Радянське та партійне керівництво з перших кроків побудови соціалістичного суспільства приділяло особисту увагу вихованню ідеологічно витриманої та фізично підготовленої молоді. Справа фізичного виховання нового покоління була покладена на спортивні робітничі клуби. На 1920 р. з Катеринославі їх було тільки два – один в Чечелівському, другий з Центральному районах міста. Однак на 1924 р. в місті вже діяли такі клуби, як «Брит» (Брянський індустріальний робітничий технікум); «Ім. Пролетарської революції» (желдор); «Красный Профинтерн»; «Металист»; «Приднепровск» «Ч.С.К.»; «Пищевик» та інші.
Спортивні змагання проходили на єдиному в місті майданчику «Червоний» (колишнього товариства «Сокіл»), який розміщувався на розі вул. Єлісаветградської (нині вул. Ю. Савченка) та Пушкінського проспекту. Є відомості, що урочисте відкриття спортивного майданчика відбулося 22 березня 1914 р., між тим місцева газета «Приднепровский край» від 1917 р. повідомляла: «В воскресенье 9 апреля в 4 часа дня состоится открытие спортивной площадки общества «Сокол». В этот же день состоится первый матч екатеринославской футбольной лиги между командами – сборная гимназии и сборная реальных училищ» (найімовірніше, це означало відкриття спортивного сезону року).
В 1922 р. в перший місяць осені (3-6 вересня) на спортивному майдані пройшла перша Катеринославська губернська олімпіада по гімнастиці, легкої і важкій атлетиці та футболу. Фізкультурний парад, що відкрив олімпіаду, приймав командуючий збройними силами України та Криму М.Ф. Фрунзе.
З метою підготовки до олімпіади була проведена реконструкція майданчика. Перш за все, територію обнесли огорожею з колючого дроту, щоб тифозні хворі, що знаходилися в шпиталі поруч на вулиці Казаній (нині Комсомольська) не змогли перелізти через неї; футбольне поле позначили невеличкими кілками 11А аршина висотою і теж обплели дротом.
Навколо футбольного поля зробили перегонову доріжку і відремонтували дерев’яні лави на трибунах та павільйоні, які розміщувалися поруч. Відносно футболу, то про змагання в цьому виді спорту вдалось знайти відомості тільки починаючи з 1924 р. Із інформації у місцевій газеті «Звезда» з:д червня 1924 р.: «Сорганизовавшийся футбольный комитет при гуософизкультуры открывает 1 июня футбольный сезон устройством товарищеских матчей между командой победительницей осеннего первенства г. Екатеринослава 1923 г., «Брянского индустриального рабочего техникума» – «Брит» и командой железнодорожного клуба им. Пролетарской революции победительницей весеннего первенства г. Екатеринослава 1923 г. 7.06. начинается розыгрыш первенства города Екатеринослава, причем решено проведение целого ряда иногородних состязаний. В ближайшие месяцы ожидается приезд сборных команд Одессы, Николаева, Киева. Донбасса. Москвы. Все матчи проводятся на площадке Г.С.Ф.К. (б. Сокол)».
Матч, який відбувся 1 червня з кінцевим результатом 2:1 на користь «Брит» судив арбітр Сенеш Євген Валер’янович, 1891 року народження, головний лікар 2-ї робітничої лікарні заводу ім. Г.І. Петровського. Його судейський стаж почався ще в березні 1908 р., після закінчення річних курсів по футболу при футбольній лізі в Будапешті. Після повернення до Катеринослава він почав судити юнацькі команди міста. 2 травня 1913 р. був запропонований головним рефері на міжнародний футбольний матч збірних Угорщини та Австрії. В 1936 р. Вищи Рада фізкультури України затвердила його в званні республіканського судді.
Для проведення змагань в місті не вистачало спортивних майданчиків.
