Розробка теорії музейного предмета у вітчизняній та зарубіжній музеєзнавчій традиції

12.01.2016 администратор Статті та матеріали 0

УДК 372.893

Усенко П.С.

Старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького

Розробка теорії музейного предмета у вітчизняній та зарубіжній музеєзнавчій традиції

У статті висвітлено процес формування теорії музейного предмета у вітчизняній та зарубіжній музеєзнавчій традиції у другій половині ХХ ст. Розглянуто основні концепції, в рамках яких за музейним предметом закріплюється статус специфічного джерела різнохарактерної соціальної та природничо-наукової інформації.

Ключові слова: музеєзнавство, музейний предмет, джерело інформації

В статье освещен процесс формирования теории музейного предмета в отечественной и зарубежной музееведческой традиции во второй половине ХХ в. Рассмотрены основные концепции, в рамках которых за музейным предметом закрепляется статус специфического источника разнохарактерной социальной и естественнонаучной информации.

Ключевые слова: музееведение, музейный предмет, источник информации

The article dealt with the formation of the theory of a museum object in the domestic and foreign museological tradition in the second half of the twentieth century. The basic concepts in which a museum object is fixed as a particular source of varied social and natural science information are reviewed and analyzed.

Key words: museology, museum object, the source of information

Становлення теорії музейного предмета припадає на другу половину ХХ ст. У 1955 р. радянські вчені видали посібник «Основи радянського музеєзнавства», в якому вони висловили думку, що центром дослідницької уваги стають музейні предмети, які складають «колективні фонди» музею [8]. Під музейним предметом у посібнику розуміється джерело соціальної інформації. У 1978 р. Авраам Разгон визначає музеєзнавство як «наукову дисципліну, що вивчає закони походження і розвитку музеїв» і додає: «Одним з основних елементів предмета вивчення музеєзнавства є вивчення особливостей предметів – оригінальних джерел інформації» [28]. Пізніше він визначає музеєзнавство як соціальну науку, що вивчає процеси і закони збереження соціальної інформації, а також передання знань та емоцій через музейні предмети [9].

Підґрунтям для розвитку музейного джерелознавства у вітчизняній гуманітаристиці стала теорія історичного пізнання та методика історичних досліджень. Так, на думку А. Разгона, джерелознавчі дослідження є життєво необхідними для вирішення музеєм всього комплексу завдань, в тому числі і завдань експозиційних [10, с. 175]. Розглядаючи проблему музейного джерела на метамузеологічному рівні, він зауважував, що кожна музейна пам’ятка, маючи загальну документальну цінність, потенційно може бути історичним джерелом, проте не кожне історичне джерело може бути музейним предметом.

Багато теоретиків музейної справи ставили питання про специфічність музейного предмета, відмінність його від музейного джерела інформації та історичного джерела. Наприклад, у рамках концепції, що була запропонована Н. Фінягіною, музейне джерелознавство обмежувалось вивченням переважно предметних і образотворчих джерел. Своєрідність даної області джерелознавства визначається відмінностями музейного предмета від історичного джерела. Н.П. Фінягіна вважає, що в силу більшої широти поняття «історичне джерело» перекриває поняття «музейний предмет». На думку дослідниці, музейне джерелознавство робить акцент на семантичній інформації [16, с. 18].

Подібну точку зору відстоюють вітчизняні дослідники В.М. Сурінов і Л.Т. Сафразьян, які розглядають музейність як загальну властивість інформаційної структури джерела. Специфіка фіксації реальності в джерелах дозволяє найбільш ефективно формувати масову історичну свідомість [14; 15]. Таким чином, визнається тісний взаємозв’язок розвитку музеєзнавства та музейного джерелознавства. Інтенсивність даного розвитку залежить від використання досягнень профільного історичного джерелознавства та інших допоміжних дисциплін. Важливим є також використання джерел різних типів, теоретичне осмислення досвіду вивчення музейних предметів і колекцій, вивчення генетичних зв’язків музейних предметів тощо [16, с. 18].

Як вважає В. Цуканова, музейні предмети відрізняє від історичних джерел експозиційний характер використання. Джерельна функція музейного предмета максимально реалізується в експозиції, тоді він стає джерелом історичного, історико-культурного та історико-наукового знання, будучи розрахованим на сприйняття не професіонала, а загальної музейної аудиторії [17]. На думку дослідниці, історичне джерело є ширшим за музейний предмет, оскільки «музейність» не є основною властивістю історичного джерела» [18, с. 17].

