В статті висвітлюється історія зведення трьох житлових масивів у Дніпропетровську, окреслені загальні етапи, принципи і характерні особливості їх розбудови. Окрему увагу приділено авторам і очільникам будівництва – архітекторам, представникам потужної Дніпропетровської школи, наведені їх творчі біографії. У статті згадуються предмети з музейних колекцій ДНІМ, що є свідками цих подій, окреслюється їх загальний репрезентативний потенціал.
Будівництво для будь-якого міста надважливий і різноманітний процес. Розбудова нових житлових масивів, комунікацій, перебудова і модернізація старих районів – все це має бути синхронізовано і гармонізовано з урахуванням такого аспекту як історичне обличчя міста. Наявні узагальнюючі дослідження з історії міста, носять як правило соціально-політичний характер. Урбаністична історія, як і урбаністика в цілому до сьогодні залишається нерозробленою науковою галуззю місцевого краєзнавства. Роботи місцевих істориків і краєзнавців дають загальні етапи розбудови міста, локальні характеристики і доволі широкий масив інформації, але далекі від остаточних узагальнень. Серед інших в цьому плані можна виділити наукові та публіцистичні статті Валентина Старостіна і Максима Кавуна[11;15]. Особливий інтерес викликає книга «Дніпропетровськ. Архітектори»[2]. Але поряд з докладним викладенням проектних задумів Г.О. Потьомкіна, розбудови початкового періоду і ХІХ ст., історія розбудови міста другої половини ХХ ст. викладена трохи ескізно, що компенсується і доповнюється широкою галереєю творчих портретів архітекторів і будівельників. Особливий пласт текстів про історію розбудови міста в цікавий для нас період міститься в місцевих періодичних виданнях, але слід зазначити, що джерельне значення цього матеріалу значно переважає над історіографічним [1;3;4;5;6;8]. У поточному історіографічному контексті, залишається широке поле для висвітлення і розробок окремих сюжетів з історії розбудови нашого міста.
Бурхливе широкомасштабне будівництво 1960-х років показало, що резерв вільних територій, передбачених генпланом 1956 року, виявився вичерпаним набагато раніше наміченої перспективи. Вперше за всю історію існування Дніпропетровська гостро проявилася містобудівна проблема: у міста не виявилося вільних територій.
У 1967 році було розроблено і затверджено новий генеральний план. Вперше в генплані було поставлено питання про обмеження промислового будівництва і про винесення окремих підприємств за межі міста. Відповідно до рішення Генерального плану були розроблені проекти детального планування і почали будуватися нові житлові масиви [10].
У Дніпропетровську містобудівна новинка – мікрорайон, розроблений «Укрміськбудпроектом», вперше з’явився на лівому березі Дніпра на початку 60-х років. У мікрорайоні установи ступеневої системи обслуговування були згруповані в залежності від того, як часто населення користується тими чи іншими видами послуг. Таким чином, були виділені установи повсякденного, періодичного і епізодичного користування, які мають різні за величиною радіуси обслуговування.
Установи повсякденного користування, до яких належать дитячі ясла-садок, школа, продовольчий магазин, їдальня, приймальний пункт господарсько-побутових підприємств, приміщення громадських організацій, розташовані в межах житлових груп або мікрорайону і обслуговують населення в радіусі від 100 до 400 м. Установи періодичного користування, що включають Будинок культури, бібліотеку, гастроном, промтоварний магазин, комбінат побутового обслуговування, поліклініку, аптеку, відділення зв’язку, ощадну і прибуткову касу банку, передбачалося розмістити всередині житлового району, з радіусом обслуговування близько 1200 м, в розрахунку на відвідування один раз в кілька днів.
Житлові будинки різних серій зібрані в окремі групи, щоб при скупих засобах виразності типових будівель надати забудові різноманітність за рахунок укрупнення композиційних елементів. Ансамбль житлової забудови стали компонувати не з окремих будівель, а переважно з груп однотипних споруд.
