Епістолярій часів Другої Світової війни як музейний предмет: евристичний потенціал, проблеми атрибутування та експонування

УДК 069.51: 94 (477) «1939 / 1945»

Сімперович В.М.

Провідний науковий співробітник Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»

 

Епістолярій часів Другої Світової війни як музейний предмет: евристичний потенціал, проблеми атрибутування та експонування

 

Розглянуто епістолярій часів Другої світової війни як музейний предмет. Окреслено евристичний потенціал епістолярного масиву, акцентовано увагу на особливостях його атрибутування та експонування.

Ключові слова: Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», Друга світова війна, атрибутування, експонування, епістолярій, лист, музейний предмет, приватна кореспонденція.

Рассмотрен эпистолярный массив времен Второй мировой войны. Проанализирован эвристический потенциал эпистолярного комплекса, акцентировано внимание на особенностях его атрибутирования и экспонирования.

Ключевые слова: Мемориальный комплекс «Национальный музей истории Великой Отечественной войны 1941-1945 годов», Вторая мировая война, атрибутирование, экспонирование, эпистолярий, письмо, музейный предмет, частная корреспонденция.

 

The letters are examined as the museum objects of the period of the Second World War. The line is drawn around the heuristic potential of epistolary data set, the attention is drawn on the features of attributing and exhibiting.

Key words: Memorial Complex «The National Museum of History of the Great Patriotic War of 1941-1945», the Second World War, attributing, exhibiting, epistolary, letter, museum object, private correspondence.

 

Музейні інституції модерної доби все більше інтерпретують минувшину та експонують її артефакти у руслі соціальної історії або ж історії повсякдення, коли постать Людини, її життя і вчинки виходять на перший план. Тому важко заперечити тезу, що документальні масиви особового походження, зокрема й епістолярні, є не лише важливими історичними джерелами для вивчення повсякденних реалій воєнного лихоліття, але й цінними музейними предметами, своєрідною основою для підвищення експозиційної цінності та інформативності, музейних наукових узагальнень. Більше того, епістолярний джерельний комплекс у трактуванні музеології значно виходить за рамки власне історичного джерела, адже як музейний предмет листи не просто відбивають історичні факти, але й переконливо підсилюють експозиційне звучання широкоформатної теми Другої світової війни, акцентують увагу на її фронтовому, тиловому та окупаційному повсякденні саме особистісною, неповторною мовою авторів епістолярних послань.

Відхід від ідеологічних шор радянської дійсності, кооптування сучасних досягнень світової історіографії та залучення нового методологічного інструментарію зумовили стійку зацікавленість дослідників епістолярною спадщиною воєнної доби. Останніми роками вийшли друком різноманітні висліди історичного, джерелознавчого та музеєзнавчого штибу [1; 2; 3; 4; 10; 11; 12; 13; 14 та ін.]. Проте ставити крапку в дослідженні проблеми, особливо, в музейно-джерелознавчому ракурсі, передчасно. Насамперед, це стосується вивчення теоретичних підвалин атрибутування та практичного експонування воєнних листів на просторових площах музею.

Епістолярний документальний комплекс часів Другої світової війни акумульований нині в центральних, регіональних і відомчих архівах, приватних архівних зібраннях, у родинній документації. Проте, на наше глибоке переконання, найбільш рельєфно та комплексно епістолярій доби найжорстокішого мілітарного конфлікту відклався у музеях воєнно-історичного спрямування. Одне з найбільших епістолярних зібрань нагромаджене й у фондах Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» (понад п’ять тисяч музейних предметів), серед яких – унікальна епістолярна колекція «Непрочитані листи 1941 року» [4; 12].

Евристичний потенціал листів з фронту і на фронт надзвичайно потужний. Приватна кореспонденція воєнної доби відбиває всю палітру неоднозначного, мінливого ментально-психологічного клімату комбатантів і цивільного населення, ілюструє повсякденні реалії їхнього буття у небезпечних умовах Другої світової війни. У цьому контексті можна погодитися з думкою О. Медушевської, що листування є важливою формою опосередкованої соціальної комунікації і, відзначаючись поліфункціональністю, віддзеркалює усю сферу життєдіяльності людини, «обслуговує» усе її повсякденне життя за межами офіційних стосунків, допомагає «вжитися» в епоху, спостерігати дрібні деталі побуту, психологію людей, відзначається швидкістю «реагування» на події, що відбуваються у соціумі [9, с. 17].