В. Дукельський розробив концепцію полісемантичності та багатофункціональності музейного предмета, який, на думку вченого, виступає у якості матеріального відображення історико-культурних процесів. Інформаційна картина світу, що формується у свідомості людей, спирається на різноманітні предмети матеріального середовища. Як для предметного світу в цілому, так і для окремих речей, притаманним є поєднання предметності та сукупності соціокультурних значень [1, с. 72]. В рамках концепції, запропонованої музеологом, всі предмети включають в себе функціональну, морфологічну (зовнішній вигляд та внутрішня побудова) та семантичну складову. Якщо перші дві складові, на думку В. Дукельського, не залежать від музею, то остання активно використовується ним при експлікації культурно-символічних значень.

М. Нікішин пов’язує роботу музеїв зі знаковою та символічною діяльністю, основним завданням якої є використання знакових систем у реалізації музейної роботи, зокрема, створенні музейної експозиції. Центральним терміном у його концепції виступає «мова музейних предметів», у якій знаки виступають у ролі музейних предметів, словник є аналогом музейних фондів, а граматика мови відповідає загальним правилам побудови музейної експозиції. Музеолог підкреслює, що кожний музейний предмет, як елемент знакової системи, може мати не один, а значну кількість денотатів, тобто може розглядатись і бути розшифрованим під різними кутами зору [5].

Говорячи про можливість використання музейного предмета в якості джерела інформації, М. Кучеренко запропонував виокремлювати такі базові його функції, як: генетичну (цільове призначення), епістемологічну (трансляція наукового знання), утилітарну (конкретне застосування у побуті), культурно-інформативну (духовний зміст, соціальна цінність) тощо [4].

Характеризуючи музейний предмет, В. Кондратьєв говорить, зокрема, про його здатність відображати історичні процеси і явища, бути носієм історико-культурної інформації, емоційно впливати на реципієнта [2]. Науково-експозиційна діяльність усіх музейних закладів, на думку вченого, базується на здатності музейних предметів бути моделлю історичних процесів і явищ, створювати окреме комунікаційне поле [3].

Ю. Омельченко у своїх роботах розглядає історичний розвиток знаково-символічного використання предметів у контексті їх матеріальної та духовної цінності від найдавніших часів до сучасності [6]. На думку вченого, формування музейного предмета, як носія інформації про суспільний досвід, відбувається у контексті механізмів культурної когерентності [7].

Дослідження Н. Самаріної музейного предмета як семантичного і соціокультурного феномену сприяли розвитку музейного джерелознавства, а також практично-науковій музейній роботі, що пов’язана з інтерпретацією історико-культурних пам’яток [11-13].

Отже, джерелознавчі та семантичні підходи, що використовували у своїх працях Н. Самаріна, В. Сурінов, Л. Сафразьян, В. Цуканова, В. Дукельський, А. Разгон, Ю. Омельченко, М. Нікішин та інші вітчизняні фахівці, визначають специфіку музейних предметів як носіїв різнохарактерної соціальної та природничо-наукової інформації.

Одним з перших зарубіжних музеологів, хто докладно розробив теорію музейного предмета як носія інформації, був чеський дослідник Збінек Странскі. Він запропонував використовувати поняття «музеальність» у якості «специфічного ставлення людини до дійсності» і «системи пам’яті» [33; 34], що має невід’ємний зв’язок з механізмами виробництва та розповсюдження інформації в суспільстві. Музейний предмет, на думку музеолога, у цьому контексті є одним з основних засобів зберігання та трансляції історико-культурної пам’яті людства.

