Нагрудні знаки трудової звитяги 1920-1930-х рр. у колекції ДНІМ ім. Д.І. Яворницького

УДК-1920-1940

Романчук Д.О.

Старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького

 

Нагрудні знаки трудової звитяги 1920-1930-х рр. у колекції ДНІМ ім. Д.І. Яворницького

 

У роботі розглянуто колекцію нагрудних знаків трудової звитяги 1920-30-х рр. у зібранні ДНІМ ім. Д.І. Яворницького, зроблено спроби аналізу знаків як специфічного історичного джерела до вивчення соціально-економічних, культурних та біографічних характеристик довоєнної радянської доби.

Ключові слова: фалеристика, нагрудний знак, ударник, соціалістичне змагання, промисловість.

 

В работе рассмотрена коллекция нагрудных знаков трудовой доблести 1920-30-х гг. в собрании ДНИМ им. Д.И. Яворницкого, сделаны попытки анализа знаков как специфического исторического источника в исследовании социально-экономических, культурных и биографических характеристик довоенной советской истории.

Ключевые слова: фалеристика, нагрудный знак, ударник, социалистическое соревнование, промышленность.

 

In-process the considered collection of breastplates of labour valour 1920-30th in collection of DNIM the name of D. I. Yavornickogo, the attempts analysis of signs are done as a specific historical source to the reconstruction of socio-economic, cultural and biographic studios of soviet history.

Key words: faleristika, breastplate, shock-worker, socialist emulation, industry.

Фалеристична колекція Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького є малодослідженим комплексом як у його хронологічному, так і в типологічному вимірах. Тому дана робота є важливим кроком у царині вивчення досить специфічних історичних джерел – нагород, їх систем та атрибуції. Фалеристика, як спеціальна історична дисципліна, займається вивченням історії орденів, медалей, значків, нагрудних знаків, тому охопити весь комплекс в одній роботі звичайно не уявляється можливим. У зв’язку з цим виникає необхідність покрокового, фрагментарного дослідження певних груп чи комплексів всієї колекції, що в системі своєї внутрішньої класифікації можуть розділятися на більш вузькі групи та типи.

Звичайно, дослідження колекції проводились, але вони або носили поверхневий характер – стаття краєзнавця Т.Г. Іосікова [9, с. 93-98], або ж мали суто внутрішньомузейну направленість – робота наукового співробітника музею Г.А. Голубецької з визначення якісно-кількісних характеристик колекції. Привертає увагу ґрунтовне дослідження В.С. Прокуди 1971 року «Каталог. Выпуск ІV. Ордена, медали, нагрудные знаки и жетони», рукопис якого зберігається у фондах ДНІМ. Видання такої роботи на межі 1970-1980-х рр. мало б неоціненне значення у вітчизняних фалеристичних студіях, адже саме в той період йшло обґрунтування виокремлення фалеристики із нумізматики у самостійну спеціальну історичну дисципліну [2; 3]. Проте каталог так і не був уведений до наукового обігу з причини «присутсвия политического сомнительного материала» у ньому. Саме так зазначалося у рецензії 1978 р. на каталог доктора історичних наук, головного зберігача Державного Ермітажу І.Г. Спаського, а власне політично сумнівною на той час стала неможливість «получить добро на опубликование орденов и знаков фашисткой Германии, да еще в одном комплексе с советскими памятниками» [14]. Окрім цього, рецензент запропонував розділити каталог на декілька хронологічно-тематичних частин, і це, мабуть, було слушною пропозицією. Адже до роботи В.С. Прокуди входили ордена, медалі та знаки дореволюційної Росії, радянської доби та закордонні нагороди, а це був величезний за об’ємом комплекс як описового матеріалу, так і довідкового апарату загального і місцевого рівнів. Якщо ж говорити про сучасну колекцію музею, то не виникає сумніву в необхідності розглядати її поступово, згідно з системою внутрішньої класифікації. Тим більше з часу спроб каталогізації 1970-х рр. колекція значно поповнилась.

