Битва за Дніпро — низка взаємопов’язаних стратегічних операцій Другої світової війни, проведених в другій половині 1943 року на берегах Дніпра. З обох боків в битві взяли участь до 4 мільйонів чоловік, а її фронт розтягнувся на 1 400 кілометрів. В результаті чотиримісячної операції лівий берег Дніпра був звільнений Червоною Армією від німецько-фашистських загарбників. В ході операції значні сили Червоної Армії форсували річку, створили декілька плацдармів на правом березі Дніпра, а також звільнили місто Київ. Битва за Дніпро стала однією з найбільших битв у світовій історії.
Перед битвою.
Після завершення Курської Битви вермахт втратив всяку надію на рішучу перемогу над СРСР. Втрати були значними, і, що гірше, армія в цілому була набагато менш досвідченою, ніж раніше, оскільки безліч її кращих бійців загинула в попередніх битвах.
До середини серпня Гітлер зрозумів, що радянський наступ зупинити не вдасться — принаймні до тих пір, поки в рядах союзників не буде досягнуто згоди. Тому його рішенням було виграти час за рахунок будівництва численних оборонних споруд для стримання Червоної Армії. Він вимагав, щоб солдати вермахту захищали позиції на Дніпрі за будь-яку ціну.
З іншого боку, Сталін був повний рішучості форсувати Дніпро і повернути захоплені території. Найбільшу важливість в цьому відношенні представляли промислові регіони України, і внаслідок украй високої щільності населення, і внаслідок концентрації там вугільних і інших родовищ, які забезпечили б радянській державі бракуючі їй ресурси. Таким чином, південний напрям ставав основним напрямом атаки радянських військ, навіть за рахунок північних фронтів.
Опис битви.
Битва за Дніпро стала і одною з самих кровопролитних — за різними оцінками, кількість втрат з обох боків (з урахуванням убитих і поранених) становила від 1,7 млн. до 2,7 млн. Враховуючи значний простір, на якому відбувалася битва, деякі історики відмовляються рахувати битву за Дніпро однією єдиною битвою. На їх думку, самою кровопролитною битвою в історії людства стала Сталінградська битва.
Основними битвами, сукупність яких і є Битвою за Дніпро, стали:
- Чернігово-Прип’ятьськая операція (26 серпня — 30 вересня 1943)
- Дніпровська повітряно-десантна операція (вересень 1943)
- Мелітопольська операція (26 вересня — 5 листопада 1943)
- Запорізька операція (10—14 жовтня 1943)
- Київська наступальна операція (3—13 листопада 1943)
- Київська оборонна операція (13 листопада — 23 грудня 1943)
Східний вал.
Після поразки під Курськом німецьке командування розробило план оборони «Вотан», який передбачав створення так званого «Східного валу» від Балтійського до Чорного моря по лінії Нарва – Псков – Гомель і далі по Дніпру. Цей добре укріплений рубіж повинен був, за задумом німецького керівництва, зупинити просування радянських військ на захід.
“Східний вал” почав зводитися ще взимку 1941—1942 рр., коли у зв’язку з провалом операції “Тайфун” і переходом Червоної Армії в наступ німецькі війська були відкинуті від Москви в середньому на 250 км. Над групою армій “Центр” нависла загроза повного знищення. У ставці ОХВ Гітлер і його фельдмаршали розглядали заходи, які повинні були зупинити просування радянських військ. І рішення було знайдене. 8 грудня 1941 року Гітлер підписав директиву № 39 про повсюдний перехід німецьких військ до оборони і вимагав від солдатів “з фанатичною завзятістю обороняти займані позиції”. Саме з цієї миті і почав зводитися “Східний вал”.
Укріплення зводилися уздовж всього берега Дніпра, але надії на забезпечення надійної і масованої оборони за такий короткий термін невеликі. Як наслідок, «східна стіна» не була однаково міцною по всій довжині фронту. Найсерйозніші укріплення були сконцентровані в місцях найвірогіднішої переправи радянських військ: у Кременчука і Нікополя, а також в Запоріжжі.
На додаток до оборонних заходів, 7 вересня 1943 року сили СС і вермахту отримали наказ повністю спустошувати території, з яких доводилося відступати, з тим, щоб уповільнити просування Червоної Армії і спробувати ускладнити постачання її з’єднань.
“СХІДНИЙ ВАЛ” (OSTWALL) – стратегічний оборонний рубіж німецьких військ на радянсько-німецькому фронті, створений до осені 1943 р. на лінії р. Нарва, Псков, Вітебськ, Орша, р. Сож, середній перебіг Дніпра, р. Молочна (у вересні 1943 р. був розділений на рубежі “ПАНТЕРА” і “ВОТАН”).
“ВОТАН” (WOTAN) – оборонний рубіж німецьких військ, створений восени 1943 р. на південному фронті в смузі дії груп армій “Південь” і “А”.
Одін, він же Вотан – в давньонімецькій міфології бог грому і блискавки, верховний бог, цар асів, господар Валгали, де бенкетують аси і куди потрапляють загиблі на полі битви воїни.
“ПАНТЕРА” (PANTHER) – оборонний рубіж німецьких військ створений восени 1943 р. в смузі груп армій “Північ” і “Центр”.
Є така фотографія: обпершись руками на довгий стіл, на якому розстелена оперативна карта, стоять в роздумі Гітлер і його фельдмаршал Манштейн. Фотознімок має дату і місце: Запоріжжя, вересень 1943 року. На знімку відображена сцена, що розігралася в штабі командуючого групою армій «Південь» фельдмаршала Манштейна у зв’язку з приїздом фюрера, оскаженілого невдачами на Східному фронті. Мова йшла про те, як утримати в своїх руках Правобережжя Дніпра, як зробити «Східний вал» непереборною фортецею для радянських військ.