За версією З. Странскі, головна цінність предмета в музеологічному контексті – його документальне значення. Так, музеолог констатує: «Річ стає документом і, таким чином, джерелом знань (первинним джерелом) та набуває документальних зв’язків з реальністю лише тоді, коли вона спеціально вийнята (відокремлена) з оригінальних екзистенціальних (фактичних) відносин реальності (контексту) і поміщена у нові, штучні документальні відносини» [32, c. 35]. Термін «musealium» набув широкого визначення серед музеологів-теоретиків у другій половині ХХ ст. У своїй доповіді на симпозіумі ІКОФОМ у Загребі (1985) Странскі узагальнює свою концепцію «musealium», вказуючи на те, що музейні предмети «онтологічно збігаються з предметами в цілому, але згідно зі своєю семантикою, вони мають нові функції, тобто функції справжніх свідків, документів та/або доказів природних і соціальних фактів» [35, с. 98]. У зв’язку з цим З. Странскі говорить про ступінь документальності речей, яка є «прямо пропорційною ступеню інформаційного співвідношення між явищем, яке документоване, і збереженим об’єктом як документом» [35]. На думку музеолога, подібне співвідношення має відповідати принципу гносеологічної узгодженості. Це означає, що музейна документація має задовольняти три основні пункти документальної кореляції: узгодженість між структурою документа і структурою явища; узгодженість між модальністю елементів документа та елементами явища; кореляція між структурою документа і структурою явища» [32, c. 37]. З. Странскі вважає, що головна мета музейної документації – обмежити суб’єктивність процесу музеалізації шляхом впровадження «наукових методів». Предмет представляє собою об’єктивний аспект реальності, а мета його вивчення має співпадати з правилами об’єктивної документації цієї реальності [32, c. 37].

Подібний підхід можна знайти у працях Карла Шрайнера. Він визначає музейний предмет як «автентичне історичне свідоцтво того, якою є кожна річ, що має конкретне, відчутне існування і, таким чином, несе істинне, аутентифіковане, безсумнівне свідчення про окремі тимчасові і просторові стани буття природних або суспільних явищ, що з нього випливають» [31, с. 63]. Вказуючи на соціальний аспект музейного предмета, К. Шрайнер також зазначає, що всі «musealia» є «матеріалізованими результатами праці, в яких людський початок могутньо заявляє про себе. Ці предмети вибираються, дістаються з соціального, а також природного середовища в ході роботи музею, а потім зберігаються, декодуються і цілеспрямовано використовуються дослідниками» [30].

Музейними предметами є предмети, відокремлені від їх початкового (первинного) контексту і трансформовані в нову, музейну реальність з тим, щоб документувати ту реальність, з якої вони були узяті. Музейний предмет – це не просто предмет у музеї, а відібраний (обраний), класифікований, збережений і документований предмет. У такому вигляді, як вказує нідерландський музеолог Пітер Ван Менш, він стає одночасно і джерелом для наукових досліджень, і експонатом для виставок [27].

Критики підходу З. Странскі до музейного предмета, як правило, говорять про те, що, будучи зв’язаними з людиною, а не з абстрактними явищами, предмети не можуть виступати однозначними свідченнями історико-культурних процесів. Так, наприклад, з точки зору німецького культуролога і фольклориста Готфріда Корфа, музейні предмети є лише «суб’єктивованими в об’єктивності сторінками сучасної історії» [24, c. 12]. Таким чином, музейна колекція дублює аксіологічні, а не онтологічні структури реальності [20, c. 447]. Цю думку також висловив Кеннет Хадсон у своєму дотепному вислові: «опудало тигра у музеї – це лише опудало тигра в музеї, а не сам тигр» [23, c. 7].

На думку Анни Грегорової, музеології слід обмежитися вивченням артефактів у музеях, оскільки музейні предмети є документами, що документують не лише своє власне існування, але й певну діяльність, явища або функції у більш широких взаємовідносинах [21]. Згідно з її філософською думкою, все існуюче може стати документом, що, по суті, повертає нас до давнього уявлення: «весь світ є безперервним музеєм». Разом з тим, А. Грегорова не доводить цю ідею до крайності, вона швидше концентрує її на тій частині матеріального середовища, яка формально збереглась у музеях.

Деякою мірою ця позиція узгоджується з концепцією первинного і вторинного відбору, яку розробив хорватський музеолог Іво Маревич. Зокрема, він виступає за більш широкий підхід до терміну «musealia» [25], значно розширює сферу впливу музеїв і музеологічної науки, включаючи до неї більше секторів культурної та природної спадщини, що фактично зближує його визначення «musealia» з визначенням матеріальної культури американського антрополога Джеймса Дітза, який вбачав у ній «сектор фізичного середовища, який ми змінюємо за допомогою культурно детермінованої поведінки» [19, с. 24-25]. Важливим кроком уперед, на думку багатьох музеологів, у цьому сенсі була відмова від музейного інституту як дослідницького та епістемологічного орієнтиру.