Межі евристичності епістолярних комплексів визначаються за наступними критеріями: наявністю інформації змістовно-фактуального характеру (джерельний потенціал воєнних епістол), характером і повнотою змісту, місцем написання та зберігання, біографічними даними адресата, кількістю, комунікативністю, комплектністю тощо.

Найбільш репрезентативний сюжет епістолярного масиву – інформація змістовно-фактуального характеру. Воєнні листи рясніють повідомленнями в описовій формі про події, що проходять чи проходили в оточуючому або інтрапсихічному світі адресата. Дослідження таких особливостей актів приватної кореспонденції дозволяє зробити висновки про ті чи інші історичні факти, уявлення та цінності, психологію та світовідчуття, поведінку та спосіб життя, коло спілкування та зацікавлень адресантів і авторів, відтворити своєрідні етапи особистісного розвитку людини під час воєнного лихоліття (за умови комплексності епістолярного масиву), виявити національні, політичні, вікові, професійні та гендерні особливості воєнної дійсності. Вивчення фактологічної інформації листів з їх зовнішньою атрибутикою дозволяє наблизитися до відновлення справжнього образу учасника та сучасника Другої світової війни.

Загалом воєнна епістолярна спадщина є вагомим джерельним додатком до інтерпретування вузьких тем воєнної історії, дає фактологічний матеріал для уточнення, повноти та яскравості відображення історичних сюжетів найбільшого мілітарного конфлікту ХХ століття. Водночас, воєнний епістолярний масив виступає потужним музейним ретранслятором психології та ментальності тодішньої строкатої радянської спільноти, своєрідним актуалізатором біографічної інформації.

Потрапляючи до фондозбірні музею, воєнний лист (як предмет музеальності) «проходить» декілька стадій наукового студіювання. Серед його основних складових: атрибутування фронтових епістол. Цей процес надзвичайно тривалий і складний. Комплексність, системність та об’єктивність атрибутування поперед усе залежить від шляхів приходу визначеного музейного предмета.

Шляхи приходу епістолярної документалістики до музейної фондозбірні різноманітні: наукове комплектування, закупівля та передача, клопітка робота в архівах тощо. Навіть ця «тріада» надходження музейних предметів демонструє різноманітність застосування дослідницько-атрибутивного інструментарію. Якщо лист «приходить» у результаті наукового комплектування чи передачі від приватної особи-родича автора листа, як правило, проблем із основними елементами атрибуції не виникає, тому що зібраний особовий комплекс уже передбачає наявність певної інформації біографічного характеру, адже «проробляється» розповідь фондоутворювача, проводиться дослідно-пошукова робота. Інша справа – листи, що надходять у результаті закупівлі, роботи з різноманітними пошуковими організаціями чи державними інституціями, відразу з «поля», без своєрідної «легенди», документальної «прив’язки», попередньо неатрибутовані й недосліджені. Зазвичай, такі воєнні епістоли потрапляють до музею у розпорошеному вигляді, і це ще більше ускладнює дослідницьку роботу. Виходячи з цього, атрибутування в окремих випадках є надзвичайно складною, трудоємкою справою. Тому підходи до атрибутування передбачають осмислення різних граней багатоаспектного епістолярного доробку часів Другої світової війни.

Загалом науково-дослідницький інструментарій, що використовується з цією метою, є надзвичайно різноманітним. Щоб у повній мірі атрибутувати акти приватної кореспонденції, слід визначити автора листа, адресанта, місце написання й відправлення, вичленити фактографічний масив, з’ясувати чи був лист підданий воєнній цензурі тощо.

Розглянемо як атрибутують джерельний масив листів, що надходять у своїй сукупності, коли неможливо прослідкувати біографічні «етюди» авторів. У цьому випадку стають у нагоді наступні теоретико-методичні підходи: наявність дати написання, поштових штемпелів, відмітки радянських цензурних органів, певні натяки щодо географії розташування в тексті епістолярію, номер воєнно-польової пошти, поштової скриньки чи військової частини. Звичайно, з’ясування цієї інформації приховує багато «підводного каміння». Адже навіть, далеко не завжди, адресант вказував своє прізвище чи ім’я, міг обмежитися виключно ініціалами або й просто підписом, не вказати номер воєнно-польової пошти, помилитися в нумерації військової частини тощо. Слід зауважити, що в кожному конкретному випадку методичні прийоми можуть різнитися.

Надзвичайно складно ідентифікувати авторство епістолярного повідомлення, якщо відсутнє прізвище адресанта. У таких випадках воно визначається за опосередкованими текстуальними даними, відомостями на адресата.

