УДК 9.009+06.93
Анцишкін І.В.
Головний зберігач Нікопольського краєзнавчого музею
Каталоги у Нікопольському краєзнавчому музеї: історія, проблеми та перспективи
У цій науковій розвідці аналізується історія систематизації експонатів музейної колекції. Розповідається про початок і проблеми створення каталогів та питання каталогізації музейних фондів на майбутнє.
Ключові слова: каталог, фонди, опис, інструкція, колекція, картки.
В этом научном исследовании проанализирована история систематизации экспонатов музейной коллекции. Рассказывается о начале и проблемах создания каталогов и вопросах каталогизации музейных фондов в будущем.
Ключевые слова: каталог, фонды, описание, инструкция, коллекция, карточки.
In this science article analyses of history systematize exhibits of the museum stock. The writer recounting about the incipience and problems catalogues making, to considering a question catalogization of museum funds in future.
Key words: catalogue, funds, schedule, precept, collection, cards.
Одним з основних напрямків музейної роботи є поступове здійснення каталогізації фондів музею. Адже створення каталогу усього масиву основного фонду музею (на 01.01.2012 р. – 35338 одиниць зберігання) дасть можливість провадити і активізувати важливі напрямки музейної роботи: експозиційну, виставкову, науково-просвітницьку. Особливої уваги заслуговує такий аспект каталогізації фондів, як створення каталогів на окремі групи зберігання, тематичні та іменні колекції. Розгалужена система каталогів дозволяє музейним працівникам більш продуктивно здійснювати наукову, експозиційну та просвітницьку роботу. Також наявність достатньої кількості каталогів дає можливість надавати допомогу науковцям з інших наукових установ, які висловили бажання попрацювати з фондами, без оприлюднення облікової інформації, що відноситься до службового користування.
Робота зі створення загального каталогу з написанням каталожних карток розпочалася відразу ж після створення Нікопольського музею витончених мистецтв 18 травня 1919 р. Ось, що писав про початок каталожної справи перший директор музею Д. Педенко: «Штат музея складається з трьох осіб з художньою освітою, обов’язком яких є спільна робота по улаштуванню музея, тобто приведення у порядок всіх цінностей, що є у музеї: картин, скульптури, гравюр, кераміки i меблів; визначення їх по школам, епохам, стилям i за іменами авторів; розвішування i систематизація їх в приміщенні. Реставрація картин у можливих межах i коштах; складання каталогу творів i спеціальної художньої бібліотеки, яка складається з увражей та альбомів iз репродукціями художніх творів; складання опису, поповнення i придбання художніх цінностей для музея, популяризація музею шляхом лекцій та допомогою особам, що копіюють у музеї» [1].
Створені на початку роботи музею каталоги до наших днів не збереглися. Єдиними обліковим документом є інвентарна книга, в якій записи велися з 1919 р. по 1930 р. У 20-і роки дирекція Народного музею, як він тоді називався, більше уваги приділяла натуралістичним експедиціям та археологічним розкопкам. У 1929 р. Народний музей було перетворено на краєзнавчий. Протягом 1930-33 рр. він взагалі знаходився у занедбаному стані, робота почала налагоджуватися набагато пізніше. Головний наголос в експозиції було зроблено на популяризацію успіхів Радянської влади. Музей поступово перетворювався на додаток до відділу пропаганди міськкому партії. Звісно, первинна обробка нових експонатів проводилась, але належним обліком, науковим описом, систематизацією ніхто не займався. Тим більше з середини 30-х музей потрапляє до лещат сталінської репресивної політики.
У жовтні 1937 року органом міськради i міськкому КП(б)У – газетою «Бiльшовик» – було надруковано статтю «Логовище буржуазних націоналістів», у якій нищівний критиці піддавалось керівництво музею. Ось витяги з тексту статті: «Буржуазно-нацiоналiстичнi недобитки напакостили на культурному фронті немало… Буржуазно-нацiоналiстична сволота, зімкнувшись з троцькисто-бухарiнськими бандитами, марила поновити капіталістичний лад, кинути трудящих вільної країни рад у лапи фашистських звірів.
…буржуазно-нацiоналiстична наволоч використовувала як могла музеї, щоб створити там свої логовища. Яскравою ілюстрацією до цього може бути наш Нікопольський краєзнавчий музей.
…I безумовно, навіть натяком не згадується про підлу роль буржуазних націоналістів у пригнобленні вільного українського народу, їхні намагання відірвати Радянську Україну від великого СРСР…
Проте, в музеї, де повинні були показати велику Сталінську епоху, показати людей – не зроблено нічого…
Лише за 1936-1937 роки музей відвідало понад 60 тисяч чоловік. Цей потяг вороги намагаються затримати, намагаються спотворити нашу квітучу радянську дійсність.