У зв’язку з подібним розмежуванням П. Меншем уводиться термін «музеологічний предмет», представлений і попередньо визначений нідерландським музеологом як: «будь-який елемент, що належить до сфери природи та матеріальної культури, яку потрібно зберігати або на місці, або поза місцем її оригінального знаходження, або шляхом документації» [26]. Такий підхід до музеологічного предмета був прийнятий багатьма учасниками симпозіумів ІКОФОМ. У своїх доповідях на Конференції ІКОФОМ у Пекіні (1994) деякі музеологи пропонували альтернативні точки зору на музеологічний предмет, розглядаючи його як «пам’ятник», «музеальний документ» [29], або навіть «музеофакт» [22, c. 108]. Усі наведені терміни, на думку П. Менша, відносяться швидше до семантичного виміру предметів, ніж до онтологічного. Цей семантичний аспект має відношення до спеціального контексту або до трьох «системних станів» музейних предметів, що використовуються (первинний контекст), знаходяться поза використанням (археологічний контекст) і в стані збереження (музеологічний контекст). Таким чином, музейний інститут представляє лише частину музеологічного контексту, а предмети в музейних колекціях відповідно складають лише частину збереженої спадщини.

Отже, джерелознавчий, інформаційний та семантичний підходи, розробка яких здійснюється зарубіжними і вітчизняними музеологами, можуть бути ефективно застосовані при уточненні теорії музейного предмета, а також при теоретичному осмисленні музейних пам’яток речового характеру.

 