Тому у 1924 р. за рішенням міської влади з’явився ще один – залізничного клубу під назвою ім. Пролетарської революції на розі пр. Пушкіна та Олександро-Невського спуску (нині Калінінський спуск). 16 серпня о 17.00 на ньому пройшов перший футбольний матч між командами Донбаса (Макеевка) та клубу «Металіст» (м. Катеринослав). Матч закінчився з рахунком 3:1 на користь команди Макеївки . Наступний відбувся 18 серпня. Змагалися місцеві команди «Желдор» в складі Макарова, Омельченка, Белозерцева, Гусака, Зенчика, Міронова, Герусова, Комарова, Красильникова, Смолянова, Воронова та збірної м. Катеринослава. Слід зазначити, що місто на цей час мало дві збірні команди: 1-шу з основним складом: Н. Чередниченко, Омельченко, Белозерцев, Гусак, Шаповалов, Зенчик, Герусов, Сенеш, Белокуров, Смлянов, Шиманський; до складу 2-ї збірної входили: М. Чередниченко, Скоба, Дудинський, Миронов, Шипрман, Беланов, Лахно, А. Смолянов, Окороков, Тулинов, Баранов. Значну кількість уболівальників зібрав матч 25 липня 1926 р., коли грала збірна футбольна команда вже м. Дніпро-Петровського (з 20 липня 1926 р.) в складі: Чередниченка, Омельченка, Філіпова, Павлова, Гусака, Парамонова, Шиманського, Гусєва, Красильникова, Аберсона, Щета та команда м. Сімферополя. Майданчик проіснував майже 4 роки. З протоколу засідання президії Дніпропетровської міськради від березня 1928 р. дізнаємося, що: «В связи с постройкой железнодорожной поликлиники учпрофсоюз лишился спортивной площадки. Предоставить под спортивную площадку участок земли под названием «Калининская площадь» (участок, прилегающий к Пушкинскому проспекту)».
На 1927 р. «Сокіл», як і раніше, залишався центральним спортивним майданом міста де проходили визначні футбольні матчі. Одного разу, 6 липня 1927 р. в самому розпалі матчу збірної Австро-Угорщини (назва згідно документу) та дніпропетровського «Желдору» стався нещасний випадок. А трапилось ось що. Декілька учнів трудшколи №2, що вирішили подивитися гру футбольних команд, розмістилися на покрівлі сараю, що знаходився у дворі школи поряд з огорожею спортивного майданчика. Старий дах не витримав навантаження тіл і провалився. Хлопці отримали травми.
Наступного дня вийшла постанова президії Дніпропетровської міськради «Предложить прокуратуре принять меры к обеспечению своевременного и полного расследования причин происшедшего возле спортивной площадки «Сокол» несчастного случая и виновных лиц привлечь к ответственности. Обязать начальника гормилиции впредь не допускать футбольных состязаний до тех пор, пока не будет обеспечена безопасность присутствующих».
У 1928 р. майдан «Сокіл» був закритий для проведення великих змагань. Останній матч на його полі збірна Дніпропетровська провела зі збірною робітничих клубів Австрії і виграла з рахунком 2:1.
Починаючи з 1926 р. на Україні замість спортивних клубів почали створюватись спортивні товариства. Одним з перших в липні 1926 р. було «Динамо». В 1930-х роках на Дніпропетровщині, крім «Динамо» діяли такі товариства, як: «Спартак» (створено в 1935 р.), «Локомотив» (з січня 1936 р.), «Сталь», «Металіст» та інші. В Дніпропетровську футбольну команду «Динамо» входили гравці, імена яких були відомі всім аматорам футболу Радянського Союзу, це: Петро Махновський, Петро Лайко, Володимир Гребер, Павло Корнилов, Іван Кузьменко (той самий, що брав участь в «матчі смерті» влітку 1942 р. в Києві проти славетної німецької команди «Легіон Кондор», а потім загинув в концтаборі Бабин Яр в лютому 1943 р.).
З вересня 1928 р. вже на новому стадіоні залізничників (Калінінська площа) пройшов матч реванш (вперше закінчився в ніччю) збірних Фінляндії та Дніпропетровська і завершився поразкою фінської команди. Яскраво поєдинок команд описав кореспондент газети «Звезда» «Назначенный матч реванш привлек огромное количество зрителей. Спаянный, крепкий коллектив Финляндии (состоявший из 9 металлистов, 5 строителей, 2 транспортников) с хорошей техникой завоевал симпатии зрителей еще с первого матча. Все были уверены в победе финляндцев. Удачные продуманные комбинации нападения ставят не раз в опасное положение ворота днепропетровчан. Но удачной игрой наша защита, в основном Алпатова, В.Гусака, Павлова отбивает попытки финляндцев забить мяч в ворота. Лишь на 20 минуте, после красивой подачи краевого из нападения финнов, судья фиксирует первый мяч в ворота днепропетровчан. Нападение Днепропетровска усиливает темп игры и через несколько минут Шиманский с левого края сравнивает счет 1:1. С этим результатом кончается первая половина игры. Вторая половина игры характеризуется изменением тактики игры днепропетровцев. Нападение переходит на игру мелкой пассировки, благодаря чему удачно законченные комбинации позволяют в течение 5 минут забить в ворота финляндцев 3 мяча. Такой неожиданный результат вызвал замешательство в рядах Финляндии. Скоро днепропетровцам удалось забить в ворота еще 4 мяча. Таким образом, матч закончился победой днепропетровцев со счетом 8:2».