Усередині території була прокладена система пішохідних алей і доріжок, що обладнані майданчиками відпочинку. Мережа під’їзних шляхів передбачала повне розвантаження від транспорту.
Зведення житлових масивів в Дніпропетровську мало свої характерні особливості, пов’язані з впливовою роллю міста в політичній структурі Радянського Союзу. Наявність потужного лобі в урядових структурах (земляки Леонід Брежнєв і Володимир Щербицький, їх соратники) істотно полегшило матеріально-технічне забезпечення реалізації таких великих містобудівних проектів. По-друге, наявність в Дніпропетровську своєї потужної архітектурної школи дало можливість реалізувати свої задуми цілій плеяди талановитих архітекторів. [2; с.115-117]
У фондах ДНІМ зберігаються плакати присвяченні будівництву нових житлових об’єктів [КН – 24353; КН – 135986].
Будівництво нового житлового масиву почалося в січні 1971 року. Спочатку він отримав назву «Дієвський», потім «Петровський», але ці назви не увійшли в ужиток. А ось назви трьох його мікрорайонів «Червоний камінь», «Комунар» («Покровський») та «Парус», були успішно закріплені в міському лексиконі.
На місті де у 1971 році почали зводити перший мікрорайон «Червоний камінь», ще наприкінці 60-х років були непрохідні Дієвські плавні, по яким пересуватись можливо було тільки на човні. У 1967 році перед проектні дослідження проводив «Дніпроцивільпроект», який очолював Борис Абрамович Медгауз. Разом з геологами Борис Абрамович Медгауз проводив визначення глибини у тих місцях. Взявши за основу дослідження «Дніпроцивільпроекту» пізніше намили територію на якій почалось будівництво. За підсумками будівництва Б.А. Медгауз отримав грамоту Держбуду УРСР за якісне проектування житлових будинків житлового масиву “Червоний камінь”.
Будувати у такому незручному місті було вирішено бо у той час основними інвесторами цього розвитку виступили місто і північно-західна група заводів. Вони внесли дуже великі кошти для цього будівництва, і потрібно було будувати житлові масиви як можна ближче, щоб людям не довелося далеко їздити на роботу.
Під забудову нового масиву була відведена величезна територія в 250 гектарів. Зокрема, при підготовці ділянки під забудову першої черги «Червоного каменя» намили 900 тисяч кубометрів піску. Роботи проводив трест «Дніпроспецбуд», яким керував Борис Мільман – будівельник дніпропетровської Набережної.
Головним архітектором проекту став Євген Борисович Яшунський Співавторами Яшунського були архітектори Матвій Зарайський, Оскар Хавкін, Олег Чмона, Микола Луценко та інші. Цікавим є 16-ти поверховий будинок якій звели у 1974 році з монолітного залізобетону методом ковзної опалубки. Це було друге такий будинок в Дніпропетровську (перший будинок звели в 1973 р на вулиці Будівельників). Трохи пізніше на масиві звели другу 16-поверхівку. Автор проекту висоток – Олег Чмона.
Колишній гранітний кар’єр був перетворений в озеро з декоративним фонтаном. Загальна площа саду – вісім гектарів. На місці кар’єру влаштували гарне штучне озеро, яке підживлюють джерельні води. Діаметр озера – близько 200 метрів, глибина – від 6 до 20 метрів, площа водного дзеркала – 2,5 гектара. Тоді ж тут побудували амфітеатр на 1500 місць. Центральним елементом саду став фонтан «Ювілейний». У ньому 200 струменів (по числу років міського ювілею), а головна струмінь піднімався на 30 метрів. Авторами проекту саду були Євген Яшунського і Леонід Халявський. [14]
Парк отримав назву, парку ім.. Леніна, в теперішній час перейменований на Новокайдацький.