У даній роботі розглянуто частину колекції нагрудних знаків ДНІМ, що за умовною класифікацією можна віднести до знаків трудової звитяги 1920-1930-х рр. Вибір саме цієї групи не випадковий. По-перше, із всієї колекції знаків зазначеного періоду вони становлять переважну більшість. По-друге, вони яскраво демонструють розвиток та становлення радянської символіки у період її зародження та утвердження в суспільній свідомості, і, останнє – знаки трудової звитяги, як історичне джерело, є яскравим показником пануючої ідеології, відображають найважливіші віхи розвитку народного господарства країни та краю. Безперечно нагрудні знаки виступають і джерелами біографічного характеру, адже кожна нагорода є, хоч і невеликою, але досить інформативною сторінкою в біографії її власника.

Серед найперших нагрудних знаків такої категорії стали знаки (жетони), що вручалися з присвоєнням почесного звання «Герой труда». Поняття «Герой труда» з’явилось ще в період Громадянської війни, і право його присвоювання мали колективи підприємств: з 1921 р. – губернські Ради профспілок з представлення робітничих зборів, а з 1927 р. – виключно Президія Центрального Виконавчого комітету (СРСР або ж союзних республік) [6, с. 4]. Саме з цього року звання набуло офіційного статусу згідно з постановою Президії ЦВК та РНК СРСР і присвоювалося особам, які мали особливі заслуги в області виробництва, наукової діяльності, державної або громадської служби і пропрацювали не менше 35 років. Нагородження, зазвичай, супроводжувалося врученням цінних подарунків та грошової винагороди, натомість вручення яких-небудь знаків не передбачалося. Проте все ж таки знаки вручалися, і робилося це найчастіше за ініціативи самого підприємства або профспілки, що і пояснює велику кількість різновидів таких знаків. Присвоєння звання «Герой труда» було припинене у 1939 р. у зв’язку з запровадженням нового звання – «Герой Соціалістичної праці» (Постанова Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1938 р) [6, с. 4].

У фондах музею зберігаються 2 знаки «Герой труда» 1922 р. За своїми зовнішніми художніми характеристиками вони ідентичні: срібні жетони прямокутної форми розмірами 20 × 35 мм. У центрі на фоні новобудов зображена постать двох робітників, один із яких тримає в руці молот, другий – ланцюг. Угорі є напис: «Герою труда». Зображення деталей рельєфне. Відмінності знаків полягають лише в написах та датах, адже знаки були іменні, і, до того ж, за класифікацією їх можна віднести до синкретичного типу пам’ятно-нагородних (вручалися за досягнення в діяльності і одночасно приурочені до певної події). Так, знак «Герой труда» (ОМ-9414) з рельєфним написом у нижній частині: «В день 1-го выпуска Рабфака Е.Г.И.», був вручений викладачу Катеринославського гірничого інституту С.Б. Шарбе. На зворотному боці знаку вигравіюваний напис: «Проф. С.Б.Шарбе от ВСРМ. 1922». Робітфак Катеринославського гірничого інституту став першим у нашому місті відповідним навчальним закладом, що був відкритий у 1921 році. Викладачем математики на ньому став С.Б. Шарбе, який тоді обіймав посаду професора кафедри математики в інституті. Вже 10 грудня 1922 року відбувся перший випуск робітфаку [7, с. 399]. І саме з нагоди цієї події декану робітфаку В.М. Маковському та С.Б. Шарбе були вручені знаки «Герой труда» та грамоти від Катеринославського райкому спілки робітників-металістів. Шарбе Сергій Баконович (1871-1932 рр.) у 1893 р. закінчив Петербурзький університет, при якому в 1904 р. захистив дисертацію з правом викладання як приват-доцент. До Катеринославу прибув у січні 1907 р. у зв’язку з призначенням на посаду викладача аналітичної механіки в «кол. Катеринославській вищий гірничій школі» (за документом). У 1912-1914 рр. Шарбе був членом правління Катеринославського гірничого інституту, одночасно, з липня 1913 р. – виконуючий обов’язки професора кафедри математики в цьому ж інституті. У 1925 р. Шарбе займав посаду голови математичної комісії в Катеринославському інституту народної освіти, а з 1930 р. – професора кафедри математики Дніпропетровського металургійного інституту ім. Сталіна [18].