Не дуже вдало на цьому полі завершився матч (4:1) команди дніпропетровських залізничників в складі: К. Алпатова, Ф. Лобанова, І. Гусака, Лунева, Куцова, Красильникова, Белокурова, Синякина, Герусова, Шиманського, яка програла команді Ленінграду.
Згідно і інформацією місцевої преси, всі значні футбольні матчі футбольного сезону 1930 р. проходили на стадіоні, що розміщувався в парку фізкультури і відпочинку (нині парк Глоби). Дуже захоплюючою була гра 8 липня 1930 р. футбольних команд Австрії та 1-ї збірної Дніпропетровська, яку «цементували» гравці: Гумарев, Філіпов, Бушенко, Гребер, Пузанов, Павлов, Кліщенко, Васецький, Лайко, Кравошєєв, Забуча. З результатом матча можна було ознайомитися, розгорнувши місцеву газету «Зоря» на розділі «Футбол». «Взявши з самого початку гри швидкий темп, вдалими комбінаціями збірна міста на диво гостей, що не сподівалися програти, виграли матч з рахунком 4:1. Весь чистий прибуток від матча пішов на користь політв’язням в Польщі». В наступному 1931 р. не менш цікава зустріч відбулася на стадіоні 19 серпня, футбольних команд Німеччини і Дніпропетровська, яка зібрала понад 15000 уболівальників. І знову про події на полі ми дізнаємось у особистого кореспондента газети «Зоря»: «О 18.00 почався дощ, але не зважаючи на це, ніхто з глядачів не покидав своїх місць. Рівно о 18.30 хвилин команда Німеччини під бурхливі оплески глядачів вийшла на поле. Коротенькі привітання, передача квітів і матч почався. Грунт поля значно перешкоджав розвиткові темпу та техніки обох команд. Але все ж почувалась перевага дніпропетровців. Вже на 6-й хвилині дніпропетровці забивають в ворота Німеччини. Через декілька хвилин у сітку воріт гостей потрапляють ще два м’яча. Перша половина закінчується 3:0 на користь дніпропетровців. Перед кінцем гри німці забивають з пенальті гол в ворота дніпропетровців. Гра закінчується рахунком 6:1. Треба відзначити клас, що все зростає та техніку гри нашої збірної команди. Треба поставити питання перед відповідними організаціями про спорудження в паркові великої трибуни в зв’язку з тим, що зацікавленість робітничої маси до фізкультури з кожним днем все зростає й звітний матч це яскраво підтвердив. Багато робітників не мали можливості потрапити до парку й розчаровано повернулись додому». Матчу, який відбувся 9 жовтня 1932 р. між командами Німеччини та збірної Дніпропетровська попередувала значна організаційна робота Про зустріч стало відомо 6 жовтня 1932 р., коли дніпропетровська обласна рада фізкультури отримала телеграму-блискавку від Вищої Ради фізкультури з повідомленням, що до Дніпропетровська приїжджає збірна Німеччини. Для участі в матчі обласна фізкультурна рада затвердила 1-у збірну міста, яка складалась взагалі з гравців дніпропетровського «Динамо», це: Гутарев (голкіпер), Бутенко – бек, Белов – бек. Старостін (лів. хавбек), Пузанов (центр. хавбек), Гребер (прав. хавбек), Лайко (прав. інсайд), Л. Кривошеєв (центр. нападаючий), Забуча (лів. край), Кузьменко (захисник), В. Кривошев (захисник), а також п’ятьох гравців команди дніпропетровського паровозо-ремонтного заводу (ДГТРЗ), це: Білий (прав.край), Борщов (захисник), Змеєв (захисник), Камінський (захисник), Гацелюк (захисник) та лівий інсайд – Поляков команди Дніпропетровського заводу ім. Комінтерна. За розвитком подій на полі слідкувало 15000 глядачів. А ті, кому не пощастило потрапити на стадіон, дізналися як все відбувалося з публікацій на шпалях газети «Зоря»: «…Німецькі товарищи з самого початку показали високий клас гри. Все ж з середини першого тайму гравці збірної міста , а за ними й глядачі, переконуються, що можна сміливо мірятися силами з гостями. Усе частіше і частіше гра йде на полі гостей. Німецькі футболісти прикладають багато зусиль, щоб забити перший м’яч, але чудова гра захисту дніпропетровців особливо півзахист (Гребер, Пузанов, Старостін) ліквідує у раз і досить швидко всі комбінації нападу гостей. Не раз вдалою комбінацією нападу м’яч одержує центр – Кривошеєв і б’є точно недалеко від кута. Перший гол і через хвилину свисток. У другому таймі дніпропетровці все частіше сидять на воротах гостей і останнім уже важче ліквідувати штурмовий наступ. Нарешті правий інсайд Лайко бере м’яч і обвівши кількох німецьких гравців, б’є прекрасний мертвий тут два голи. Гості розвивають наступ. Але поквитатись з дніпропетровцями не вдається. На 32-й хвилині правий край Забуча бере м’яч перед самим голом німців, точна і швидка передача Лайка, який головою забиває третій і останній м’яч. Цей матч показав, що збірна міста в даному складі може рівнятися до кращих футбольних команд Радянського Союзу».