Євгеній Яшунський – 2 серпня 1929 р. Харків – 2000 р. Дніпропетровськ (Дніпро). В 1951 році закінчив Харківський інженерно-будівничий інститут, працював в Казахстані, в містах Свердловськ, Херсон. З 1968 до 1990 року – головний архітектор проектів, засновник та керівник архітектурно-планувальної майстерні ДПІ «Дніпрогромадянпроект». За 50 років творчої діяльності створив більше 400 проектів (генеральні плани міст, проекти детальних планувань жилих масивів, проекти будівель, перетворення міських парків), прийняв участь в більш ніж 50-ти конкурсах за підсумками яких отримав близько 40 нагород. Серед них:
- перша та друга, премії за конкурсну розробку центральної частини Дніпра (1973р.);
- перша та друга за розробку плану прибережної частини міста (1981р.);
- золота медаль ВДНГ СРСР і премія Союзу архітекторів за реконструкцію парку ім.. Т.Г.Шевченко та Л.Глоби. Лауреат Державної премії СРСР в області архітектури за архітектуру житлового масиву «Перемога» в м. Дніпропетровськ (1983р.).
Основні роботи: проекти планування міських пагорбів, жилих районів «Перемога», «Петровський», «Лівобережний», «Старе Клочко», «Фрунзенський», «Червоний камінь», «Покровський», «Воронцовський», «Сонячний».
З 1990 року – доцент, професор кафедри архітектурного проектування ПДАБ (Придніпровська державна академія будівництва та архітектури). Член НСАУ (Національна спілка архітекторів України) (1956 р.), учасник VІІ з’їзду СА СРСР, делегат VII, VIII, IX з’їздів НСАУ, член – кореспондент Української академії архітектури (1993 р.) [2; с.292]
Матвій Зарайський – народився 23 березня 1919 р. в м. Ромни Сумської області. В 1937-1941 рр. навчався в Ленінградському інженерно – будівничому інституті, з 1945 по 1948 рр. отримав архітектурну освіту в Київському інженерно-будівничому інституті. Учасник Другої світової війни нагороджений Орденом «Червона зірка» і багатьма медалями. Працював спочатку архітектором і дійшов до начальника архітектурно-будівничого відділу в ДПІ «Дніпрогіпротранс», а також начальником архітектурно-будівничого відділу ДПІ «Дніпрогромадянпроект». Творчу діяльність поєднував з викладанням лекцій по історії мистецтв та архітектури в Дніпропетровському інженерно – будівничому інституті.
Основні роботи у місті Дніпрі:
- Будівля Управління Придніпровської залізної дороги (праве крило);
- Забудова вулиці Полігонної;
- Будівництво мікрорайону «Червоний камінь»;
- Дім побуту на вулиці Короленко;[2; с.188]
Оскар Хавкин – 26.06.1912, Новогеоргієвськ Херсонської губернії – 1989 Дніпропетровськ. В 1940 закінчив архітектурний факультет Харківського інженерно-будівничого інституту. В роки війни керував архітектурно-будівничою групою в проектному відділі Магнітогорського металургійного комбінату. В 1945-1952 рр. – головний архітектор м. Дніпродзержинськ, автор реконструкції Палацу культури заводу ДМК, забудови проспекту ім.. Леніна (пр. Героїв). Член НСАУ (1946). Головний архітектор відділу «Укргіпромез», будівля «Укргіпромез», При його участі виконані Вибирався депутатом Міських рад Дніпродзержинська і Дніпропетровська. Нагороджений орденом та медалями.
Основні роботи у місті Дніпрі:
- Лауреат Державної премії СРСР в галузі архітектури за архітектуру житлового масиву «Перемога» (1983);
- автор та співавтор жилих будинків, корпусів учбових та науково – дослідних інститутів;
- відновлення палацу культури ім. Ілліча;
- реконструкція стадіону «Металург»;
- ресторан «Поплавок»;
- комплекси промислових об’єктів для металургійних зводів ДМК, Криворіжського, Азовсталі, ім.. Карла Лібнехта (Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод); [2; с.274]
Олег Чмона – народився 14 лютого 1937 року у місті Дніпропетровську. В 1963 році закінчив Дніпропетровський інститут інженерів транспорту. С 1968 року працював в ДПІ «Дніпрогромадянпроект», с 1973 – головний архітектор проектів, Заслужений архітектор України (1997). Переможець конкурсу Госбудівництва України на еколого – містобудівну і соціально – економічну концепцію відродження річки Дніпро. Відзначений дипломом Всесвітнього бієнале в Болгарії «Інтер Арх/89» (Софія 1989).
