Краматорськ – Німеччина, Франція, Бельгія. Селище при залізничній станції Краматорській Курсько–Харківсько-Севастопольської залізниці (1868 р.).
У 2018 році Дніпропетровський національний історичний музей разом з Українським кризовим медіа центром презентував свою виставку «Україна – Франція: історія взаємовідносин. К.XIX – поч. ХХ ст.» в місті Краматорськ. Серед багатьох акціонерних товариств і великих промислових підприємств з часткою французького капіталу було і Краматорське металургійне товариство.
Краматорське металургійне товариство створене у 1899 р. з Правлінням у Варшаві і основним капіталом у 6 750 000 рублів, інвестованих німцями, французами та бельгійцями. Головою Правління товариства був Ернст фон-Борзіг, директорами – В. Веллінгтон, Альфред Бідерман та ін.
Товариство придбало механічний завод «Товариства котельних і механічних заводів В. Фіцнер і К. Гампер», заснованого у 1896 році в Харківський губернії при ст. Краматорській Південних залізниць і розпочало його розбудову, а також розробляло кам’яновугільні копі у Хацапетівці і Варваропіллі.
Завод отримав назву – чавуноплавильний,машинобудівний, ливарний, сталеливарний і прокатний завод, мав 2 доменні і 2 мартенівські печі. Виготовляв устаткування для металургійних, сталеливарних і прокатних заводів, чавун та залізо різних сортів. Директором – розпорядником заводу з 1908 по 1916 рр. був Людвіг Сігізмундович Гужевський. Тут працювало 2850 робітників – українці, росіяни, німці, чехи, поляки, австрійці (1914 р.). Річне виробництво 11 – 12 млн рублів. Завод мав 22 представника з продажу своєї продукції у багатьох містах імперії, але найбільше їх діяло в українських містах.
Краматорське металургійне товариство знаходилося в об’єднанні з німецькими Акціонерними товариствами: Німецький (Германський) машинобудівний завод в Дуйсбурзі; Бенратський машинобудівний завод, Бенрат; А. Борзіг, Тегель–Берлін; Доннерсмаркгютте Акц. Т-во , Забрже (Німеччина) та ін. На 1914 рік основний капітал товариства становив 7 225 000 руб., з яких більшість – 4 335 000 руб. належала німцям, решта французам і бельгійцям.
Успішне підприємство у 1920 році націоналізували під назвою «Краматорський державний машинобудівний і металургійний завод». Промислові споруди, техніка і устаткування досить добре пережили революцію і громадянську війну, але у 1921 році все зупинилось: не було менеджерів та інженерів, які повернулися до Європи.
Про подальшу досить цікаву історію заводу повідомив науковець Володимир Тихий у статті «Індустріалізація, яку здійснив Захід у «Країні Рад» за матеріалами книги британсько – американського економіста і історика Ентоні Саттона «Західна технологія і радянський економічний розвиток» (Stenford University, 1968, 1971). Е. Саттон розвінчує міфи про «радянський» технологічний прорив на підставі аналізу документів архівів США і Німеччини.
Після революції і до початку 1930 – х років виробництво на заводі було незначним, аж до рішення про створення «Крамкомбінату» у 1933 році.
Для роботи на Краматорському заводі Валерій Іванович Межлаук (заступник Голови Всесоюзної Ради народного господарства СРСР, партійний діяч латисько-німецького походження з Харкова, розстріляний у 1938 р.) залучив до відновлення заводів американського інженера Мартерстека. Працюючи в Краматорську разом із 20 американськими інженерами, він спроектував перший прокатний стан, який потім завод почав випускати серійно. Завод розділили на два заводи – Краматорський металургійний і Старокраматорський машинобудівний. Головними інженерами заводів були американці Рамсі і Лекрон.
Основною продукцією заводу на початку 1930-х років були металоконструкції для Дніпрогесу, на виробництві яких працювало 26000 радянських робітників. Після переоснащення заводу на початку 30-х років практично всі верстати заводу були американського, німецького або британського виробництва, придбані на основі контрактів з різними компаніями, які проводили установку, наладку і навчання радянського персоналу. «Крамкомбінат» був успішним підприємством, що випускав перші прокатні стани, крани, обладнання для домен, мартенів, коксових батарей і т.і. Щодо долі американців , то у 1933 році під час валютної кризи, коли радянський уряд відмовився платити зарплату у валюті, проектувальники і інженери виїхали з СРСР. Їх замінили німці – приблизно 500 працівників, які згодилися отримувати рубльову зарплату. Але згодом і більшість з них через переслідування і «чистки» покинули завод. Можливо, Сталін вже тоді почав планувати війну з Німеччиною, і німецькі інженери та менеджери стали йому непотрібні.
У 1994 році – Відкрите акціонерне товариство «Краматорський машинобудівний завод ім. Куйбишева». Заводи працювали донедавна.
Від 1926 році Краматорськ – селище міського типу, з 1932 р. – місто Донецької області. З 2014 р. в місті тимчасово перебуває Донецька обласна державна адміністрація.
Рубрику веде: завідувачка відділом історії України і краю XIV – поч. XX ст. В. І. Лазебник.
Leave a Reply