З’ясування географічної прив’язки розташування автора листа – також надзвичайно трудомістке завдання. Адже в актах приватної кореспонденції заборонялося вказувати дислокацію військового підрозділу, і тому місце їх написання у більшості випадків можна визначити лише приблизно. Але й у такому випадку можна спробувати «розшифрувати» географічне положення адресанта за «місцевими» поштовими скриньками, номерами воєнно-польової пошти, зашифрованою інформацією у поштових штампах тощо. Звичайно, це завдання певною мірою нівелюється, якщо брати до уваги листи, написані в глибокому тилу Радянського Союзу.

Працюючи з епістоляріями воєнної доби, слід з’ясовувати не лише особливості суспільно-політичних реалій того часу, але й багатоаспектну мозаїку соціального та побутового буття, в умовах якого існували кореспондент та адресант.

Комплексний підхід до атрибутування епістолярного масиву є надзвичайно актуальним у розрізі музеології та музейної практики, позаяк проливає світло на специфіку воєнного листа як музейного предмета, допомагає переконливо його експонувати, підсилювати тематично-експозиційне тло музею «живою» мовою адресантів – учасників або сучасників Другої світової війни.

Новітня парадигма поступу музейних інституцій, генерування сучасних методик експозиційної інсталяції вимагає від музейних працівників залучення широкого спектру наявної джерельно-фондової бази та пошуку нових джерел, притаманних тій чи іншій епосі. Звернення до листування, як головного комунікатора, найпопулярнішого засобу спілкування у ХХ століття, стало необхідною умовою для всебічного і об’єктивного висвітлення та музейного інтерпретування подій минулого, своєрідної антропологізації воєнної історії. Епістолярій часів Другої світової війни перетворюється в умовну комунікативно-тлумачну форму музейного обговорення важливих суспільно-політичних, соціально-економічних, повсякденно-побутових та ментально-культурних проблем. Він проливає світло на глибину внутрішнього світу тодішньої людини, тому музеологи все частіше звертаються до листування як повноцінного музейного предмета, вагомого історичного джерела.

Втілюючи в життя художньо-просторові ексгібіти, наповнюючи їх офіційною документалістикою воєнних часів, музеї воєнно-історичного профілю все більше звертаються до реконструювання біографій пересічних постатей Другої світової війни, насичують експозиційно-виставковий простір особистісними матеріалами воєнних діячів різного рівня, людей різних професій, соціальних, вікових, політичних та релігійних груп. Воєнне листування у цьому випадку є своєрідним автокоментарем до їхнього життя, наповнює експозицію подихом минувшини. Тому екскурсант може відчути свою причетність до минулого, спроектувати його на сьогодення та майбутнє. З цього приводу О. Пєнькова зауважила: «Епістолярний жанр як ніякий інший пробуджує симпатію у відвідувачів, знаходить відгук у їхніх серцях та допомагає викликати у них відповідний емоційний стан» [11, с. 50].

Забезпечуючи експозиційну площу епістолярною документалістикою, враховують характер діяльності конкретної особи, переконливу атрактивність та експресивність листів. Відібрані до експонування акти кореспонденції мають нести високу ступінь інформативності, характеризуватися певним відходом від ідеологічних штибів радянської тоталітарної дійсності, можливістю проілюструвати широке коло суспільних, громадських та особистісних інтересів автора. Експонований лист має виступати не тільки як засіб воєнної комунікації з минулого в теперішнє, але й як умовне «експериментально-відчуттєве» поле, де народжуються нові теми історії війни та сюжети фронтового, тилового чи окупаційного повсякдення.

Прикметним, виразним явищем в експонуванні епістолярного масиву має стати контамінація різних листів: з фронту і на фронт, тилових, окупаційних, епістол звичайних фронтовиків, солдатів та офіцерів, представників радянського генералітету, партизанів, учасників національного руху Опору, селян і робітників. Яскравим прикладом переконливого контамінування актів приватної кореспонденції є масив воєнних листів у головній експозиції Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Серед епістолярного комплексу представлена приватна кореспонденція Героїв Радянського Союзу, рядових, офіцерів і генералів, партизанів, матерів радянських воїнів [5; 6; 7; 8 та багато ін.]. Ці фронтові листи позначені реаліями воєнної доби, емоційною «документальністю». Жанрові домінанти та структурні компоненти воєнного листування в експозиційному «прочитанні» дають можливість екскурсанту в контамінаційному вимірі «відчути епоху», «проникнути» у свідомість і підсвідомість авторів епістол, зрозуміти духовний світ воєнної людини, особистої людської долі у розрізі воєнного буття.

