Поступ українського краєзнавства щораз більше вимагає прискіпливої уваги до джерельної бази. Введення в науковий обіг нових масивів джерел дозволяє не лише поновому підійти до висвітлення тих чи інших подій, але й більш об’єктивно оцінити ситуацію, що створилася в певний проміжок часу на певній локальній території. Особливе місце зпосеред всього комплексу джерел, що зберігаються в архівах України, займають документи, що стосуються розвитку краєзнавства, а зокрема такої його специфічної форми, як краєзнавчі музеї. Власне тому метою даного дослідження є спроба дати стислу характеристику документів фонду 166 «Міністерство народної освіти України» Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), що стосуються історії музейної справи на терені міста Кам’янця-Подільського.
Отже, зпосеред збережених до сьогодення джерел, йдучи за класифікацією, розробленою ще І. Ковальченком [1, с. 5], є можливим виділити наступні види документації, що стосується музейної справи на Кам’янеччині: листування, накази та різного роду звіти про діяльність музеїв Кам’янця-Подільського. Особливою цінністю та історичною інформативністю з вище згаданих типів документів визначають статистичні та фінансові звіти. Зокрема, два річних звіти за 1923-1924 р. дозволяють відзначити, що на початок 1920-х рр. у Кам’янці існували два окремі музеї – Подільський природничо-історичний і Кам’янецький історико-археологічний. Щоправда, згідно з даними В. Нестеренко, на початку 1920-х рр. у Кам’янці, окрім вищезгаданих, діяв ще й мистецько-промисловий музей [2, с. 168].
Найбільш цінною частиною аналізованих звітів є історичні довідки про музеї. Так, наприклад, у 1923 р., готуючи звіт про діяльність історико-археологічного музею, тодішній його завідуючий Іван Стойкевич в історичній довідці вказав, що музей було засновано в 1890 р. протоієреєм Юхимом Сіцінським при Подільському церковному історико-археологічному товаристві. До відомства цього товариства музей належав до 1920 р. включно. Від моменту свого заснування музей містився у верхній галереї Кам’янецького кафедрального собору, пізніше був перенесений до приміщення домініканського монастиря, а від 1914 р. розташовувався у приміщенні духовної семінарії [6, арк. 165]. Власне в цьому будинку (по вул. Губернаторській (Радянській) розглядувана інституція містилася до 1925 р. Після приходу до Кам’янця більшовиків музей було перепідпорядковано «Кам’янець-Подільському комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи», а дещо пізніше передано у відомство Повітполітпросвіти [6, арк. 165]. Станом на 1923 р. у штаті музею, окрім завідуючого, працювало лише дві особи – науковий співробітник професор Іван Любарський і протоієрей Юхим Сіцінський. Щодо останнього у звіті вказано, що його як колишнього завідуючого та засновника музею було наново прийнято на роботу до цієї установи лише у травні 1923 р. В 1925 р. музей, звітуючи на вимогу Народного Комісаріату Освіти УСРР, відзначив, що в його штаті працюють [7, арк. 143]:
а) Неселовський Афанасій Захарович – завідуючий музеєм, 56 р., вища освіта за спеціальністю історія та археологія [3, с. 344-348]. При цьому відзначено було, що дану посаду А. Неселовський обіймає лише 1,5 року;
б) Сіцінський Юхим Осипович – зав. відділом історії та археології, 65 р., вища освіта за спеціальністю історія, стаж праці в музеї – 35 р.;
в) Храневич Василь Полікарпович – завідуючий природничим відділом, 32 р., вища освіта за спеціальністю зоологія, одночасно був викладачем місцевого сільськогосподарського інституту. Працював у музеї лише 1,5 року.
Однак вже у статистичних звітах за 1926-1927 та 1928-1929 рр. відзначалося, що штат музею складався з 3 осіб, при необхідних 6. Що цікаво, Ю. Сіцінський, який у даному звіті фігурував як єдиний науковий працівник зі всього музейного штату, роком раніше, в 1928, обіймав посаду охоронця Кам’янецької фортеці [6, арк. 165 зв.; 8, арк. 167-167 зв; 9, 8].