Бібліографічні посилання

  1. Дукельский В. Полифункциональность вещи как одна из основ ее экспозиционного использования / В. Дукельский // Актуальные проблемы советского музееведения. – М.: Центр. музей Революции СССР, 1987. – С. 68-75.
  2. Кондратьев В. Вопросы отбора материалов современности в музейное собрание / В. Кондратьев // Формирование и изучение музейных коллекций по истории советского общества: Сб. науч. тр. – М.: Центр. музей Революции СССР, 1982. – С. 38-46.
  3. Кондратьев В. Музейный предмет как основа музейной работы / В. Кондратьев // Музейное дело в СССР: Сб. науч. тр. – М.: Центр. музей Революции СССР, 1987. – Вып. 17. – С. 5-22.
  4. Кучеренко М. Функциональный аспект в процессе изучения музейных предметов / М. Кучеренко // Проблемы теории, истории и методики музейной работы: Сб. науч. тр. – М.: Центр. музей Революции СССР, 1995. – Вып. 24. – С. 7-17.
  5. Никишин Н. Музейные предметы: знаки и символы / Н. Никишин // На пути к музею ХХІ века: Сб. науч. тр. – М., 1997. – С. 23-32.
  6. Омельченко Ю. Джерела вітчизняного музейництва / Ю. Омельченко // Культурологічні студії. – К.: КМ Academia, 1996. – Вип. 1. – С. 147-162.
  7. Омельченко Ю. Домузейні форми нагромадження та використання історико-культурних цінностей / Ю. Омельченко // VitaAntiqua. – К., 1999. – № 1. – С. 107-115.
  8. Основы советского музееведения: Учеб. пособие. – М., 1955. – 375 с.
  9. Разгон А. Место музееведения в системе наук / А. Разгон // Музей и современность: Сб. науч. тр. – М.: Изд-во Музея революции, 1986. – С. 43-47.
  10. Разгон А. Музейный предмет как исторический источник / А. Разгон // Проблемы источниковедения истории СССР и специальных исторических дисциплин. – М., 1984. – С. 169-178.
  11. Самарина Н. Музейное источниковедение / Н. Самарина // Основы музееведения / Отв. ред. Э.А. Шулепова. – М., 2005. – С. 67-105.
  12. Самарина Н. Музейное источниковедение: объект и предмет / Н. Самарина // Сохранение и приумножение культурного наследия в условиях глобализации: Материалы международной научно-практической конференции (9-11 декабря 2002 г.). – М., 2002. – Ч. 2. – С. 55-60.
  13. Самарина Н. Роль источника в музейной коммуникации / Н. Самарина // Проблемы методологии и источниковедения: Материалы III научных чтений памяти академика И.Д. Ковальченко. – М.; СПб., 2006. – С. 247-258.
  14. Сафразьян Л. Музейный предмет как объект источниковедческого исследования / Л. Сафразьян // Актуальные проблемы советского музееведения: Сб. науч. тр. – М.: Центр. музей Революции СССР, 1987. – Вып. 17. – С. 27-39.
  15. Суринов В. Музейность источников. Методологический анализ проблемы / В. Суринов // Актуальные проблемы советского музееведения: Сб. науч. трудов. – М.: Центр. музей Революции СССР, 1987. – С. 17-27.
  16. Финягина Н. Развитие музейного источниковедения – важнейшая задача современного музееведения / Н. Финягина // Слово о соратнике и друге: К 80-летию А.М. Разгона (научные чтения). – М.: ГИМ, 1999. – С. 18-19.
  17. Цуканова В. Источник в музее: музееведческие особенности / В. Цуканова // Проблемы теории, истории и методики музейной работы: источниковая база музеев: Сб. науч. тр. Гос. центрального музея социально-политической истории России. – М., 2004. – Вып. 28. – С. 58-80.
  18. Цуканова В. Музейный предмет и исторический источник. К вопросу о соотношении понятий / В. Цуканова // Актуальные проблемы советского музееведения: Сб. науч. тр. – М.: Центр. музей Революции СССР, 1987. – С. 9-17.
  19. Deetz J. In small things forgotten. The archaeology of early American life / J. Deetz. – N.Y.: Anchor, 1996. – 304 p.
  20. Gluzinski W. U podstaw muzeologii / W. Gluzinski. – Warszawa, 1980. – 451 p.
  21. Gregorova A. Basic paper in: V. Sofka ed., Museology and museums / A. Gregorova // ICOFOM Study Series 12. – Stockholm, 1987. – P. 121-129.
  22. Horta M. The link from things to objects to subjects to documents to museums, and what they’re all about / M. Horta // ICOFOM Study Series (23), 1994. – P. 103-111.
  23. Hudson K. Museums for the 1980s: a survey of world trends / K. Hudson. – Paris, 1977. – 198 p.
  24. Korff G. S-Bahn-Ethnologie / G. Korff // Osterreichische Zeitschrift fur Volkskunde 93 (1), 1990. – P. 5-26.
  25. Maroevic I. Predmet muzeologije u okviru teorijske jezgre informacijskih znanosti / I. Maroevic // Informatica Museologica 1-3 (67-69), 1986. – P. 3-5.
  26. Mensch P. Society-object-museology, in: V. Sofka ed., Collecting today for tomorrow / P. Mensch // ICOFOM Study Series 6. – Stockholm, 1984. – P. 18-23.
  27. Mensch P. Towards a methodology of museology (PhD thesis) / P. Mensch. – Zagreb, 1992.
  28. Razgon A. Research work in museums: its possibilities and limits / A. Razgon // Possibilities and limits in scientific research typical for the museum / Ed. By J. Jelinek. – Brno, 1978. – P. 20-45.
  29. Scharer M. Object – document / M. Scharer // ICOFOM Study Series 23. – Vevey, 1994. – P. 21-34.
  30. Schreiner K. Basic paper in: V. Sofka ed., Collecting today for tomorrow / K. Schreiner // ICOFOM Study Series 6. – Stockholm, 1984. – P. 24-28.
  31. Schreiner K. Fundamentals of museology / K. Schreiner. – Waren, 1985. – 163 p.
  32. Stransky Z. Metodologicke otazky dokumentace soucasnosti / Z. Stransky // Muzeologicke sesity (5), 1974. – P. 13-43.
  33. Stransky Z. Museality as a key-concept in museology / Z. Stransky // Vlugschrift-bijlage: Reinwardt Academie. – Leiden, 1986.
  34. Stransky Z. Museology – science or just practical museum work? / Z. Stransky // Museological Working Papers 1. – Stockholm, 1980. – P. 42-44.
  35. Stransky Z. Originals versus substitutes, in: V. Sofka ed., Originals and substitutes in museums / Z. Stransky // ICOFOM Study Series 9. – Stockholm, 1985. – P. 95-102.