Юзівка, селище у Бахмутському повіті Катеринославської губернії. У 1924 р. перейменоване на місто Сталіно, з 1961 р. – місто Донецьк (Україна).
Первісна назва міста пов’язана з ім’ям Джона Джеймса Юза (1814-1889), уродженця міста Мертир Тідвіл на півдні Уельса (Англія), сина інженера і власника металургійного заводу у Великобританії.
29 травня 1869 р. в Лондоні затверджено Статут акціонерного товариства New-Russia compani limited – кам’яновугільного, залізоробного і рейкового виробництв у Бахмутському повіті Катеринославської губернії. Основними акціонерами товариства стали добре відомі у Великобританії залізничні ділки, фабриканти зброї та інженери Деніел Гуч, Томас Брассі, Олександр Оджилві, Джозеф Уітворт, Вільям Вайсмен та ін. Директорами призначені Д. Юз і Д. Гуч. Товариство видало 6 000 акцій у 50 фунтів стерлінгів кожна, що складали капітал у 300 тис фунтів стерлінгів (1 фунт стерлінгів = 9,46 рублів). Проект нового заводу розробили в Англії.
У 1870 році у Таганрогський порт (Ростовський повіт Катеринославської губернії) прибули вісім пароплавів з Південного Уельса. На судах привезли «усі приладдя доменного заводу на суму 120 тис рублів». Разом з устаткуванням з Англії прибули близько сотні інженерів і робітників, серед яких був і першокласний металург Річардс.
Від початку будівництва заводу Джон Юз переїхав до України разом з родиною, згодом полюбив свою нову вітчизну і щиросердно бажав їй промислових успіхів.
24 квітня 1871 р. на заводі задули першу доменну піч, у 1873 р. підприємство запустило рейковий завод. Згодом освоїли виробництво сортового заліза і отримали першу плавку мартенівської сталі. Починаючи з 1880-х років завод перейшов на виробництво сталевих рейок, які значно перевищували своєю якістю рейки навіть англійських заводів.
Підприємство мало свої залізні рудники на Криворіжжі і кам’яновугільні шахти в Бахмутському повіті.
В цей час завод стає найбільшим в імперії і отримує назву «Юзівський». Навколо заводу утворилося селище під назвою Юзівка, де у 1897 році мешкало вже 28 076 осіб. На початок 1890 –х років Юзівський завод був великим капіталістичним підприємством навіть для європейських масштабів і єдиним в Донбасі. У 1887 році за випуск рейок, частка яких становила 78% від усієї продукції, Юз отримав право на урядову премію. Акціонери Товариства починаючи з 1871 року щорічно отримували від 10% до 20% дивідендів. На рік смерті Д. Юза -1889- його особисті статки перевищували 10 млн рублів.
У 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі експонували чавунну ковану «Пальму Мерцалова», майстра ковальського цеху заводу. Цей художній витвір висотою 3,53 см. зроблений з однієї рейки, вага якої сягала 325 кг, а разом з кадкою – 525 кг! Її стовбур несе на собі десять листків і вгорі завершується вінчиком. Періодика в ті часи писала: «Пальма поражает зрителей высотой, стройностью, удивительным изяществом. Ее темные рассеченные листья, веером расходящиеся от ствола, были так легки, а тонкий шершавый ствол так гибок, что вначале было трудно поверить, что это не живое растение, вывезенное с кавказского побережья, а тончайшее произведение искусства. Всем хотелось потрогать ее руками…».
«Пальма Мерцалова» експонувалась і на Обласній Виставці 1910 року в Катеринославі. Екземпляр її зберігається у музеї Гірничого інституту в Петербурзі під назвою «Юзівський». З 1999 року зображення пальми прикрашає герб Донецької області України.
Грандіозні плани батька з розвитку підприємства втілювали його сини – директори – розпорядники Товариства – Іван та Айвер Юзи. На початок ХХ ст. основний капітал Товариства становив 12 млн фунтів стерлінгів. Правління Товариства знаходилось в Лондоні (Англія, Мургет Стріт, 4). Головою Правління був Арчибальд Бальфур, директора – С. Гуч, А. Ревільон, Ф. Огільві, І. Юз.
У 1910 р. на заводі працювало 7 доменних, 15 пудлінгових і 10 мартенівських печей . На заводі працювало 6100 робітників під керівництвом 15 іноземних і 9 російських інженерів, 12 техніків і 30 монтерів і десятників. Значною була і прибутковість заводу – так, якщо металургійні заводи досягали у середньому до 50% на капітал, то Юзівський заробляв майже 100%!
Успішне і прибуткове підприємство надавало можливість для розбудови інфраструктури селища, яке швидко зростало і нараховувало вже 54718 мешканців. Тут працювало 200 торгових і промислових підприємств, два банки, аптеки, друкарні, технічні контори, декілька середніх навчальних закладів, клуби, бібліотеки і театр. Кам’яні будинки освітлювались електрикою. Молоді Юзи перенесли з Англії на заводські майданчики футбол, улаштували іподром для перегонів, щоби забезпечити робітникам розваги під час свят.
Напередодні Першої світової війни велися перемовини про продаж заводу. У 1916 році акції компанії були куплені Російсько –Азіатським банком (філія французького банка «Генеральне Товариство»).
Нащадком Юзівського заводу протягом ХХ століття був реконструйований і модернізований Донецький металургійний комбінат, який виплавляв чавун,виробляв сталь, прокат, труби, та багато іншого, що користувалося попитом як в Україні так і за її межами.
Таким чином, англієць Джон Юз став засновником першого металургійного центру в Україні і міста Юзівка, сучасного міста Донецька, адміністративного центру Донецької області (з 1924 р. – м. Сталіно Сталінської округи, з 1932 р. – Сталінська область, перейменована у 1961 р. на Донецьку область і місто Донецьк).
Автор: Валентина Лазебник, завідувачка відділом історії України і краю у 14-20 ст.
Leave a Reply