чаші. На ній розташовано чотири картуші меншого розміру, оточені карбованим щильним трав’яним орнаментом, по якому де-не-де розкидані квіти. Нижня частина седеса на схилі членується горизонтальною гладкою золоченою смужкою, яка підкреслює його круглу форму. Така ж смужка обрамлює і нижній край седеса. Простір між смужками оздоблений чотирма невеличкими картушами, теж обрамленими карбованим трав’яним орнаментом, та простими квітками з золоченими серединками і довгими пелюстками по канфарному тлі.
Цікавим зразком виробництва російських золотарів в колекції культового металу ДІМ є срібний золочений хрест-мощевик з фініфтями 1759 року. Цей хрест було зроблено московським майстром Василем Кункіним, про що говорить клеймо майстра. Потім, за заповітом майора Зотова, хрест надійшов до Катеринославського Преображенського собору в 1864 р., звідки він і потрапив до музею. Хрест має в довжину 21см, в ширину – 11,5см. Цей хрест шестикінцевий, з п’ятьма фініфтевими медальйонами на лицевій поверхні. В середині хреста знаходиться медальйон, на якому зображене розп’яття Христа, по боках розп’яття стоять Мати Божа та Іоанн Богослов. Розп’яття стоїть на Голгофі з черепом Адама. На тлі чорного неба особливо різко виділяється жовтий хрест і блідо-рожеве тіло розіп’ятого Христа. Яскравими плямами, які мимоволі приваблюють погляд, є постаті по боках розп’яття. Особливо майстерно зображена Богородиця, здається, ніби Вона випромінює сяйво. На лівому медальйоні зображено Архангела Михаїла, на правому – Архангела Гавриїла. Обидва Архангели стоять у повний зріст з підійнятими оголеними мечами на тлі пейзажу. На верхньому медальйоні в рожевому сяйві у розривах хмар – Бог Саваоф, який благословляє Ісуса Христа, і Святий Дух. На нижньому медальйоні – сцена несіння хреста, в центрі якої Ісус Христос упав під тягарем хреста. Всі медальйони мають гарну композицію, людські постаті трактовані в реалістичній манері і майстерно виконані, кольоровий контраст створює особливе враження.
В нижній частині хреста карбовані у високому рельєфі знаряддя страстей Христових: в середині – ганебний стовп, на верхівці якого сидить півень; за хрестом – хрест-навхрест знаходяться спис, тростина з губкою та драбина; під стовпом – ліхтар, рука, жереб, батіг, молоток, цвяхи та мішечок з 30-ма серебрениками. Карбована гладка поверхня зображення підкреслена канфареним тлом. На лівому боці хреста гравійовані назви святинь, які вкладені в хрест.
Розподіл кольорів на центральному медальйоні цього хреста (чорне тло, яскраві постаті) переконливо доказує вплив українських майстрів на творчість російських фініфтярів.
В колекції культової металопластики значну групу складають напрестольні хрести. Ми розглянемо напрестольний різьблений кипарисовий хрест, який в 1774 році був вкладений в Свято-Миколаївську Ново-Кодацьку церкву козаком Іваном Шепотинником (К-1224). Це 4-кінцевий хрест має мідну золочену оправу, ніжку і седес. Його розміри: висота-61см, довжина рамен-23,5 см, діаметр седеса-23 см. Видовженість хреста врівноважується седесом, діаметр якого майже дорівнюється довжині рамен з прикрасами. Завдяки цьому, хрест має чітку, врівноважену композицію.