Отже, евристичний потенціал епістолярію часів Другої світової війни при умові комплексного, об’єктивного атрибутування у повній мірі відбиває різноманітні грані воєнної дійсності, «проектує» маловідомі лакуни фронтового та тилового повсякдення, а зважений, за можливості контамінаційний підхід до експонування воєнної кореспонденції, рельєфно підсилює експозиційне «трактування» історичних подій.

Бібліографічні посилання

  1. Абросимова С.В. Епістолярні джерела та методи їх дослідження / С.В. Амбросимова // Вісник Дніпропетровського університету. – 2000. – Вип. 8. – С. 185-189.
  2. Іонова Т.Б. Листи з лівого берега Дніпра (до історії Ясногородського плацдарму, із нових надходжень музею) / Т.Б. Іонова // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України, Ін-т історії України. – К., 2006. – Вип. 10. – Част. 2. – С. 169-181.
  3. Куцаєва Т. Листи учасників Великої Вітчизняної війни – джерела історичної пам’яті / Тамара Куцаєва // «Історія повсякденності: теорія та практика»: Мат. Всеукр. наук. конф. Переяслав-Хмельницький (14-15 трав. 2010 р.) / Упоряд.: Лукашевич О.М., Нагайко Т.Ю; Міністерство освіти і науки України; НАН України, Ін-т історії України; ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди; Кафедра історії та культури України; Навчально-науковий центр усної історії. – Переяслав-Хмельницький, 2010. – С. 100-102.
  4. Легасова Л.В. Непрочитані листи 1941 року – унікальний джерельний комплекс / Л.В. Легасова // Архіви України. – 2010. – № 2. – С. 144-154.
  5. Лист Героя Радянського Союзу майора К.С. Гнідаша Герою Радянського Союзу Г.О. Збанацькому. 7 листопада 1943 р. / Фонди Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» (далі – Фонди МКНМІВВВ). – КН-212105. – Д-34741.
  6. Лист Героя Радянського Союзу О.О. Борканюка, одного з організаторів підпільного партизанського руху на території Закарпаття, до рідних. 03.10.1942 р. / Фонди МКНМІВВВ. – КН-9793. – Н-1044.
  7. Лист Двічі Героя Радянського Союзу генерал-полковника К.К. Рокосовського – дружині. 29 липня 1943 р. / Фонди МКНМІВВВ. – КН-59535. – Д-12666.
  8. Лист двічі Героя Радянського Союзу генерал-полковника В.І. Чуйкова – дружині. 17 травня 1945 р. / Фонди МКНМІВВВ. – КН-133355. – Д-20350.
  9. Медушевская О.М. Источниковедение и гуманитарная культура / О.М. Медушевская // Отечественные архивы. – 1992. – № 4. – С. 11-
  10. Пастушенко Т.В. Листи як джерело вивчення проблеми українських «остарбайтерів» періоду Другої світової війни / Т.В. Пастушенко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України, Ін-т історії України. – К., 2002. – Вип. 6. – С. 70-76.
  11. Пєнькова О.Л. Досвід використання епістолярних документів часів Великої Вітчизняної війни у виставковій роботі / О.Л. Пєнькова // Восьмі Сумцовські читання. Мат. наукової конференції, присвяченої 100-річчю ХІІ Археологічного з’їзду (12 квіт. 2002 р.). – Харків: Вид-во ХНАДУ, 2003. – С. 48-50.
  12. Сімперович В. Непрочитані листи з війни… / В. Сімперович, Я. Пасічко // Камуфляж. – 2010. – Червень. – С. 38-39.
  13. Смолярчук Н.О. З думою про Україну. Огляд листів з музейної колекції / Н.О. Смолярчук // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України, Ін-т історії України. – К., 2006. – Вип. 10. – Част. 2. – С. 214-228.
  14. Смолярчук Н.О. Огляд листів з колекції Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» / Н.О. Смолярчук, М.Ю. Шевченко // Роль і місце Корсунь-Шевченківської наступальної операції в звільненні Правобережної України. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 60-річчю Корсунь-Шевченківської битви. 11 лют. 2004 р. / Ред. кол.: П.Я. Степенькіна (відп. ред.) та ін. – Корсунь-Шевченківський, 2004. – С. 108-138.