Основні роботи в місті Дніпрі:
- Комплекс будівель Дніпропетровського військового училища на проспекті Гагаріна;
- Комплекс дванадцяти поверхових жилих будинків по вул. Шаумяна;
- Три чотирнадцяти поверхових жилих будинків по проспекту Карла Маркса (пр. Д.І. Яворницького);
- Два шістнадцятиповерхових жилих будинки з об’єктами обслуговування в мікрорайоні «Червоний камінь»;
- Десятиповерхові жилі будинки з квартирами двох рівнів на жил масиві «Лівобережний-3»;
- Комплекс нових корпусів готелю «Дніпропетровськ»;[2; с.280]
Микола Луценко – народився 17 серпня 1945 р. в с. Данилівка Акмолінської області (Казахстан). У 1968 році закінчив архітектурний факультет Новосибірського інженерно-будівничого інституту. У 1975-1979 рр. – головний архітектор м. Вологда (Росія). У 1979-1996 рр. – головний архітектор проектів ДПІ «Дніпрогромадянпроект». Лауреат Державної премії ім.. Т.Г.Шевченко в області будівництва та архітектури за забудову та благоустрій центру м. Верходніпровськ Дніпропетровської області (1983).
Основні роботи в місті Дніпрі:
- Кіноконцертна зала на 1800 місць;
- Забудова Фрунзенського жилого масиву (Ломовський і Каменський);
- Забудова мікрорайонів «Парус», «Покровський»;
- Індивідуальні жилі будівлі по вул. Південій, вул. Ливарній;
- Поліфункціональний центр «Нагірний»;
- Забудова центру м. Верходніпровськ Дніпропетровської області;
- Конкурсний проект на забудову Червоноповстанської балки (1 премія, 2006 р);[2; с.212]
Борис Абрамович Медгауз – У 1960 р. закінчив Дніпропетровський інститут інженерів транспорту. Працював Теміртау (Казахстан), де будували так звану “казахстанську Магнитку” – колосальний металургійний комбінат. Пропрацював півроку на будівельному майданчику, після чого був відправлений в організований відділ ДПІ «Гіпромеза», який займався проектуванням Теміртаусского металургійного комбінату. Там пропрацював три роки. У 1963 р. повернувся до Дніпропетровська і по 1967 р. працював в інституті ДПІ «Промбудпроект». У 1967 р. перейшов в інститут ДПІ «Дніпрогромадянпроект», де пройшов шлях від посади керівника групи конструкторів до головного конструктора інституту. У 1986 р. став головним інженером “Дніпроцивільпроект” і на цій посаді працював до 2002 р.
Основні роботи в Дніпрі:
- Головний інженер проекту забудови житлових масивів «Червоний камінь», «Покровський» («Комунар») і “Парус”;
- Брав активну участь у проектуванні та будівництві мікрорайонів “Перемога” і “Тополь”;
- Чотирнадцяти поверховий будинок на початку вулиці Б. Хмельницького, на розі з проспектом ім. газети «Правда»;
- «Дім побуту» по вулиці Короленка(1975);
- Діорама «Битва за Дніпро» (1976);
- Хірургічний корпус лікарні ім. Мечникова(1984);
- Проект готелю «Парус» (1972); [13]
Борис Мільман – 1912-1978 рр. Заслужений будівник України. Керівник тресту «Дніпроспецбуд». Основні роботи:
- Канал Сіверський Донець Донбас;
- будівництво СевГОКа і ЦГОка в Кривому Розі;
- захисна дамба Каховського водосховища;
- Дніпровська Набережна;
- Жилі масиви Червоний камінь, Перемога(був удостоєний Державної премії СРСР в галузі архітектури);
- Аульський водопровід; [7]
Леонід Халявський – Закінчив Дніпропетровський інженерно-будівничий інститут (нині Придніпровська державна академія будівництва та архітектури). Діяльність архітектора перш за все була спрямована на ландшафтну архітектуру. У 1971 р Леонід Халявський разом з Є.Б. Яшунским стали авторами проекту переплануванню парка ім. Шевченка, згідно якого парк було перебудовано і частково замінено рослинність. У 1972 році парк імені Шевченка був представлений на ВДНГ (Виставка досягнень народного господарства) і отримав статус пам’ятника садово-паркового мистецтва державного значення. Основне перепланування завершили в 1973 році.
