УДК 94 (477.63) «19-20»
Бекетова В.М.
Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького
СОЛЯНИК ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ, УЧЕНЬ Д.І. ЯВОРНИЦЬКОГО
Зроблена спроба реконструкції життя та діяльності В.С. Соляника, одного з учнів Д.І.Яворницького, який працював в музеї в 1920-1940-х рр.
Ключові слова: В.С. Соляник, Д.І.Яворницький, реконструкція, художник-реставратор, музей.
Сделана попытка реконструкции жизни и деятельности В.С. Солянника, одного из учеников Д.И. Яворницкого, который работал в музее в 1920 – 1940-х гг.
Ключевые слова: В.С. Солянник, Д.И. Яворницкий, реконструкция, художник-реставратор, музей.
The attempt reconstruction of life and V. Solyanyk, one of the students D.Yavornitskiy who worked in the museum in 1920-1940’s.
Keywords: V. Solyanyk, D.Yavornitskiy, reconstruction, art restorers, museum.
Протягом 165-річного функціонування Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, а особливо останнього 20-річчя його існування, наукові працівники музею роблять спроби реконструювати його багату і різнопланову історію, відновити імена та біографії істориків, археологів, етнографів, художників, які в різні часи працювали в музеї, були знайомі з Д.І. Яворницьким, допомогали йому у збиранні музейної колекції, вивченні історії краю, створенні експозиції музею. Адже добре відомо, що академік Д.І. Яворницький протягом свого життя і музейної діяльності з величезною силою притягував до себе людей, залучав їх до кола своїх різноманітних наукових інтересів, робив своїми прибічниками і помічниками, сприяв їх духовному та культурному зростанню. Багато імен науковців, друзів, знайомих вченого згадується у епістолярній спадщині академіка, вивчення якої проводила провідний науковий співробітник ДНІМ С.В. Абросимова разом з іншими науковцями музею та різних наукових установ України. Серед імен шанувальників Д.І.Яворницького, його найближчих помічників і учнів був Василь Степанович Соляник. В зв’язку з історією музею та Дніпробудівською археологічною експедицією його ім’я, діяльність в музеї та в експедиції досить часто згадуються в працях І.М. Шаповала [9], С.В. Абросимової [1], В.В. Луніної [3]. В науково-діловодному архіві музею зберігаються деякі документи з особистої справи Соляника, за якими вдалося реконструювати певні етапи його життя та діяльності [5].
Народився Василь Степанович Соляник 1 березня 1896 року в с. Петриківка Дніпропетровської області, українець. Батьки – селяни, мали наділ землі й хату. В родині було п’ятеро дітей: два сини – агрономи, Василь – учитель, сестра та ще один брат – колгоспники. Василь навчався у двохкласній школі в Петриківці. З юнацьких років виявив хист до малювання, адже у Петриківці малюють всі – від мала до велика. У Дніпропетровському національному історичному музеї зберігаються його картина “Краєвид села Петриківка 1926-1930-х рр.” та окремі малюнки для експозиції музею, зокрема надмогильна плита П. Калнишевського тощо. У 1915 – 1918 рр. Василь служив у армії прапорщиком у м. Катеринослав, працював у катеринославському госпіталі. У 1921-1926 рр. мешкав у Петриківці і працював у районному продовольчому комітеті. Як він сам зазначав, «до будь-яких партій ніколи не належав» [5].
За його спогадами, працюючи в школі, він створив місцевий краєзнавчий музей: «Учні приносили мені старовинні мідні й паперові гроші, рушники, одяг та мальовки селянок. Якось у селі знайшли бронзову бляху з таємничим написом та зображенням. Я не міг пояснити, що це таке, й пообіцяв довідатись в Катеринославі» [6, с. 96-97]. Завдяки цій знахідці Василь Соляник познайомився і заприятелював з Дмитром Яворницьким. Один з перших листів В.С. Соляника до вченого датується груднем 1925 р., але з його змісту зрозуміло, що вони познайомились значно раніше.
