19 і 20 травня 1892 р. в Києві відбувся пробний рух першого в Україні (і в імперії) «електричної конки» – так тоді називали цю новинку міського транспорту. Новий громадський транспорт «тестували» київський губернатор Лев Томара, міський голова Степан Сольський та інженер Аманд Струве. Трамвай проїхав по крутизні Олександрівського узвозу (нині Володимирський) півтора кілометри. Ця подія стала загальноміським святом.
Історія київського трамваю розпочалася у 1891 році, коли місцеві підприємці, інженери та інвестори створили товариство «Київської міської залізниці». Членом правління компанії, а згодом її головою був Давид Марголін, підприємець,талановитий менеджер та управлінець. Зростав і основний капітал Т-ва – від 1,5 до 3млн руб (1903 р.), зібраних від реалізації 12 тис іменних акцій по 250 руб. Впливовим інвестором Товариства був київський мільйонер і благодійник Лазар Бродський, якому належало дві третини акцій компанії.
Від початку це був кінний трамвай, згодом на деяких вулицях його замінив паровий, а на крутих ухилах – електричний. До 1900 року мережа трамваю зросла від 13 до 66 км, у тому числі 49 км були електрифіковані.
Давид Марголін добре розумів необхідність інвестування для розвитку та технічного покращення трамвайної справи в Києві. Добре знаючи європейські мови, він веде бізнес-перемовини з бельгійськими підприємцями про інвестування для впровадження інновацій в існуючий транспорт міста, що принесло би значний прибуток для інвесторів.
На початку 1900-х років в Антверпені Банк репортів, громадських фондів і депозитів разом з Антверпенським Союзом трамваїв та електричних підприємств створили холдингову компанію «Група Едуарда Тиса».
У 1905 р. після смерті головного інвестора і акціонера Товариства КМЗ Лазаря Бродського бельгійські підприємці холдингової компанії за «дуже дорогою ціною» викупили акції трамвайного товариства, виставлені спадкоємцями на продаж.
18 січня 1905 р. в Брюсселі створили «Акціонерне товариство трамваїв Києва» – «Societe anonyme Belge des tramways de Kieff». Головою Правління товариства обрали Давида Марголіна, членами стали бельгійці Раймонд Легоде і Е. Дельфорж. Статутний капітал становив 5 млн руб (1908 р.). Правління видало акції у 1905 і 1910 роках, два примірники яких зберігаються в музеї. Їх передала співробітниця Посольства Бельгії в Україні, яка знайшла акції на горищі будинку своєї бабусі в Бельгії. На 1910 рік видано 28 тис акцій по 250 руб, що збільшило основний капітал до 8 млн руб. На акції 1910 р. автографи членів Правління компанії.
Викупивши значну частку в бізнесі діючого в Києві трамваю, нові власники вклали чималі кошти у розвиток та удосконалення рухомого складу та енергогосподарства в Києві.
Завдяки отриманим грошам оновився трамвайний парк, придбані кращі німецькі вагони й пульмани (на 50 місць), значно розширено мережу – збудовано 41 км нових колій, впроваджено нумерацію ліній – їх було 21. Інвестиції окупилися з лихвою. У 1913 р. валовий прибуток товариства становив 3,8 млн руб, чистий прибуток — 1,6 млн руб. Довжина колій по всьому Києву і околицях становила 82 км. Це був не тільки міський, а й приміський трамвай, що обслуговував майже 108 млн (1916 р.) мешканців Києва і околиць. Він був доступний для усіх верств населення місцевості і незалежно від погоди і стану доріг давав можливість дістатися до потрібного місця.
Давид Марголін ініціював прокладення електричного трамваю на Деміївку. Будівництво тривало чотири роки і 26 червня 1911 року перший вагон вирушив на лінію, де мешканці Деміївки голосно вітали його появу. Для власних парадних виїздів Марголін збудував шикарний причіпний салон – вагон, оббитий всередині червоним оксамитом.
У 1913 р. місто намагалося викупити трамвай у бельгійців, що коштував 20,9 млн руб, але нестача грошей відклала оборудку. 1917р. ціну знизили до 11 млн, готували угоду. Але … Перша світова війна, революційні події та економічна криза змінили плани міської влади Києва.
26 лютого 1918 року представник бельгійської компанії, член Правління Т-ва Марк Бродський передав ведення справ самоуправлінню працівників трамваю. Керівники товариства, в тому числі і Д. Марголін, змушені були залишити Київ. Збиткове на той час трамвайне підприємство було націоналізоване і перейшло у міську власність.
Автор статті: В.І. Лазебник, завідувачка відділу історії України та краю у 14-20 ст.