Інший знак «Герой труда» (ОМ-9402) пов’язаний з п’ятирічним ювілеєм Всеросійської спілки робітників металістів. У нижній частині є рельєфний напис: «В день пятилетия В.С.Р.М. 1922.10/VІІ», а на зворотному боці: «Тов. Рухману от Екатеринославского райкома ВСРМ». Рухман Михайло Лаврентійович народився у 1890 р. у с. Езерня Курляндської губернії (Латвія). На початку ХХ ст. у пошуках роботи переїхав до Катеринославу, де влаштувався чорноробом на Брянський завод (нині завод ім. Г.І. Петровського у м. Дніпропетровськ). У період Жовтневої революції та громадянської війни 1917-1920 рр. – активний учасник боротьби за владу Рад на Катеринославщині. Будучи секретарем партійного колективу Брянського заводу в 1922-23 рр., багато сил віддав справі відродження заводу [1]. У фондах ДНІМ зберігається ще один його знак, а саме: «Днепропетровский мост. За ударную работу 1931-1932 Мостотрест» (ОМ- 9406). Знак має вигляд неправильного п’ятикутника з заокругленою верхньою частиною. По периметру здійснено обрамлення червоною емаллю. Вгорі на тлі синьої емалі зображений арочний міст, над яким напис бронзового кольору: «Днепропетровский мост». У нижній частині на тлі білої емалі є напис бронзового кольору в чотири рядки: «За ударную работу 1931-932 Мостотрест». Кріплення – гвинтове; розміри: 35 × 25 мм. Випуск знака був пов’язаний з будівництвом Мерефо-Херсонського мосту, що було розпочато ще у 1914 р. Проте Перша світова війна завадила його завершенню, і лише в 1931 році було відновлено роботу з його будівництва. Автором нового проекту став інженер М.М. Колоколов, який запропонував вперше в історії мостобудівництва використовувати монолітний залізобетон. Як і всі основні об’єкти того часу, будували міст надшвидкими «ударними» темпами. І, звичайно, М.Л. Рухман, займаючи посаду замісника начальника будівництва мосту (а з липня 1933 – начальника будівництва), відіграв значну роль в організації трудового процесу [15]. Перед робітниками було поставлене завдання здати міст достроково. Тому 35 залізобетонних арок і обидва металеві прольоти (по 52 метра кожний) спорудили усього за сім місяців. Роботи з будівництва й випробування мосту продовжувалися всього рік і чотири місяці. Дійсно унікальний міст через Дніпро був зданий в експлуатацію 21 грудня 1932 р. [7, с. 414].

Знак «Днепропетровский мост. За ударную работу 1931-1932 Мостотрест» можна виокремити у своєрідну групу трудових нагород за будівництво нових промислових об’єктів. Подібних знаків відомого немало [6, с. 12-13], і в колекції ДНІМ у наявності ще один знак такого типу – «Днепрострой. 1927-1932» (ОМ-763). Це срібний знак прямокутної форми зі зрізаними кутами, розмір: 22 × 22 мм. У центрі присутнє схематичне зображення частини греблі «Дніпрогесу». Внизу зліва на фоні блакитної емалі – напис «Днепрострой», вгорі на тлі білої емалі – дати «1927-1932». На зворотному боці є порядковий номер знаку – 3599. Знаками «Днепрострой» у 1932 р. були нагороджені всі 45 тис. будівників Дніпрогесу [4, с. 148]. За іншими даними, таких знаків було випущено лише 10524 екземплярів [5]. Принагідно зазначимо, що подібні розбіжності підтверджують наукову слабкість деяких сучасних досліджень в області фалеристики, натомість, досить часто домінуючим компонентом їх структури є визначення цінової та ринкової політики серед колекціонерів. Повертаючись до знаку «Днепрострой» № 3599, відомо, що ним був нагороджений Корченко Петро Єремійович, 1901 року народження, уродженець с. Чапліно Катеринославської губернії. У 1923 р. він закінчив профтехучилище та пішов працювати помічником машиніста в депо Чапліно. У 1929 р. виїхав на будівництво Дніпрогесу, де одночасно, з 1930 р., навчався у Політехнічному інституті. З 1933 по 1961 рр. працював на будівництвах різноманітних промислових та військових об’єктів у Запоріжжі, Вінницькій області, на Уралі, Донбасі та у Дніпропетровську [12].