Стає цілком ясно, що міський краєзнавчий музей перетворено на логовище буржуазних націоналістів, які використовують його для своєї шкідницької роботи. Треба негайно навести порядок у цьому музеї» [2].
На щастя для музею репресії обмежились лише звільненням завідуючого експозиційним відділом сучасності, але наукова робота, пов’язана з каталогізацією та систематизацією, загальмувалася. До наших днів жодна каталожна картка з довоєнних часів і згадка про каталоги не дійшли. Лише у 1948-49 рр., у період директорства М. Голуб, після проведення капітального ремонту будівлі, що згоріла в 1944 р., було проведено інвентаризацію фондів, створено каталожні картки музейного фонду та здійснено оцінку експонатів. Та, як і у попередні роки, каталоги на окремі групи експонатів не створювались, і така робота взагалі була відсутня.
Загалом це було пов’язано з відсутністю самого поняття «каталог» у інструктивних документах наркоматів і міністерств СРСР та УРСР. Наприклад, у «Інструкції по обліку, інвентаризації і зберіганню музейних матеріалів», виданої у 1938 р. Наркоматом просвіти РРФСР, якою користувався Нікопольський музей, сказано: «… існують допоміжні види обліку, які мають за мету закріпити розгорнутий зовнішній опис і наукове визначення предмета – картотеки і допоміжні описи» [3, с. 16]. У 1947 р. в «Короткій інструкції з обліку та інвентаризації музейних цінностей», що була видана Комітетом по справам культурно-просвітніх установ УРСР, вводиться в обіг поняття «картки допоміжного обліку», що заводяться за потребою і «служать для групування даних про предмети за різними ознаками: хронологічному, географічному, предметно-систематичному, тематичному, авторському, техніці, матеріалу виконання і т.д., що значно полегшує оперативну роботу використання музейних матеріалів» [4, с. 12]. Подібним чином розглядається питання додаткового опису фондів і в інструкції з обліку і зберігання музейних цінностей, виданої Міністерством культури СРСР у 1956 р. для художніх музеїв, положення якої розповсюджувалися і на краєзнавчі. У ній сказано, що після занесення до книги надходження складаються картотеки: «Карточки у картотеці систематизуються за відділами прийнятими у даному музеї і групуються за ознаками: абетковому, авторському, тематичному, хронологічному, інвентарному і т.д. Таким чином, у музеї може бути цілий ряд картотек, складених з урахуванням тих чи інших завдань музеїв» [5, с. 35]. Розроблений у 1959 р. Міністерством культури УРСР проект інструкції з обліку музейних фондів також уникає терміну «каталог» і не йде далі рекомендацій заводити тематичні картотеки, що служать для групування відомостей за різноманітними ознаками: хронологічними, топографічними, предметно-систематичними, тематичними, авторськими, технікою виготовлення, матеріалом і т.д., майже дослівно повторюючи положення інструкції 1938 р. [6, с. 24]. Подібні положення зберігаються й у нині діючій інструкції з обліку і збереження музейних цінностей, введеної у дію Міністерством культури України в 1984 р. У 149 пункті інструкції сказано, що допоміжний облік ведеться за допомогою «карток, книжок зберігача і різноманітних допоміжних описів» [7, с. 52].
Тож, нікопольські наукові співробітники різних років ігнорували можливість додаткового вивчення музейного фонду. Якщо подібна робота не регламентувалася інструктивними документами, її просто не виконували, обмежуючись створенням картотеки, розбитої на інвентарні групи. Каталоги були звичайною формою роботи у центральних музеях, де велика кількість відвідувачів з інших регіонів та з-за кордону потребувала видання систематизованих описів найбільш цінних і креативних колекцій та експонатів, дрібніші ж музеї не мали у цьому потреби та й особливих можливостей. Хоча вже у тому ж 1959 р. Нікопольський краєзнавчий музей мав методичну рекомендацію «До питання методики вивчення музейних фондів», у якій знаходилася стаття С. Марголіна «На допомогу складачам наукових каталогів музейних фондів», де в доступній формі викладалася важливість та необхідність цієї форми наукової роботи музею. Положення, викладені Марголіним, і досі не втратили своєї актуальності: «Кожен музей намагається ввести у науковий обіг якщо не зразу увесь свій фонд, то окремі, найбільш цінні колекції або матеріали, які виділені з різних колекцій для експозиції, або окремі невеликі органічно пов’язані групи музейних предметів і т.п. Одним із шляхів досягнення цієї мети є складання наукових каталогів, тобто систематично підібраних коротких наукових описів більшості предметів, що входять у групу матеріалів, що вивчаються» [8, с. 13].