27 січня 1932 р. в Дніпропетровську відбувся фінал розіграшу Всеукраїнської першості по футболу, в якому взяли участь команди міст Харкова, Донецька, Вінниці та Дніпропетровська. Таким чином, аматори футболу області змогли побачити техніку та клас гри всіх чотирьох футбольних команд. Після остаточних підсумків матчів, перше місце було присуджено команді Харкова, друге і четверте – Донбасу, Віннічині, а збірна Дніпропетровська вийшла на третє місце.
Через рік 30 серпня 1933 р. дніпропетровське «Динамо» в складі: Гутарева, Алексопольського, Белова, Гребера, Кузьменка, Старостина. Бородина, Лайка, Л.Кривошеєва, В. Кривошеєва, Корнилова – провела зустріч з однойменною командою з Білорусії на стадіоні залізничників. Це був перший приїзд білоруської команди до Дніпропетровська. Футбольний сезон 1934 р. розпочався 30 березня на новоствореному стадіоні «Динамо» (з 1936 р. ім. Менжинського) грою команд «Динамо» міст Дніпропетровська і Кривого Рогу, яка закінчилася в нічию. Новий стадіон, гордість міста, почав будуватися в 1932 р. поряд з парком культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка (вул. Дзержинського,33). Збудований він був так, що його північна трибуна розміщувалася понад прірвою Дніпра і іноді, після потужного, але неточного удару гравця, м’яч опинявся в річці. Вартість квитків на футбольні матчі була встановлена від 2 до 3 крб. Такі ціни викликали незадоволення уболівальників, що підтверджує заява від травня 1935 р. на ім’я відповідального секретаря Дніпропетровської міської ради фізкультури: «…Не пора ли снизить цены на билеты, потому что, если рабочему прийти смотреть матч, то приходится платить 2 руб. за билет. Рабочий не может по такой цене купить билет в третий раз – это и отбивает охоту быть зрителем футбольного матча».
На новому стадіоні 11 квітня зустрілися команди м. Таганрогу і Дніпропетровського металургійного заводу ім. В.І. Леніна в складі Борцова, Бутенка, Змеєва, Рибнікова, Єгрунова, Зарачевського, Серьогіна, Білого, Примака, Лискова, Курчанинова. 18 травня 1934 р. для уболівальників першої збірної міста залишився «жалібним» днем, їх улюблена команда зазнала поразки від футбольної команди Ленінграда – 5:0, це повне фіаско. Та вже 8 червня 1934 р. дніпропетровське «Динамо» на своєму полі приймало київську команду, гравці якої входили до складу збірної СРСР, це Уцковський, Саблін, Ватель, Тютчев, Авраменко, Кортких, Щегоцький та збірної УРСР – Коваленко, Путіщик, Лещук, Манін. Перший тайм, рахунок 1:1, а під час другого почалася злива і гру припинили до великої прикрості глядачів.
Наступний 1935 р. виявився насиченим важливими змінами в футбольному спорті. Раніше за все місцева влада прийняла рішення (9 березня 1935 р.) про створення в Дніпропетровську школи футболістів для підготовки кваліфікованого складу гравців. На цей час в місті нараховувалося 100 футбольних команд разом з діючими на підприємствах та учбових закладах. До складу викладачів школи був запрошений з Москви відомий тренер Канунніков з метою підготовки дніпропетровських збірних команд до Всесоюзної першості з футболу.