На період 1923-1925 рр. фондовий масив Кам’янецького історикоархеологічного музею становив 8695 експонатів, натомість вже в 1926 р. кількість експонатів збільшилася до 10056 одиниць. Також слід відзначити, що вже в наступному році музей було переведено на державну дотацію [10, арк. 7 зв; 11, 3, 35]. Літньою порою музей відвідувало до 500 осіб, а зимою значно менше [6, арк. 165 зв.].
Серед звітів особливою цінністю відзначається річний звіт за жовтень 1924 – травень 1925 р. [7, арк. 145]. Зокрема, в ньому відзначено, що музей практично розпочав роботу з 1 лютого 1925 р., оскільки до того часу він був зачинений з огляду на переїзд до нового приміщення на площі Карла Маркса, 2 (будинок колишньої чоловічої гімназії). Тим не менше за такий короткий час музей зумів провести 41 виставку, яку відвідало 2375 осіб, з яких 623 – окремі відвідувачі.
Досить цікавими також є дані про рух експонатів музею та наявність бібліотек при кожному з відділів музею. Так, наприклад, у звітний період в історико-археологічному відділі зберігалися 9454 експонати, а в природничому – 1830. При цьому слід вказати на таку цікаву деталь як роздільне фінансування музею: якщо історико-археологічна секція фінансувалася з державного бюджету, то природнича – з місцевого [7, арк. 145 зв.]. Оцінюючи наукову роботу працівників музею, у звіті відзначено, що, зокрема, А. Неселовський підготував до друку низку статей, присвячених питанням економічного становища Поділля у XVIII ст. («Так звана брацлавська монета подільських документів 18 ст.», «Грошові знаки та грошові рахунки на Поділлю в XVIII ст.», «Наймити та наймички на Поділлю в XVIII і на початку ХІХ ст.», «Мір на сипке на Поділлю», «Подільський третинник XVXVIII ст.») та продовжує працю в галузі метрології Поділля [7, арк. 146]. Звернувши увагу на потреби музею, вже в наступному звітному періоді відзначається наявність у даній установі 7 працівників [7, арк. 178]. На жаль вже 14 серпня 1930 р. наказом Наркомосвіти розглядуваний музей було ліквідовано, а його майно та експонати передано до Вінницького крайового музею [10, арк. 220]. В липні 1931 р. працівники музею брали участь в археологічних дослідженнях на півдні Кам’янець-Подільського району, а зокрема на території між м. Жванчик та с. Студениця під керівництвом М.С. Мушкета [12, арк. 22]. В 1932 р. проводилася робота по вилучення окремих груп експонатів з фондів музею, наприклад, килимів. Зокрема 13 вересня 1932 р. директор Кам’янецького музею повідомляв, що в фондах даної установи зберігається два перських килими – фарагони, які держава вимагала передати в розпорядження Комітету державного експорту [13, арк. 22].
Щодо діяльності музею в наступні роки цікаві дані наводить т. зв. «дефектний акт» від 25 грудня 1938 р. в якому докладно розписано всі заходи, щодо реставрації будівель заповідника «Турецька фортеця». Що цікаво, документ підписаний директором історико-краєзнавчого музею Е.І. Вербицьким, науковим співробітником музею Н.А. Стефановичем та екскурсоводом М.К. Мареєвим [14, арк. 14]. Таким чином, згідно відомості про стан музеїв України станом на 1 серпня 1938 р. в Кам’янець-Подільському краєзнавчому музеї працювало 10 осіб, з яких 4 входило до складу наукових працівників [14, арк. 69].