У період першої п’ятирічки випуск нагрудних знаків набуває величезного розмаху. За неповними даними в 1929-1933 рр. було випущено близько 200 найменувань знаків ударників [10, с. 83]. Ще у квітні 1929 року ХІV партконференція ВКП(б) прийняла звернення до всіх робітників про організацію соціалістичного змагання, а вже на кінець року в СРСР нараховувалося близько 300 тис. ударників соціалістичної праці. У грудні 1929 р. на І Всесоюзному з’їзді ударних бригад народжується лозунг «Пятилетку – в 4 года» [4, с. 146]. У колекції ДНІМ є знак досить поширеного типу – «Ударнику соцсоревнование 5 в 4» (ОМ-13) Макаркіна Олександра Федоровича. Знак овальної форми, у центрі розміщено схематичне зображення промислового об’єкту. Над ним на тлі блакитної емалі є напис: «Соцсоревнование». Угорі – зірка з червоної емалі, з обох сторін від якої присутній напис у стрічці: «СССР». У центрі через увесь знак проходить напис у три рядки: «Ударнику 5 в 4». Унизу – схрещені серп та молот. Нижній правий край обрамлений колоском пшениці. Зображення деталей рельєфне, кріплення гвинтове.

До цього ж часу відноситься знак «Ударнику 1932 г завершающего пятилетку. 1917-1932 СССР». Випуск та нагородження цим знаком було приурочено до 15 річниці Жовтневого перевороту. Знак має вигляд неправильного овалу, обрамленого колосками. У центрі на тлі червоної емалі – погрудне зображення Леніна та Сталіна у профіль, по бокам від яких – схематичне зображення заводських пейзажів та шестерні, а внизу – цифра «ХV» бронзового кольору. В нижній частині знак обрамлений стрічкою білої емалі з написом бронзовими літерами: «1917 С.С.С.Р. 1932». Угорі знаходиться стрічка білої емалі з написом: «Ударнику 1932 г завершающего пятилетку», над якою зображені схрещені серп та молот. На зворотному боці знак накладений на овальний планшет, на якому викарбуваний серійний номер. Кріплення гвинтове. У фондах ДНІМ наявні два знаки «Ударнику 1932 г завершающего пятилетку» – № 037278 (ОМ-3847) Головатого Андрія Андрійовича та № 037921 (ОМ-9441) Карнова А.Н., біографічних відомостей про яких, нажаль, не знайдено.

Велика різноманітність нагородних знаків, масовість їх випуску і схожість деяких із них з орденами вимусили Президію ЦВК СРСР видати у 1933 р. «Инструкцию о порядке разрешения на изготовление нагрудных знаков и об их ношении» [4, с. 110]. З того часу відбувається поступова централізація виготовлення нагрудних знаків під контролем народних комісаріатів та відомств.