У 1976 р. архітекторами Е. Яшунського, Л. Халявським, А. Пухаленко був створений проект реконструкції парку ім. Чкалова (нині парк ім. Лазаря Глоби) з метою впорядкувати функції парку, акцентуації на його фестивально-виставковому призначенні.
В 1976 р. на честь святкування 200-річного ювілею Дніпропетровська було завершено будівництво саду «Красний Камінь», що став окрасою житлового масиву і куточком відпочинку для його мешканців.
Авторами проекту саду були Євген Яшунський і Леонід Халявський.
Л. Халявськи разом з скульптором Н. А. Красотіним і архітектором П. Р. Ніренбергом ввійшов у робочу групу по створенню пам’ятника Максиму Горькому, який був встановлений в Дніпропетровську у 1977 р.
У 1979 р був створений Театральний бульвар, який утворився після знесення навколишньої забудови усередині кварталу між вулицями Московською (Володимира Мономаха) і Леніна (Воскресенска). Автори проекту – архітектори Євген Яшунського і Леонід Халявський. За їхнім проектом була капітально перебудована будівля театру імені Т. Шевченка, яку розвернули головним фасадом на бульвар. Біля театру влаштували басейн і естраду за проектом Л.Халявского. За його ж проектом на торцевому фасаді будинку по вул. Леніна, 9, що виходить на бульвар , декорували величезною металевою люстрою з безлічі елементів.
Елементи внутрішнього декору створенных Л. Халявським прикрашають багато державних і культурних будівель міста. Серед яких: Міськрада, театр опери та балету, готель «Світанок»,то що.
На початку 90-х Леонід Хаявський емігрував, зараз проживає у Німеччині.
Першим почалась забудова мікрорайону «Червоний камінь» у 1971 році, у 1974 році був закладений «Покровський» («Комунар»), а у 1977 році «Парус». У 1978 році на трьох мікрорайонах мешкало вже 27 тисяч чоловік.[8]
«Червоний камінь»
Першим став «Червоний Камінь», що виник між старовинними поселеннями Діївка і Нові Кайдаки, заснованими ще в XVII-XVIII століттях. Назва району походить від колишнього кар’єру, де колись видобували червоний граніт.
Серед перших сімей що заїхали до нових квартир на «Червону камені» було багато сімей загиблих воїнів та інвалідів Другої Світової війни. Будинки для них будували в першу чергу. Також одними з перших заселились 1377 сімей металургів, будівельників, хіміків, машино-будівельників[4 с.1]; [3, с.2]; [8, с.2]. У фондах ДНІМ зберігаються негативи житлового масиву «Червоний камінь» зроблені в період з 1976 по 1979 рр. [КН – 178389; КН – 112266; КН – 112267; КН – 112268; КН – 112269].
«Покровський» («Комунар»)
Після «Червоного Каменя» приступили до будівництва районів «Комунар». Він просунувся на захід і разом з мікрорайоном «Парус» зайняв частину території селища Діївка. Визначною пам’яткою масиву «Комунар» є старовинна Хрестовоздвиженська церква. Сьогодні невеликий храм оточує щільна багатоповерхова забудова. Церква в селищі Діївка була побудована між 1812 і 1817 роками. Хрестовоздвиженська церква вважається найстарішим культовою спорудою Дніпра. В кінці 1995 року в Дніпропетровську відкрилося метро. Одна лінія з шести станцій закінчується на житловому масиві «Комунар» станцією «Комунарівська», яка розташована в центрі колишнього селища Діївка. І тільки в 2015 році житловий масив «Комунар» був перейменований в «Покровський». Таку ж назву отримала і станція метро, яка стала тепер «Покровською».