На лицевій поверхні хреста в різьблених медальйонах зображене: в середині – розп’яття з Марією та Іоанном Богословом, зверху Бог Саваоф, на кінцях рамен – євангелісти Марк та Іоанн, під розп’яттям – апостоли Петро і Павло, нижче – Андрій та Іоанн старший, внизу Микола чудотворець. На звороті хреста, в центрі – Мати божа, в верхньому медальйоні Бог Сваоф на повний зріст, по кінцях рамен – євангелісти Лука і Матфей, в нижніх медальйонах – чотири апостоли та двоє святих. Оправа хреста вкрита ніжним гравійованим візерунком. На кінцях хреста, на оправі, вигравійовані розгалужені листя аканту та колоски. Кінці рамен та верхівка хреста оздоблені литими прикрасами у вигляді пальмет. В кутовому просторі між сторонами хреста «палахкотять» потрійні промені сяйва. Нижню частину хреста врівноважують рокайлі – С-подібні завитки та стилізовані раковини морських молюсків.
Яблуко хреста має грушоподібну форму, його верхня частина розподілена на 5 частин, кожна прикрашена карбованим в низькому рельєфі примхливим орнаментом, який поєднує елементи стилів бароко і рококо. Золочений гладкий візерунок, який не повторюється в жодній частині, підкреслюється канфареним тлом. Нижня частина яблука – гладка, золочена. Знизу і зверху яблука дві золочені сплющені опуклі. Під нижчою опуклою ніжку оздоблено, фігурною накладкою. Візерунок, подібний до фігурної накладки, тільки карбований, поєднує ніжку і седес.
Верхня частина седеса розподілена на 8-м частин. 4-и частини прикрашені срібними медальйонами з черню, які оправлені в віночки. На медальйонах, дещо наївно, зображені воскресіння Господнє та страсті Господні – моління про чашу; Ісус Христос, прив’язаний до ганебного стовпа; несіння хреста. Частини з медальйонами чергуються з орнаментованими частинами. В орнаменті поєднані рослинні мотиви та стилізованої раковини, які складають вигадливий асиметричний візерунок. Нижня частина седесу відокремлюється від верхньої золоченою гладкою смугою. Така ж смуга йде і по нижньому краю седеса. Нижня частина седеса також поділена на 8-м частин, в яких чергуються карбовані у високому рельєфі зображення ангела і примхливий пишний орнамент зі стилізованою раковиною. По нижній смузі седеса йде напис російською мовою: ”Сей крест в церковь Новокодацкую Св. Николаевскую куплен козаком куреня Батуринского Иваном Шепотинником 1774 года а старанием иерея той церкви Федора Фомича.”
Отже, можна бачити, що цей хрест являє собою перехід від стилю бароко до стилю рококо. В його оздобленні зберігаються барокові форми – грушоподібна форма яблука, потрійні промені в кутах хреста, рослинні мотиви орнаменту. І, поряд з цим, безліч гнутих С-подібних ліній у вигляді стилізованої раковини, які складають примхливий асиметричний візерунок.
З предметами оздоблення інтер’єру храму можна познайомитися на прикладі свічника у вигляді ангела (К-1164), який був створений наприкінці XVIII – поч.. ХІХ ст. і прикрашав одну з церков Катеринославщини. Висота свічника складає 42 см., а ширина в найширшому місці – 24 см. Закріплювався цей свічник за допомогою кронштейнів, які знаходяться позаду фігури. Цей витвір демонструє вже нову технологію виготовлення художнього металу – штампування з доробкою ручним карбуванням.
Постать ангела зроблена в повний зріст, під ногами у нього велика примхлива хмарина. В лівій руці ангел тримає кадило, а вправу, піднесену руку, встромляли свічку. Обличчя, волосся, руки та взуття ангела розписані олійними фарбами. Такий розпис властивий саме українським майстрам. Карбований у низькому рельєфі орнамент, який складається з хреста в колі та квітів, чергування матової та полірованої золотої поверхні імітують багатий гаптований дияконський одяг. В орнаменті низу ризи ще зустрічається мотив стилізованої раковини, як відголосок стилю рококо, але стримана, проста побудова композиції говорить про повернення класицизму.