Участь дніпропетровців у. Всесоюзній першості з футболу стала можливою у зв’язку зі змінами, які були проведені Всесоюзною радою фізкультури. А саме до цього право участі у Всесоюзній першості мали команди, які брали участь в республіканських змаганнях. Тому від УСРР всі роки виступали команда Харкова або збірна команда України. А згідно з прийнятим рішенням у Всесоюзній першості стали приймати участь футбольні команди всіх великих міст України, які розбили на групи. Дніпропетровськ був занесений до другої групи. Для участі в змаганнях президія дніпропетровської облради фізкультури затвердила дві команди в такому складі: перша -Маховський, Белов, Алексапольський, Гребер, Л.Кривошеєв, Старостін, Бородін, Лайко, Белий, Поляков, Корнілов, а друга – Гутарев, Чіжов, Змеєв, Писарев, Калінський, Рибніков, Курчанинов, Васецький, Шпіньов. В.Кривошеєв, Забуча. Перше коло розіграшу першості чотирьох команд міст Одеси, Сталіно, Миколаєва та Дніпропетровська почалося на стадіоні «Динамо» нашого міста в червні 1935 р. Поєдинки матчів всіх чотирьох команд висвітлювалися на шпальтах місцевої газети «Зоря». Матч, що відбувся 22 червня 1935 р. між командами Дніпропетровська і Сталіно в своїй статті «Зустріч чотирьох міст» Л. Тайм описує так: «…Зустріч, що її з такою надією чекали тисячі глядачів, завершилась блискучим фіналом – перемогою Дніпропетровська з рахунком 6:2. Вся команда міста Дніпропетровська фала бездоганно. Воля до перемоги зцементувала весь колектив й привела його до виграшу. Дніпропетровськ, що має на своєму рахунку 17 забитих м’ячів і лише 5 пропущених, виходить на перше місце. Палкі поздоровлення і вітання тисяч «болельщиков» на адресу дніпропетровців цілком заслужені. Перша збірна виправдала довір’я й вийшла з важких і впертих боїв за першість з честю». А вже 25 листопада в Дніпропетровську пройшло урочисте вручення прапору ЦК комсомолу України, яке десять років тримала збірна футбольна Харкова та приза В.Р.Ф.К. України, дніпропетровській збірній команді за перше місце в розіграші міст України, на другому опинилася збірна Києва, на третьому -Харкова, на четвертому – Одеси, на п’ятому – Сталіно. Одночасно 1 листопада 1935 р. в Казані збірна Дніпропетровська отримала перемогу над місцевою збірною, переможцем полуфінальних змагань другої групи, з рахунком 2:1 і вийшла на перше місце серед команд другої групи, чим підтвердила своє право належати до числа першокласних футбольних команд СРСР.
Із інтерв’ю голови дніпропетровської обласної ради фізкультури Богорова, що був в супроводі нашої збірної: «…Дожди заливавшие Казань несколько дней размыли поле. Начали играть в два часа, чтобы успеть закончить матч до темноты. В дороге заболели Белый и Кривошеев. Вышла первая тройка в таком составе: Шпинев, Лайко, Наумов. Казанцы приняли предложеный днепропетровцами быстрый темп игры и пытались напором, прорывами добиться победы. На одиннадцатой минуте днепропетровцы бьют по воротам. Мяч уже в сетке, но вратарь выносит его рукой. Судья не засчитывает. Днепропетровцы допускают грубость недалеко от штрафной площадки. Удар по воротам и Маховский выбежал на мяч, но подоспевший в последний момент нападающий Казани, ударом головой открывает счет. На 27 минуте Шпинев с подачи Лайко послал сильный прямой мяч с 15-17 метров. Во втором тайме Бородин прорвался м ударил по воротам. Вратарь Казани поймал мяч, но от сильного удара на секунду выпустил его из рук, не растерявшись Бородин вторым ударом послал мяч в сетку».
В цьому році відбулася ще одна «спортивна новина», з якою мешканці міста ознайомилися розгорнувши номер газети «Звезда» від 2 жовтня, де в розділі оголошення повідомлялося: «Согласно постановления горсовета от 16.Х.1935 р. протокол № 25 райкоммунхоз Кировского района предупреждает заинтересованных лиц, что в связи с отводом закрытого городского кладбища под постройку стадиона, все желающие забрать останки похороненных на указанном кладбище, дожны лично или письменно заявить об этом в управление похоронного бюро». Так в Дніпропетровську починалося будівництво ще одного стадіону – «Сталь» ЦК металургів Півдня.