З документів науково-діловодного архіву музею відомо, що з червня 1926 по 1934 рр. Соляник працював у Дніпропетровському історичному музеї (креслярем, археологом, художником-реставратором) та брав участь у Дніпрельстанівській новобудовній археологічній експедиції. Він писав: «Робота припала мені до душі. Мені подобалася історія розвитку культури від давнини й до сучасності. Під керівництвом самого професора Яворницького я став вивчати експонати і навіть написав самостійний реферат про археологічну класифікацію. А вже щастя було водити екскурсії в музеї, виконувати різні доручення мого великого вчителя! Він од кожного з нас вимагав збирати фольклорний матеріал, особливо записувати рідкісні слова й вирази» [6, с. 96-97].
Як писав Іван Шаповал: «…Яворницький усе своє трудове життя збирав коштовні скарби матеріальної та духовної культури народу. Щоб збирати народну словотворчість, він мав чимало кореспондентів — учителів, агрономів, лікарів, письменних селян. Найактивніші з них були: О. Коваленко, М. Сергіїв, Ф. Заболотний, І. Аутодаров, В. Патлань, М. Погрібняк, О. Білаш та В. Соляник. Вони систематично надсилали йому цінний етнографічний матеріал — слова, пісні, приказки тощо. — Робили це вони, — казав Дмитро Іванович, — не з принуки, а з власного бажання, бо знали, що скарби духовної культури народу, які вони збирають, попадуть у певні руки й стануть здобутком української культури. Дмитро Іванович мав з ними тісний зв’язок, часто листувався. Відповідаючи на листи, він одночасно інструктував, давав ділові поради, як і що саме слід записувати. Коли він звертався вперше до вчителя, то посилав йому наперед виготовленого в друкарні листа, з якого можна було бачити, що саме збирає і чим цікавиться вчений. Для молодих учителів, які бралися за цю благородну справу, це був чудовий порадник, написаний живою, дохідливою мовою. Ось цей лист: «Вельмишановний колего! Для складання українського словника справжньої народної мови, над яким, між іншим, працюю десятки літ, мені потрібні всі слова, характерні взагалі для української лексики, а надто матеріал з народного гумору, фантазії та побуту: оригінальні прізвища (як дражнять по-вуличному), назви з сільськогосподарської економіки та технології, назви трав, ліків, слова, що висловлюють чоловічу та жіночу грубість, любов, кохання та інше, маловживані слова до хатнього убору, приладдя та знаряддя; народна гігієна і все інше, що стосується до людської словотворчості. Зарані, сподіваючись на вашу ласкавість, дякую і прошу весь цей матеріал посилати на адресу: м. Дніпропетровськ, Крайовий музей, Жовтнева площа, 2, професорові Д. І. Яворницькому» [9, с. 255-256].
У серпні 1930 р. Соляника призвали на збори до лав армії. Службу він проходив недалеко від Павлограду у 30-й дивізії. Йому подобались умови, в яких перебували солдати, і командири, які поблажливо ставились до підлеглих. До самого Соляника було особливе ставлення, бо він читав просвітницькі лекції: «Наука про людину», «Всесвіт». Того ж 1930 р. в списку працівників Дніпропетровського крайового музею значиться: «Соляник Василь Степанович – художник-реставратор, в музеї з 1926 р., освіта середня, мешкає по вул. Плеханівська» [4, с. 61]. З листа О.С. Федоровського до Д.І. Яворницького стає зрозуміло, що після армійських зборів саме восени 1930 року В.С. Соляник разом з іншими учнями академіка Д.І. Яворницького спробував скласти кандидатські іспити в Харкові [1, c. 558]. Але, як пише О.С.Федоровський, «Соляник трохи сплошав з діяматом». Ці проблеми з засвоєнням «марксистсько-ленінської філософії», зокрема одного з її розділів «діалектичного матеріалізму», не дозволили йому зайнятися науковою роботою в археологічній галузі.
1931-1932 рр. В.С. Соляник знову працює в музеї та в археологічній експедиції, але коштів на розкопки катастрофічно не вистачає, що призводить до фізичного виснаження учасників експедиції. Зокрема, Соляник тяжко захворів на шлунок. У свій час він допомагав А.В. Добровольському у розкопках на Лантухівському острові, у селах Привільне та Вовніги [1, с. 843], працював з археологом М.О. Міллером на Дубовому острові [3, c. 243]. Він оволодів фотографічною майстерністю, і окрім креслень і замальовок, робив фотозйомки археологічних розкопок та знахідок.