В першій половині ХІХ ст., як і раніше, металеві культові вироби наслідують архітектурні форми. Примірником цього є дарохранительниця у вигляді однобанної церкви з м. Нікополя (К-2007), яка була передана ДІМ музеєм Дніпропетровського національного університету.
Висота дарохранительниці дорівнює 38 см., ширина – 8 см., товщина – 4 см. Баня дарохранительниці має стилізовану грушоподібну форму, над банею у мандорлі зображене воскресіння Ісуса Христа. Золочена його постать, як і низка намиста навколо неї рельєфно і контрастно виділяються на срібленому тлі мигдалевидного сяйва, промені якого закінчуються квітками лілеї. Між променями – галузки з листям. На самій бані на лицевому та зворотньому боці зображено трикутник – символ Трійці, в променях сяйва. На лицевому, золоченому, боці дарохранительниці у високому рельєфі карбована постать Ісуса Христа у вигляді Царя небесного, оточеного сяйвом. Перед дарохранительницею постаті двох святих з книгами в руках. На звороті дарохранительниці, тобто на дверцятах, карбоване посріблене зображення 8-кінцевого хреста на Голгофі з головою Адама. Пагорб Голгофи зображено товстим хвилястим листям. Низ дарохранительниці оздоблений квітами та плодами, які ритмічно чергуються і чітко виділяються гладкою поверхнею на канфареному тлі.
Непримхлива простота композиції, непропорційність та застиглість постатей святих та Ісуса Христа дають підставу вважати дарохранительницю твором місцевих майстрів.
Зовсім інший зразок дарохранительниці являє собою католицький релікварій у вигляді готичного храму (К-1184). Зроблений він був у 40-х рр. ХІХ ст. в одній з майстерень Варшави, про що свідчить клеймо. По суті, релікварій являє собою мініатюрну модель готичного храму з висотою – 68 см., шириною – 27 см. Релікварій має архітектонічне членування, відповідне до готичного храму, що створює відчуття надзвичайної легкості форми, ажурності та спрямованості вгору. В центральній башті – постать Ісуса Христа в образі доброго пастиря з ягням на плечах і палицею. В бокових нефах симетрично розташовані постаті ангелів: один – зі складеними молитовно руками, інший – з хрестом в руках. Центральний неф – вмістилище Святих Дарів, закритий оптичним склом.
Яблуко на ніжці має шестигранну форму, його грані оздобленні перехрещеними хвилястими лініями, які створюють в середині чотирипелюсткову квітку. Нижче яблука ніжка прикрашена готичним орнаментом і рельєфним листям винограду. Верхня частина седеса шестигранна, трохи подібна до конусу. Нижня частина, яка профільована двосхідчастими виступами, присадкувата, видовжена по ширині, щоб придати стійкості релікварію. Обидві частини з’єднують примхливо складене виноградне листя.
Від релікварієв XIV-XVст. даний релікварій відрізняється більш вигадливою орнаментацією, фігурними завитими стеблинами та листям.
На зміну класицизму приходить історизм з властивою йому еклектикою. В колекції культового металу ДІМ примірниками еклектичного поєднання стилів є вази для зберігання єлею (К-1918, 1919). Причому, на прикладі цих ваз можна простежити зміну технології виготовлення предметів художнього металу. Обидві вази мають форму кулі на підставці у вигляді багатопелюсткової чаші розкритої квітки. Картуші з написом обрамлені орнаментом з бароковим завиванцем. На вазі 1850 року написано: “Кієво-Софійського Кафедрального Собора. 1850 года”, на вазі 1890 року напис зроблено кірилицею: “Св. Кієво-Печерскія Успенскія Лавры. 1890г.” З другого боку ваз в колі з хмар, оточених променями сяйва, зображено Святий Дух у вигляді голуба. Ручки ваз, які нагадують ручки давньгрецьких амфор, у вазі 1850 р. завершуються до низу шийки лебединими головами на довгих шиях, а до вінця – комами, у вазі 1890 р. – до низу шийки – листям, до вінця – пласкими комами. На плечах ваз розташована смуга стрімкого барокового орнаменту, який виділяється гладким візерунком на канфарному тлі, що створює особливу урочистість. На шийках ваз – тоненька смуга плетеного орнаменту з ов та кіл.