Із знаків Народного Комісаріату шляхів сполучення у фондах ДНІМ зберігаються три знаки «Ударнику сталинского призыва» та знак «Лучшему машинисту СССР». Знак «Ударнику сталинского призыву» був затверджений постановою ЦВК СРСР від 23 квітня 1934 р., а випуск та нагородження ним тривали до 1957 р. [16]. На початку свого існування знак був авторитетною і високою нагородою, але з часом він втрачає свої привілеї, набуває масовості. Перші знаки були клепані, складного виробництва, з накладним паровозом, пізніше вони стають цільноштампованими, та їх якість знижується. Порядкова нумерація збереглась приблизно до 80 тис, а загальна оцінка тиражу – близько 500 тисяч штук. Всі три знаки «Ударнику сталинского призыва», що зберігаються у фондах ДНІМ Ленінградського виробництва (на гайках по колу є напис: «Ленинград Т-во «ИЗО») та відносяться до раннього типу знаків, так званий, «Тройний» варіанту 1 (за матеріалами сайту, присвяченого значкам «Ударнику сталинского призыва») [16]. В основі виділення цього типу лежить конструкція самого знаку, що складається з основи з червоною зіркою та прапорами і накладного паровозу, прикріпленого заклепками (на аверсі знаків по чотири отвори для кріплення). Один знак «Ударнику Сталинского призыва» № 1083 (ОМ-9442) був переданий до музею у 1960 р. його власником, машиністом станції Нижньодніпровськ-вузол Катерининської залізниці (з 1936 по 1961 рр. – Сталінська, нині – Придніпровська) А.С.Лютіковим. Другий знак за № 10698 (ОМ-43) належав машиністу депо Синельнокова Іванченку С.Ф. і ним же був переданий до музею у 1972 р. Нажаль, біографічних відомостей про перших двох нагороджених віднайти не вдалося. А третім знаком «Ударнику Сталинского призыва» за № 10580 (ОМ-9451) був нагороджений Іванца Андрій Минович. Він поступив до музею у 1970 р. у комплексі матеріалів, з яких ми дізнаємося, що А.М. Іванца народився у 1883 р. у с. Кам’янка Катеринославської губернії в родині селянина. Після закінчення школи у 1910 р. пішов працювати на Катерининську залізницю, де йому вдалося досягти великого кар’єрного зросту – від учня телеграфіста у 1911 р. до посади помічника начальника розпорядчого відділу служби руху Сталінської  залізниці у 1945 р. [8].

Випуск знаку «Лучшему машинисту СССР» став результатом конкурсу на кращого машиніста СРСР, що проходив у 1931 р. Весною 1932 р. пройшов ІІ Всесоюзний конкурс на кращу спарену паровозну бригаду СРСР ім. ХVІІ Всесоюзної партконференції. Машиністам переможцям вручалися знаки, грамоти та грошові винагороди. Із числа переможців ІІ конкурсу був М.О. Парфенов, машиніст депо Дніпропетровськ Сталінської залізної дороги, знак (ОМ-9404) та грамота якого були передані до музею у 1960 р. Знак являє собою шестерню діаметром 35 мм, у нижній частині якої є накладний паровоз. Угорі по колу на тлі білої емалі є напис: «Лучшему машинисту СССР». По центру в колі – п’ятикутна зірка з червоної емалі. Зліва від зірки – схематичне зображення семафору, праворуч над променями є напис: «Правда». З правого боку знака на тлі червоної емалі є написи у три рядки: «НКПС ЦКЖД ГУДОК». Кріплення гвинтове. Парфенов Михайло Олександрович (1896-1971 рр.) народився у м. Вільно (Латвія) у родині робітника залізничного транспорту. В 1915 р. у пошуках роботи переїздить до Катеринослава, де влаштовується на один із заводів Шодуара. З 1 жовтня 1917 р. по 1926 р. працює помічником машиніста у паровозному депо м. Катеринослава (з 20 липня 1926 р. – Дніпропетровська). У 1926 р. Парфенов успішно здає іспит на машиніста паровозу та до 1941 р. працює у депо Дніпропетровська. У роки війни перебував в евакуації, а у жовтні 1943 повернувся до Дніпропетровська, де продовжив працювати на посаді машиніста-інструктора [13].

Всесоюзні соціалістичні конкурси та змагання проходили і в інших галузях народного господарства. Так, у 1933 р. відбувся Всесоюзний конкурс на кращу домну СРСР. У фондах ДНІМ зберігається рідкісний знак «Лучшему доменщику Союза. Всесоюзный конкурс 1933» (ОМ-6770) Болгова Семена Миколайовича. Круглої форми з накладеним прямокутним щитком по центру та зображенням доменної печі на тлі червоної емалі. Внизу на щитку є напис у три рядки: «Всесоюзный конкурс 1933». Зліва на трьохступінчатій накладній планці є напис: «Лучшему доменщику Союза». Зображення деталей рельєфне. Кріплення гвинтове. На гайці по колу є напис: «Всевохудож Москва №11 Кузнецк мост». С.М. Болгов (1901-1965 рр.) народився на хуторі Березовка Орловської губернії. У 1919-1924 рр. служив у Червоній армії: спочатку в м. Єльці, потім у Москві в кавалерійських частинах. Після демобілізації у 1925 р. переїхав до м. Кам’янського (нині Дніпроджержинськ), де влаштувався працювати на Дніпровський металургійний завод помічником горнового. У 1932 р. був відряджений до Кузнецького металургійного комбінату ім. Сталіна на посаду майстра печі у доменний цех, де працював з перервами до 1965 р. [17].