У 1933 р. під час «чистки» музею від так званих «ворогів народу й націоналістів», про що докладно дослідив за архівними матеріалами В.Ченцов [7], [8], Василь Степанович був звільнений, потім поновлений на роботі. Але в музеї працював недовго й перейшов на роботу до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту креслярем (1934-1936 рр.). У 1937-1940 рр. він навчався на біологічному факультеті Дніпропетровського інституту народної освіти, отримав спеціальність викладача природознавства у середній школі [5].
Під час німецько-фашистської окупації залишався у Петриківці, працював вчителем у школі, викладаючи історію, астрономію, креслення, та підробляв креслярем у земельному відділі. Є відомості з особистої справи Соляника на 1946 р., що він був жонатий, мав двох дочок – Сталіну (1936 р.н.) та Тамару (1941 р.н.).
В фондах ДНІМ зберігаються листи В. Соляника до Д. Яворницького з 1925 до 1931 рр. [1, c. 502-522], а також написаний ним для музейної виставки творів петриківських майстрів у 1960 р. [9, с. 190], вже згаданий вище, краєвид Петриківки. Доречі, це єдина картина, на якій зображено мальовничу Петриківку саме того періоду, коли в селі засновується школа петриківського народного розпису, який у 2013 р. увійшов до репрезентативного списку світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Листи Василя Степановича до Д.І. Яворницького досить докладно проаналізувала вінницька дослідниця В.В. Луніна.
У 1946 р., у п’ятидесятирічному віці, В. Соляник знову працював в історичному музеї [5]. Є відомості, що він очолював народний музей у Петриківці, про який мало що відомо. В книзі «Історія міст і сіл УССР. Дніпропетровська область» зазначено, що в 1940 році в Петриківці був створений музей зразків петриківського народного розпису [2, с.766], але в роки війни він не вцілів і, можливо, саме цей музей було відновлено в повоєнні роки. Так само і подальша доля Василя Степановича, нажаль, не з’ясована, але є надія на пам‘ять його земляків – петриківчан, які допоможуть відновити останні роки його життя. Поки що будь-які пошуки і спроби відшукати його родичів, не увінчались успіхом.
Список джерел та літератури:
- Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Вип.1: Листи вчених до Д.І.Яворницького / Упоряд.: С.В. Абросимова, А.І. Перкова, О.В. Піцик, Н.Г. Чередник. – Д.: Гамалія, 1997. – С. 888.
- История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. – К.: УСЭ, 1977. – 838 с.
- Луніна В.В. В.С. Соляник – краєзнавець, археолог і художник з кола академіка Д.І.Яворницького [Текст] / В.В. Луніна // Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. Наукові записки. – Вінниця, 2004. – Вип. 8. – С. 239-245 .
- Маркова Л.М. «Музейная хроника» (История Днепропетровского исторического музея по архивным документам и периодике 1920-1930 гг. // Роль музеїв у культурному просторі України й світу. (Зб. матер. загальноукр. наук. конф. з проблем музеєзнавства, присвяченої 160-річчю заснування ДІМ ім. Д.І.Яворницького). – Вип. 11. – Д.: Арт-прес, 2009. – 608 с. – С. 55-67.
- Особисті справи працівників Дніпропетровського історичного музею 1945-1946 рр. // Науково-діловодний архів ДНІМ. Ф.1. Оп.1. Арх. – Арк. 48-49, 131-134.
- Соляник В.С. Він кохався в народному слові //Сучасники про Д.І. Яворницького /Упоряд.: М.П. Чабан. Вид. 2-е, допов. – К.: Ярославів Вал., 2006. – С. 96-97.
- Ченцов В. «Натхненник української націоналістичної контрреволюції» // Хроніка – 2000. – К., 1996. Вип. 16. – С.191-207.
- Ченцов В. «Ідеолог українського націоналізму» (про Д.І. Яворницького) // Відроджена пам’ять: Книга нарисів. – Д., 1999. – С. 106-126.
- Шаповал І.М. В пошуках скарбів. (Про Дмитра Яворницького). − К.: Радянський письменник, 1963. − 302 с., іл.