Житловий масив Комунар отримав свою назву від головної вулиці – Комунарівська, яка там була і раніше. Перейменований на честь Покровської церкви, яка знаходиться на території району [6, с.2].
«Парус»
Житловий масив «Парус» будувався як третя черга Петровського житлового масиву (після «Червоного Каменя» і «Комунара») на місці прибережної частини села Діївка. Будівництво багатоповерхових житлових будинків активно розгорнулося на початку 1980-х років. «Парус» був цілим своєрідним містечком металургів, заселялись робітники металургійного, трубопрокатного, коксохімічного заводів. Свою назву житловий масив отримав нібито із-за компактно розташованих синіх будинків на березі Дніпра, які нагадують собою вітрило. Умовно район розділеній на Парус-1 і Парус-2. Також існує умовний Парус-3, Який був створений для зручності мешканців. Проте він не визнаний Міською радою [5 с.2]; [6 с.2].
Особливими результатами при будівництві жил масивів відзначились бригада слюсарів-трубопрокладчіків, якою керував Василій Четвертяков. Робітники шістнадцятого Дніпропетровського управління механізації машиніст екскаватора Юрій Шєвелєв з помічником машиніста Олександром Гломозденко [1;с.1].
На прикладі будівництва трьох житлових масивів ми висвітлили ще один важливий етап розбудови нашого міста, та розглянули творчі біографії архітекторів, які визначали цей процес.
Список використаної літератури:
- Дмитрієва Н. Будується «Червоний камінь» // Дніпровська правда – 21 червень 1972 р.
- Дніпропетровськ. Архітектори / За заг. ред. Н.Н.Кондель-Пермінова. – К.: А + С [Вид. будинок], 2006. – 295 с.
- Ефремов.В. Гарнішає житловий масив // Дніпро Вечерній – 1 травня 1978 р.
- Маневич І. Новина Червоного каменя // Днепр вечерний – 26 травня 1975 р.
- На черзі – «Парус» // Зоря – 17 жовтня 1973 р.
- Продовження «Червоного каменя» // Зоря – 22 вересня 1972 р.
- Родіонов Ігор Володимирович. Набережна імені …: будівельникам унікальної споруди на Дніпрі присвячується // Привоз Принт, Запоріжжя – 2012.
- Самозвон П. Там, де був пустир // Дніпровська правда – 30 травень 1974 р.
- Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім..Д.І.Яворницького. Фото група: КН – 24353; КН – 135986; КН – 178389; КН – 112266; КН – 112267; КН – 112268; КН – 112269;
- Архітектурно-історичний огляд. Архітектура міста 1955-1970 рр. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=68
- Житлові масиви «Західний», «Червоний камінь», «Покровський» ( «Комунар»), «Парус» / за матеріалами: Максима Кавуна // лютий 2010 р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.skyscrapercity.com/showthread.php?t=1902746
- Хто і як будував Дніпропетровськ: інтерв’ю з архітектором. Борис Медгауз // 7 жовтня 2013 р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://dp.vgorode.ua/news/transport_y_ynfrastruktura/194140-kto-y-kak-stroyl-dnepropetrovsk-yntervui-s-arkhytektorom
- Червоний Камінь і Перемога відзначають ювілей / Текст: Володимир Городченко, за матеріалами: Максима Кавуна // 12 лютого 2016 р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://gorod.dp.ua/news/113941
- Як з’явився житловий масив Червоний Камінь / Максим Кавун // 9 лютого 2011р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://realnest.com.ua/information/articles/2248
Рангно Ю.С., с.н.с. відділу історії України і краю сучасного періоду