Закінчуючи опис важливих подій футбольної хроніки 1935 р. торкнемося ще одної значної сторінки дніпропетровського футболу – це кадрові питання, яке виникало в команді заводу ім. Г.І. Петровського і потребувало втручання місцевої влади. Із розпорядження голови Дніпропетроської міськради т. Беляєва від 10 травня 1935 р. директору дніпропетровського металургійного заводу ім. Г.І. Петровського Гопрману: «… Из футбольной команды Вашего завода ушло 9-ть лучших игроков, что послужило причиной развала сборной. Городской совет физкультуры, проверив причины ухода футболистов, установил, что на заводе о них не заботились, не окружили необходимым вниманием (посылали на черную работ}”, не квалифицированную, где они не были бы материально обеспечены). В результате лучшие футболисты оставили завод и перешли на работу в артель промкооперации. С формальной точки зрения уход футболистов с завода имеет под собой основание. Но горсовет обсудил уход футболистов с завода, квалифицировав это как проявление недисциплинированности и предложил им вернуться обратно на завод. Убедительно прошу принять необходимые меры к тому, чтобы футболисты возвращаемые обратно на завод были б обеспечены работой, заработком, питанием».
До речі, головними гравцями команди заводу ім. Г.І. Петровського той час були: М. Шинкаренко – голкіпер, В. Івченко – лівий захист, К. Шаоаш -правий захист, В. Авдєєнко – середній півзахист, Т. Шабанов – лівий півзахисник, Д. Радченко – правий півзахист, П. Змієв – лівий крайній нападаючи, А. Крецький – півсередній нападаючий, Т. Уваров – середній нападаючий, В. Хохлов – правий півсередній, М. Яновський – крайній нападаючий. А значуща місцева футбольна команда як «Динамо» складалася із – голкіпері Гутарева, захисників Чижова і Алексопольського, лівого півзахисника Бородина, центрального півзахисника Андреева, правого півзахисника Старостіна, нападаючих: лівого середнього Кострикова, центрального Наумова, право-середнього Кривошеєва, правого Полякова. Серед гравців вже не було Петра Лайка, який перейшов до київського «Динамо».
Щодо складу дніпропетровської команди «Спартак», то до неї входили: Котушко, Кузьминський, Кольварський, Благушак, Курлянський, Компанієць, Родос, Копай, Цадіков, Монтаєв, Грин.
Наступний 1936 р. також був насичений значними змінами в футбольному спорті. Головною подією було рішення Вищої Ради фізкультури дозволити створити в Дніпропетровську звільнену показову футбольну команду на заводі ім. В.І. Леніна, яку укомплектували 22 гравцями, тренером, політруком і лікарем. Команді дали назву «Сталь» і це поки було єдина клубна команда робітників металургів Півдня. Ця новина свідчила про ліквідацію збірних команд міста та створення команд за виробничим принципом. Віднині честь міста на Всесоюзних змаганнях по футболу повинна відстоювати та команда клубу, що зайняла перше місце в міському розіграші. Таких команд в Дніпропетровську було зареєстровано дві – «Сталь» і «Динамо» із восьми, що існували в Україні. До складу команд по області відбирались кращі футболісти, яких звільняли від роботи на підприємствах. Головна праця членів команди була у виконанні планів, затверджених Радою фізкультури СРСР. На 12 січня 1936 р. в місті було офіційно оголошено про створення товариства «Локомотив» Сталінської залізниці.
Свій перший тайм знову створена футбольна команда «Локомотив» зіграла з київським»Локомотивом» на дніпропетровському стадіоні з однойменною назвою і виграла 2:0. Треба зазначити, що в різні часи з рядів залізничних футбольних команд вийшли кращі майстри дніпропетровського футболу, такі як Лайко, Корнилов, Маховський, Змєєв. На відзначення 10-річчя фізкультурної діяльності українського спортивного товариства «Динамо» в Києві, 27 серпня 1936 р. на стадіоні «Динамо» відбулася зустріч динамовських футбольних команд Києва та Дніпропетровська. Дуже схвильовано висвітлював все, що відбувалося на футбольному полі один із дніпропетровських коментаторів: «12000 глядачів, що були присутні на матчі, напружено стежили за цією цікавою грою. Вже тайм наближався до кінця і коли стомлений суддя кидає щоразові погляди на хвилинну стрілку годинника, правий інсайд Дніпропетровська Лайко міцним високим ударом відкриває рахунок. Другий тайм не змінює координації гри. Дніпропетровці знаходять правильну тактику гри, що вони її шукали протягом усіх матчів цього сезону. Ця тактика – напад, але і кияни, оправившись від невдачі першого тайму, проводять ряд удалих комбінацій, які не дають наслідку лише через прекрасну гру дніпропетровського воротаря Маховського. Кінець тайму проходить з перемінним успіхом 1:1, так закінчився цей матч. Колектив дніпропетровців показав, що грати він ще вміє і буде».