У середині 80-х років ХХ ст. було проведено першу за 40 років інвентаризацію фондів музею. Це дало можливість більш точно систематизувати колекції і визначити найбільш цінні групи експонатів. Було створено базу для роботи зі складання каталогів, але кадрова політика керівництва музею призвела до зменшення кількості кваліфікованих музейних фахівців і знівелювання значення наукової роботи і фондової, зокрема. За один 1990 рік змінилося 4 головних зберігача.
Лише з 1992 р. розпочалася робота зі створення каталогів, яка триває й досі. У різні роки нею займалися і займаються співробітники фондів: І. Анцишкін, С. Костенко, А. Ковтунов, Г. Чаплигіна, Л. Коцюбинська. На кінець 2011 р. ними було створено 50 каталогів, що охоплювали майже усі інвентарні групи. Наприклад, серед тематичних каталогів представлені: «Холодна зброя», «Іноземна нумізматика», «Портретний живопис», «Листи родини Нечаєвих», «Козацькі люльки», «Знаряддя праці домашнього ужитку», «Філателістична колекція», «Скляні вироби», «Газетний фонд 20-30-х років», «Українське медальєрне мистецтво др. п. ХХ ст.», «Меблі у фондах НКМ», «Побутовий металевий посуд» тощо. Важливою частиною роботи стало і створення комплексних каталогів: «Народна освіта до 1920 р.», «Речовий фонд Нечаєвих», «І-а світова війна і Нікополь». Слід також додати, що декілька каталогів, присвячених дореволюційному Нікополю і козацтву, було створено завідуючою відділом Давньої і Нової історії Л. Вариводою.
Великим недоліком усіх написаних каталогів є те, що вони віддруковані у 2-3-х екземплярах і призначені лише для внутрішньо-музейного користування та вивчення приїжджими дослідниками. Лише один каталог «Листи родини Нечаєвих» за допомогою Дніпропетровського історичного музею зміг отримати широке розповсюдження, ставши частиною наукової монографії під редакцією С.В. Абросимової. Хоча, скажімо, ті каталоги, у яких описуються речі культового призначення, за великим рахунком, у світлі сьогоднішньої політичної ситуації, і не повинні вийти на широку публіку.
Загалом у створених за 20 років каталогах описано 4937 експонатів, що від загальної кількості експонатів основного фонду на 1.01.2012 р. (35338 одиниць) складає 11 %. Тобто залишається ще великий обсяг роботи із систематизації та каталогізації музейного фонду. Серед груп предметів такої роботи потребують фотографічні матеріали, документи дореволюційного часу та радянських установ. Зовсім випав за межі наукової роботи величезний археологічний комплекс, до збирання якого приклали руку Б. Граков та Б. Мозолевський. Вимагає каталогізації і пінакотека музею, яку складають роботи місцевих та іногородніх художників різних напрямків та періодів.
Важливою ланкою досліджень співробітників фондів стала персонологічна проблематика, тому створення іменних каталогів музейних предметів є актуальною формою вивчення нашого зібрання. Тут потребують своєї систематизації фонди почесних громадян міста, осіб, які зіграли вагому роль у становленні і розвитку Нікополя. Цікавими каталогами могли б стати описи печаток на документах і листах, скульптури малої форми та багато інших. На 2012 р., наприклад, заплановано створити каталоги церковного начиння, політичного плакату радянських часів, указних справ XVIII-XIX ст.
Отже, розпочата двадцять років тому робота зі створення каталогів не припиняється і буде тривати й надалі, можливо, лише на більш високому науковому та поліграфічному рівні.
Бібліографічні посилання
- Кошторис на утримання музею 1919 р. // НКМ НД-1667-1668.
- Газета «Бiльшовик». – – липень.
- Инструкция по учету, инвентаризации и хранению музейных материалов – М.: Научно-исследовательский институт краеведческой и музейной работы, 1938 – 32 с.
- Краткая инструкция по учету и инвентаризации музейных ценностей. – К.: Комитет по делам культурно-просветительных учреждений УССР, 1947. – 14 с.
- Инструкция по учету и хранению музейных ценностей в художественных музеях и художественных отделах музеев системы Министерства культуры СССР. – М.: Минкульт СССР, 1956. – 78 с.
- Інструкція про склад, комплектування, облік, переміщення та збереження музейних фондів музеїв системи Міністерства культури УРСР (проект). – К.: Мінкульт УРСР, 1959. – 74 с.
- Инструкция по учету и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР. – М.: Министерство культуры СССР, 1984. – 151 с.
- Игнатьева В., Марголин С., Новицкий Г. К вопросу методики изучения музейных фондов. – М.: НИИ музееведения, 1959. – 32 с.