Незважаючи на те, що вази мають однакову форму та декор, вони помітно відрізняються. Ваза виробництва 1850 року (з висотою 42 см. та діаметр тулова – 25 см.) має вишукані чіткі пропорції, її карбовані об’ємні декоративні смуги та медальйони шляхетно прикрашають гладку поліровану сріблену поверхню. Ваза 1890 року (з висотою 44 см. та діаметр тулова 26,5 см.) відрізняється від попередньої дещо розмитими формами, її оздоблення, зроблене вальцюванням та штампуванням, пласке, але й більш чітке, верхня частина ручок спрощується. Отже, помітно, що в кінці ХІХ ст. виробництво художнього металу стає масовим, спрощується технологія декорування, і, відповідно, дещо змінюється вигляд предметів.
Таким чином, дослідивши художні особливості культового металу з колекції ДІМ, можна зробити заключний висновок, що культові вироби зроблені відповідно до певних національних та стильових особливостей, які впливають на форму та декор і дають змогу відрізняти твори різних стилів, країн та майстрів.
Бібліографічні примітки
1. Боньковська С.М. Ковальство на Україні (ХІХ – поч. ХХ ст.) – К.: Наукова думка, 1991. – 110 с.
2. Гордеев В.А. Русское церковное олово из собрания музея-заповедника “Коломенское”. Состав и художественные особенности коллекции //Искусство христианского мира. Сборник статей. – М.,1999. – Вып. 3 – С. 123-133
3. Жолтовський П. М., Зязева Л. К. Художній метал//Історія українського мистецтва. Мистецтво другої половини ХІХ-ХХ століття. – К., 1970. – С.369-377.
4. Жолтовський П. Художній метал. – К.: Мистецтво, 1972. –114с.
5. Игошев В.В. Мерцающие древности Ярославля //Мир музея. – М., 2000. – С. 4 – 10
6. Игошев В.В. Символика окладов икон XV-XVII вв. //Искусство христианского мира. Сборник статей. – М.,1999. – Вып. 3 – С. 111-122.
7. Кара-Васильєва Т. Шедеври церковного шитва України (ХІІ – ХХ століття) – К.: Інформаційно-видавничий центр Української Православної церкви, 2000. – 96 с.
8. Машуков В. Материалы к изучению церковной старины Украйны.- Харьков: Печатное дело, 1905. – 63 с. Мишнева О. Художній метал. //Скарби Києво-Печерської лаври. – К.: Мистецтво, 1998. – с.190-192.
9. Петренко М. З. Українське золотарство XVI-XVIII ст. – К.: Наукова думка, 1970. –208 с.
10. Постникова-Лосева М. М., Платонова Н. Г., Ульянова Б. Л. Золотое и серебряное дело XV-XX вв. – М.: Наука, 1983. –376 с. Рамм Б. Я. Таинства. //БСЭ. – 3-е издание. – М., 1976. – Т.25. – с. 207.
11. Словник декоративно-ужиткового мистецтва. – Львів: Афіша, 2000. – В 2 т.
12. Филатов В. В. Краткий иконописный иллюстрированный словарь. – М.: Просвещение, 1996. – 222 с.
13. Фоменко І. А., Шамрай Г. Ф. Дрібна церковна пластика в зібранні Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького (ХІІ-ХІХ ст.) //Збірник тез доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького. – Дніпропетровськ, 1999. – С. 95-97.
Автор: Тихонова М.М. – с.н.с. відділу фондів
Джерело: Скарби бузеїів: збірник статей. Матеріали обласної наукової конференції до Міжнародного дня музеїів 2003 р. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. – 156 с.