У травні 1936 р. стало відомо, що Дніпропетровська збірна команда «Динамо» включена до групи «Б» в футбольних іграх на першість СРСР. Згідно з затвердженим календарним графіком першості СРСР по футболу, дніпропетровському «Динамо» доводилося 19 травня 1936 р. зіграти в Дніпропетровську з ленінградським «Спартаком», а через чотири дні з ленінградською командою заводу ім.Сталіна, а 20 червня з московською командою «ЗИС». Наступни зустріч призначалась на 14 червня в Москві з московською командою «Серп і молот». Поєдинок з тифліською командою «Динамо» був призначений на 6 червня в Тифлісі (Тбілісі), а на 9 липня з харківським «Динамо» в Харкові. На жаль, простежити підсумки цих поєдинків з публікацій того часу не вдалося. Але відомо, що дніпропетровська команда «Динамо», набравши в групі «Б» найменшу кількість очків опинилась на останньому місці.
Такий результат футбольних баталій став приводом оновлення складу команди «Динамо». Про це прихильники «Динамо» дізналися 24 липня 1936 р. на початку матчу команди «Динамо» з одноклубною командою міста П’ятигорська, що проводився на стадіоні «Динамо». Як це сталося розповів один з кореспондентів газети «Зоря» від 26 липня: «…На трибунах вже знали, що колектив вийде сьогодні не в звичайному складі (хоча офіційно про це не повідомляли). Після сигналу судді дніпропетровці півколом вишикувалися в центрі поля – на лівому краї не було Корнилова, а на правому стояв новак. Замість Старостіна з’явився високий білявий юнак, а Чижова замінив новий бек. Переможцям двох останніх матчів явно не під силу був новий склад дніпропетровського «Динамо». Наше старе нещастя – слабі краї, нарешті здається скінчилося. В особі новаків – Грачова та Ямбаєва маємо двох настирливих і швидких нападників. Добре грав і новий півзахисник Динін. Гра закінчилася 3:1 на користь дніпропетровців». Товариською нічиєю 0:0 команд «Динамо» і «Серп і молот» м. Харкова завершився 25 жовтня 1936 р. футбольний сезон року на стадіоні ім. Менжинського.
Навесні 1937 р. почалася реконструкція найбільшого в місті стадіону «Динамо», на яку українська рада спортивного товариства «Динамо» асигнувала 130000 крб. А 24 вересня 1937 р. вже на оновленому стадіоні відбувся матч місцевого «Динамо» з Краматорським «Авангардом». Дуже яскраво описав цю зустріч кореспондент газети «Зоря» Н. Драйв: «Знову на кілька годин вулиця Дзержинського стає найбільш людною в місті. Протягом двох годин уперше в сезоні розкриті ворота стадіону «Динамо», що безперервно поглинають потоки людей і автомашин. Шоста година. Хвиля оплесків прокочується по овалу стадіону. Стоячи, тисячі глядачів гаряче вітають Г.І. Петровського, що з’явився в урядовій ложі. Перший удар по м’ячу. Спалах навальних атак динамівців примушує воротаря краматорців зразу ж увійти у гру. Декілька гарних розпасовок Фесенка і Шпиньоза але Бородіну явно не везе. Закінчує красиво розіграш центрофорвард «Динамо» Ступаков, але знову м’яч в руках цупкого воротарт краматорців. Тайм закінчується 0:0. І тільки на десятій хвилині друтого таиіу Горохов надсилає з ходу прекрасний удар у ворота краматорців. Всередш тайму Ступаков одержує м’яч від півзахисту і надсилає його міцним ударом у правий кут воріт краматорців, де його добиває Бородін. Ще хвилина – третій-п’ятий прорив Бородіна і «Авангард» примушений утретє почати гру з центру. До кінця тайму 7 хвилин. Краматорці переходять в захист, Вдала подача С ту пакова і Кривошеєв забиває четвертий і останній гол. У звітному матчі знову показала себе з гарного боку молодь. Жваво темпераментно грає Горохов, активно веде гру Ступаков. Непогано провів матч і правий крайній Бородін. Навіть проти не дуже міцного нападу краматорців не зуміли протиставити потрібного опору хавбеки Старостін і Чижов. Слабий також і Грачов на лівому краї».