Отже, колекція ДНІМ нагрудних знаків трудової звитяги 1920-1930-хх рр. є достатньо інформативним та репрезентативним комплексом музейних предметів. У колекції наявні знаки як загальносоюзного, так і місцевого рівнів, що підвищує її значення в дослідженнях регіональної історії. Окремо можна говорити про їх художню цінність, як предметів декоративного-прикладного мистецтва, та про їх символіку, яка увібрала в себе та продемонструвала класичну символіку радянської доби, якісно відмінну від попередньої. Нажаль, на сьогоднішній день колекція знаків музею означеного періоду та тематики майже не поповнюється, адже вони в силу своєї вартості все більше стають предметами приватного колекціонування, антикварних аукціонів та продажу. Наявні в музеї знаки по суті є мізерною частиною того комплексу, що міг би скласти загальну картину розвитку нагородної системи країни, стати яскравим підтвердженням трудової звитяги наших співвітчизників та, що найголовніше – об’єктом цілеспрямованого ґрунтовного історичного аналізу.

Бібліографічні посилання

  1. Борці за Жовтень на Катеринославщині: Збірник коротких біографій. – Д.,1958.
  2. Бурков В.Г. Отечественные наградные знаки отличия и их документация как исторический источник и предмет фалеристики: Авт. реферат кандидатской диссертации. – Л., 1979 // http://www.dissercat.com/content/otechestvennye-nagradnye-znaki-otlichiya-i-ikh-dokumentatsiya-kak-istoricheskii-istochnik-i-.
  3. Веревкин В.В. Награды за трудовые достижения в СССР, история учреждения орденов, медалей и знаков отличия и их значение как исторического источника: 1920 – июнь 1941 гг.: Авт. реферат кандидатской диссертации. – К., 1982 // http://www.dissercat.com/content/nagrady-za-trudovye-dostizheniya-v-sssr-istoriya-uchrezhdeniya-ordenov-medalei-i-znakov-otli.
  4. Гладков Н.Н. История государства Российского в наградах и знаках. Т. – М., СПб., 2004.
  5. Глейзер М. Довоенные знаки ЛМД // http://historymania.info/view_post.php?id=183.
  6. Зак А.А., Калистратов И.Г., Воронченко В.Г. Уральский фотокаталог советской фалеристики. Часть І. – Екатеринбург, 2005.
  7. Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г. Болебруха. – Д.: Грані, 2006.
  8. Иванца А.М. Автобиография. 1949 г. // Фонди ДНІМ.
  9. Іосіков Т.Г. Перші радянські нагрудні значки та нагородні знаки // Наш край: Збірник праць з археології, історії та музеєзнавства. Вип.1. – Д., 1971.
  10. Ильинский В.Н. Значки и их коллекционирование. – М., 1976.
  11. Ильинский В.Н. Геральдика трудовой славы. – М., 1987.
  12. Корченко П.Е. Автобиография / Фонди ДНІМ. – Ф. 15. – Оп. 1. – Сп. 21.
  13. Парфенов М.А. Автобиография, 1947 р. / Фонди Дорожнього Народного музею ДП Придніпровської залізниці.
  14. Письмо И.Г. Спасского на имя А.Ф. Ватченко, 3 мая 1978 / Фонди ДНІМ, б/н.
  15. Рухман М.Л. Автобиография, 1947 / Фонди ДНІМ. – Арх. 2533.
  16. Сайт посвящен значкам «Ударнику Сталинского призыва» // http://www.vk-badges.narod.ru/index.htm.
  17. Трудовая книжка Болгова С.Н. / Фонди ДНІМ. – Арх. 48202.
  18. Трудовой список Шарбе С.Б., 1930 / Фонди ДНІМ. – Ф. 23. – Сп. 113.