Місто Лисичанськ – бувше село Верхнє, 3-тя рота, Лисичанської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії.
ПЕРШИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД В УКРАЇНІ. 1892 рік.
3 травня 2022 року колишній посол Бельгії в Україні Люк Якобс писав: «Ця прекрасна і відома гімназія 1 травня повністю згоріла після російського обстрілу. Будівля школи у Лисичанську входила до складу промислового комплексу «Солвей». У 2017 році я як посол Бельгії номінував цей унікальний архітектурний об’єкт на премію «Бельгійська спадщина за кордоном». Ще більш шокуючи,ніж сліпі заклинання знищити, є явна мета російського агресора відмовити молоді України в будь – якому майбутньому».
Що ж то за промисловий комплекс «СОЛВЕЙ» в Лисичанську?
«Жили – були два хлопчики – брати Ернест і Альфред у брабанському сільці Ребек, поблизу Граммона…», – так починає свою розповідь І. Ізар, автор книги «Сучасна Бельгія», що вийшла у 1914 році, про братів Сольве, один з яких – Ернест – зробив визначне відкриття у хімічній науці – аміачний спосіб виробництва соди з кухонної солі, який використовується і сьогодні. Разом брати працювали як інженери, кресляри, хіміки, рахівники, аптекарі, механіки над процесом виробництва соди. У 1863 році їх зусилля завершилися патентом і заснуванням Першого Товариства Сольве в Куйє (Бельгія), де брати побудували перший завод. Відтоді й почалася історія успіху.
До 1880 – х років Російська імперія отримувала соду з Англії і Голландії. У 1887 році за сприянням бельгійської компанії «Сольве» пермський купець І.І. Любімов за фінансової підтримки Торгового Дому Вогау, що купував соду для торгівлі, побудував содовий завод в Березниках, заснувавши фірму «І.І. Любімов і К».
У тому ж році з Бельгії до України приїхали брати Сольве і разом з фірмою «Любімов і К» створили акціонерне товариство під назвою «Любімов, Сольве і К» з основним капіталом у 3 млн. руб. До складу сумісного товариства увійшли керівники відомої фірми «Сольве», фірми «Любімов і К» і Торгового Дому «Вогау і К». Правління товариства очолили члени Дому «Вогау» Конрад Карлович Банза і Гуго Максимович Вогау, який займав посаду голови аж до націоналізації підприємства. Директорами Правління стали Е. Сольве , купець І. Любімов, один англійський і один французький піддані – А. Лутрейл і Ф. Вандерстрастен. Товариство видало 3 тис. іменних акцій по 1тис. рублів кожна , половину з яких придбав Торговий Дом «Вогау і К».
27 квітня збори акціонерів прийняли постанову про будівництво содового заводу в селі Верхнє , 3-тя рота, Лисичанської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Будівництво розпочалося у 1890р., і у квітні 1892 р. завод почав працювати під назвою «Донецький содовий завод». Управляючим заводу призначили С.Б. Теплиця.
У 1900 році з метою збільшення капіталу було видано 16 тис. облігацій по 500 франків, 5%. Примірник облігації за №13932 маємо в музейній збірці. Унизу облігації грифи підписів усіх директорів Правління, в тому числі і Арманда Ернестовича Сольве, сина винахідника. Дивіденди для власників цінних паперів товариства становили від 14% до 16%!
Завод був розташований у мальовничому місці біля річки Сіверський Донець. Технічне устаткування заводу складалося зі 106 різних парових машин, 56 котлів, 3 паровозів, 3 кранів. Деякі верстати і вапняні печі заводу працювали аж до його закриття у 2012 р. Для зручності постачання матеріалів – солі, крейди, вугілля – побудували підвісну канатно – дротяну дорогу і солепровід.
Швидко розвиваючись і будучі монополістом у галузі, товариство збільшувало свій капітал – у 1915 році він становив 10 млн. руб. (1 тис. акцій по 1 тис. руб.) з яких 71% належав бельгійському товариству Сольве, 12% родині Любімових і 5% «Вогау».
За 1915 рік було продано 7 981 000 пудів соди на суму 14,6 млн. руб., відповідно у 1892 році продавалося усього 790 тис. пудів кальцинованої та каустичної соди. Вже тоді підприємство стало першим в імперії та другим в Європі за об’ємом виробництва! З березня 1915 р. завод за пропозицією військового відомства почав виробництво мелініта – найбільш сильної вибухової речовини, що була винайдена у Франції, і значну кількість хлорного вапна для дезінфекції залізниць і санітарії. На заводі виробляли бікарбонат, нашатир і нашатирний спирт. На заводі працювало 1554 робітники (1916 р.).
Ернест Сольве – успішна та ушанована світом людина – стояв за будівництвом і розвитком содового заводу в Лисичанську, куди вклав не лише свої гроші, а й своє бачення організації праці та стандартів життя.
Поряд із заводом за проектом бельгійських архітекторів побудували чудову колонію з декількох десятків 2 – поверхових будинків на 300 квартир для сімейних робітників і три корпуси для самотніх. У стилі «модерн» збудували будинок для директора заводу Сігізмунда Теплиця, готель, будинки для інженерно – технічних співробітників. Про європейський рівень технологій свідчить 3-поверховий будинок лікарні з ліфтом, амбулаторією і лазнею, вкритий французькою черепицею, а підлогу викладено якісною плиткою фірми Бергенгейма. Шедевром тодішньої техніки і гігієни був будинок зразкового училища на 600 учнів з електрикою і кінозалою. В їдальні для робітників грав духовий оркестр з робітників. Серед службовців заводу створено Товариство тверезості, працювала споживча крамниця.
Чимало будинків збереглися до сьогодення, а лікарня і школа віднесені до пам’яток архітектури місцевого значення. Усі вони належать до Бельгійської спадщини в Україні. Вцілілі будинки з червоної керамічної плитки досі залишаються досить міцними та вражають своєю красою. В більшості будинків живуть люди, нащадки перших робітників заводу. А з вікон будинків можна було бачити як працює гігант хімічної промисловості України з 1892 по 2012 рр.
У 2022 році від російських прицільних обстрілів згоріли вщент будинок директора заводу С. Теплиця та будинок багатопрофільної гімназії, в якій був у 2016 р. і якою опікувався посол Бельгії Люк Якобс, чиї гіркі слова приведені на початку статті.
В.І. Лазебник, завідувачка відділу історії України і краю у XIV – поч. ХХ ст.
Leave a Reply