В квітні 1937 р. почалися змагання на «Кубок УРСР» з футболу за участю 11 кращих команд України. Від Дніпропетровська за приз боролися команди «Динамо», «Локомотив», «Спартак». Одночасно в розіграші «Кубка СРСР» брали участь крім вищенаведених ще дві команди «Сталь» – дніпропетровських металургійних заводів ім. Г.І. Петровського та ім. К. Лібкнехта. Відомості про футбольні події дніпропетровських команд за 1939-1950 рр. обмаль. Вдалося виявити скупі дані (відносно футбольного сезону 1939 р., який почався 12 квітня на стадіоні заводу ім. «Комінтерну», де помірялися силами команди «Локомотив» і «Швейник». Одержав перемогу «Локомотив» з рахунком 1:0 і отримав перехідний приз. Команда «Локомотив» була учасницею і фінального матчу на обласний кубок по футболу, що відбувся 26 червня 1939 р., де перемогла дніпродзержинську команду «Сталь» з рахунком 3:2. Срібний кубок і грамоту капітану команди Терехову вручав головний суддя Кривошєєв (до речі, команда «Локомотив» була переможцем і в 1938 р.). В розіграші республіканського кубку з футболу, що почався в Україні 6 липня, від Дніпропетровська брали участь футбольні команди «Локомотив» заводу ім.К.Лібкнехта і дніпродзержинська «Сталь». Змагання проходили за олімпійською системою – команда, що програвала один матч, вибувала з розіграшу. По Україні в змаганнях взяли участь 33 футбольні команди. На 30 серпня серед одинадцяти найсильніших команд України, що продовжували боротьбу за республіканську першість, від Дніпропетровська лише команда «Локомотив». Прослідкувати, яка з футбольних команд вийшла переможцем, на жаль, не вдалося (не вистачає необхідних джерел). Футбольний сезон наступного 1940 р, почався 6 травня грою команд «Локомотив» і «Спартак» на стадіоні залізничників. Матч закінчився на користь останнього 2:0. Однак зустріч в напівфінальному матчі на кубок міста з футболу 18 травня між командами «Локомотив» і «Динамо» з рахунком 4:1 переміг «Локомотив». Отримавши перемогу, команда завоювала право на участь у фінальних іграх на першість Дніпропетровська з футболу. На цьому коротка хроніка футбольних подій на Дніпропетровщині уривається. За 1941 р. (квітень-червень) автору зовсім не вдалося розшукати ніяких відомостей про футбольні змагання в Дніпропетровську.
Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім.Д.І.Яворницького не мають матеріалів про розвиток футбольного спорту на Дніпропетровщині передвоєнних років за винятком декількох фотографій:
- футбольна команда «Динамо» 1933 р., 1935 р, 1940 р.;
- футбольна команда заводу ім.Комінтерна 1932 р., 1938 р.;
- футбольна команда «Сталь» 1938 р.;
- фінал обласного розіграшу на кубок області «Локомотив» 1938 р.;
- футбольний матч Дніпроетровськ-Одеса 1928 р.;
- збірна міста 1923 р.;
- збірна Катеринослава 1924-1925 рр.;
- група футболістів Катеринослава 1922 р.;
- футбольна команда «Восход» 1940 р.
- збірна Катеринослава 1920-і рр.;
- футбольна збірна Катеринослава на спартакіаді в м.Харкові 1921 р.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
- ДАДОф. 416 оп.1 спр. 397
- ДАДО ф. 416 оп.1 спр. 19
- ДАДОф. 146 оп.1 спр. 398
- ДАДО ф. 416 оп.1 спр. 388
- ДАДОф. 146 оп.1 спр. 24
- ДАДО ф. 3649 оп.1 спр. 78
- ДАДО ф. 3649 оп.2 спр.36
- Придніпровський край. Катеринослав. 1917. 9 квітня.
- Звезда. Катеринослав. 1924. 1 червня.
- Звезда. Катеринослав. 1924. З червня.
- Звезда. Катеринослав. 1924. 28 червня.
- Звезда. Катеринослав. 1924. 12 серпня.
- Звезда. Катеринослав. 1924. 15 серпня.
- Звезда. Катеринослав. 1924. 19 серпня.
- Звезда. Катеринослав. 1926. 24 серпня.
- Звезда. Дніпропетровськ. 1928. З липня.
- Звезда. Дніпропетровськ. 1928. 2 вересня.
- Звезда. Дніпропетровськ. 1928,12 вересня.
- Зоря. Дніпропетровськ. 1930. 13 серпня.
- Зоря. Дніпропетровськ. 1930. 17 серпня.
- Зоря. Дніпропетровськ. 1930. 11 липня.
- Зоря. Дніпропетровськ. 1930. 8 липня.
- Зоря. Дніпропетровськ. 1931. 20 серпня.
Маркова Л.М., завідуюча відділом історії України 1917-1945 рр., старший науковий співробітник ДНІМу