Наступним важливим джерелом до дослідження історії музейної справи на Кам’янеччині є звіт Подільського природничоісторичного музею за 1924/25 рр. [4, с. 248] Зокрема, в даному звіті вказується, що Подільський природничий музей було утворено в 1912 р. за активної участі проф. Бучинського (сформував колекцію представників прісноводної фауни Кам’янецького повіту), В. Паскаренка (сформував палеонтологічну колекцію залишків силурійського періоду в околицях Кам’янця), А. Пржесмиського (геологічна колекція з матеріалів з Калуського та Ольгопільського повітів) та С. Назаревича (колекція глин і мінералів Вінницького та МогилівПодільського повітів). Крім того, мешканець Кам’янця-Подільського полковник Тушин передав музею колекцію з 1200 метеликів Поділля, Курської губернії, Кавказу, Манджурії та Азіатської Росії [5, арк. 150 зв.]. Таким чином, загальна колекція майбутнього музею становила 35 опудал ссавців, 260 опудал пташок, 10 гнізд, 14 опудал плазунів, 32 опудала риб, 2000 метеликів, 4 вітрини з мінералогічною колекцією. Власне існування такого зібрання й дозволило 16 грудня 1913 р. офіційно відкрити Подільський природничо-історичний музей у складі трьох секцій: ботанічної, зоологічної та мінералогічно-палеонтологічної [5. 153]. Загалом за період від 1914 по 1919 р. фонди музею збагатилися щонайменше на 699 експонатів, зокрема в 1918 р. свою колекцію опудал птахів передав музею відомий кам’янецький природознавець І. Маковецький [5, арк. 151 зв.].
Станом на 23 січня 1924 р. штат музею складався з двох спеціалістів: завідуючого Богацького Дмитра Олександровича, який, окрім керівної ролі (від жовтня 1919 р.), одночасно виконував обов’язки ентомолога та бібліотекаря, та Белавенцева Івана Михайловича – препаратора-наглядача музею від 1914 р., який, окрім препарування опудал, займався створенням гербарію та ентомологічної колекції [5, арк. 149]. Наприкінці І кварталу 1924 р. штат співробітників музею було збільшено за рахунок прийняття спеціаліста-ентомолога Назаревича, лектора Кам’янецького сільськогосподарського інституту [4, арк. 255].
Власне зусиллями цих працівників 1921 червня 1920 р. в приміщенні музею по вул. Олександрівській 3 було проведено виставку «День Кам’янець-Подільського комітету освіти», під час якої зі своїми лекціями виступили: професори Клименко, Сташевський та Геринович, приватдоценти: Клепатський, Семенів, Сердюк, Угринський та Сіцінський, старший асистент Регула, художник Гагенмейстер та лектор Ясинський [5, арк. 153]. Загалом, оцінюючи діяльність і фонди музею, Д. Богацький відзначив, що значна частина колекції ботанічного відділу була свого часу передана на експертизу до Петербурга і так ніколи не була повернута назад [5, арк. 153 зв.]. Крім того, у звіті завідуючого було вказано, що за 10-річну діяльність музею його відвідало 36182 особи.
Підсумовуючи дане дослідження, слід зазначити, що аналіз статистичної документації у складі фонду 166 ЦДАВО України дає можливість не лише розширити джерельну базу дослідження історії музейної справи на Поділлі, але й дозволяє відстежити основні напрями краєзнавчої діяльності музеїв, визначити основні методологічні прийоми в поширенні краєзнавчої освіти.
Бібліографічні посилання:
- Источниковедение истории СССР / Ред. И.Д. Ковальченко. – М., 1973.
- Нестеренко В.А. Кам’янець-Подільський міський музей та місцеві органи самоврядування у 1920-1930-ті роки // Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми / Науковий збірник «Велика Волинь». – Т. 33. – Житомир, 2005. – С. 168-173.
- Нестеренко В.А. Опанас Неселовський – подвижник історичного краєзнавства на Поділлі наприкінці XIX – першої третини XX ст. // Актуальні проблеми географії, екології, історії Великої Волині: Академія на пошану доцента М. Ю. Костриці (до 60-річчя від дня народження) / Науковий збірник «Велика Волинь». – Т. 27. – Житомир, 2004. – С. 344-348.
- Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (Далі – ЦДАВО України). – Ф. 166. – Оп. 4. – Спр. 190.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 4. – Спр. 191.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 4. – Спр. 192.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 5. – Спр. 262.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 6. – Спр. 172.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 6. – Спр. 4691.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 6. – Спр. 8912.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 9. – Спр. 370.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 9. – Спр. 1482.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 10. – Спр. 573.
- ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 11. – Спр. 416.
Автор: Берковський В.Г. – ЦДАВО України, м. Київ
Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснуван¬ня Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.