«Східний вал» по берегу Дніпра для гітлерівців грав величезну роль. Гітлерівський генерал Отто Кнобельсдорф відзначає:
«Дніпро планувався як лінія опору ще після падіння Сталінграду… навесні 1943 р.; його велика ширина, низький східний берег і високий крутий західний, здавалося, повинні були стати нездоланним бар’єром для росіян».
Фашистів цікавив Дніпро не тільки як зручний рубіж оборони. Західнонімецький історик К. Рікер дуже прямолінійно заявляє з цього приводу:
«Володіючи родючими районами Західної України, залізняком Кривого Рогу, марганцем і кольоровими металами Запоріжжя і Нікополя, румунською… угорською і австрійською нафтою, Німеччина могла б продовжувати війну тривалий час».
От чому фашистське командування робило відчайдушні спроби для утримання в своїх руках «Східного валу», над створенням якого фашисти трудилися з весни 1943 року.
Оборонна лінія складалася з: протитанкових ровів, колючого дроту в 4 – 6 рядів, глибоких траншей і ходів сполучення, бліндажів, мінних смуг, дотів і дзотів, залізобетонних притулків і командних пунктів. На кожний кілометр оборони доводилося в середньому 8 бронековпаків і 12 дзотів.
Довготривала вогняна точка (ДВТ) — термін для позначення капітальної (як правило залізобетонної) фортифікаційної озброєної споруди для довготривалої оборони. Ця споруда може бути як одиночною, так і одною з багатьох в системі укріпленого району. Як і інші види довготривалих фортифікаційних споруд, ДВТ захищає військовослужбовців від ураження вогнем противника і на додаток до захисту надає своєму гарнізону можливість вести вогонь по противнику через амбразури, спонсони або баштові установки.
Дерево – земляна вогняна точка (ДЗВТ) – термін для позначення оборонної польової фортифікаційної озброєної споруди, як одиночної, так і однієї з багатьох в системі укріпленого району. Передбачаються декілька видів: “Споруда з траншейним броньовим закриттям для ведення вогню з кулемету”, “Споруда з остовом безврубочної конструкції для ведення вогню з кулемету”, “Споруда із спеціальною установкою для кулемета”.
Гітлер покладав великі надії на цей вал, а пропаганда всіляко вихваляла його потужність і неприступність. На одній з політичних нарад Гітлер заявляв, що швидше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають його. Гітлер вважав, що для підготовки форсування радянським військам знадобиться декілька місяців. Для споруди рубежу фашисти використовували працю не тільки своїх співвітчизників, але і військовополонених. І є інформація про те, що стати керівником спорудження укріплень пропонували Д.М. Карбишеву.
Сили сторін.
24 серпня 1943 року радянські дивізії почали рух по всьому 1 400-кілометровому фронту, що розтягнувся від Смоленську до Азовського моря. Це була великомасштабна операція, в якій було задіянє 2 650 000 чоловік, 51 000 гармат, 2 400 танків і 2 850 літаків, розбитих на п’ять фронтів:
- Центральний фронт (командуючий – генерал армії К.К. Рокосовський, 20 жовтня перейменований в 1-й Білоруський фронт)
- Воронезький фронт (командуючий – генерал армії Н.Ф. Ватутін, 20 жовтня перейменований в 1-й Український фронт)
- Степовий фронт (командуючий – генерал армії І.С. Конєв, 20 жовтня перейменований в 2-й Український фронт)
- Південно-західний фронт (командуючий – генерал армії Р.Я. Малиновський, 20 жовтня перейменований в 3-й Український фронт)
- Південний фронт (командуючий – генерал армії Ф.І. Толбухін, 20 жовтня перейменований в 4-й Український фронт)
Всього в операціях було задіяне 36 загальновійськових, 4 танкових і 5 повітряних армій.
Радянським військам протистояли два найбільших німецьких угрупування: групи армій «Центр» (командувач – генерал-фельдмаршал Г.Клюге) і групи армій «Південь» (командувач – генерал-фельдмаршал Е.Манштейн) у складі 62 дивізій, зокрема 14 танкових і моторизованих. Наземні війська підтримувалися силами 4-го і 6-го повітряних флотів. У кількісному складі: 1 240 000 чоловік, 12 600 гармат, 2 100 танків, 2 100 літаків.
Через три тижні після початку наступу, не дивлячись на величезні втрати радянської армії, стало ясно — вермахт не може стримувати радянські атаки на рівному, відкритому просторі степів, де чисельна перевага Червоної Армії легко забезпечувала їй перемогу. Манштейн запросив в допомогу 12 нових дивізій в останній надії зупинити наступ, але резерви німців і так були небезпечно виснажені. Багато років потому, Манштейн написав в своїх мемуарах:
З цієї обстановки я зробив висновок про те, що ми не можемо утримати Донбас силами, що маємо, і що ще більша небезпека для всього південного флангу Східного фронту створилася на північному фланзі групи. 8 і 4 танкові армії не в змозі довго стримувати натиск противника у напрямі до Дніпра.
— Манштейн Е. «Загублені перемоги».
Як наслідок, 15 вересня 1943 року Гітлер наказав Групі Армії «Південь» відступати до оборонних укріплень на Дніпрі. Битва за Полтаву була особливо кровопролитна. Місто було добре укріплене, а гарнізон, що обороняє його, чудово підготовлений. Після цілого ряду невдалих штурмів, які серйозно уповільнили радянський наступ, генерал Конєв вирішив обійти місто і вийти прямо до Дніпра. Після ще двох днів лютих вуличних боїв Полтавський гарнізон був знищений.
Ближче до кінця вересня 1943 року радянські війська нарешті досягли низу Дніпра. Втім, найважчі бої були ще попереду.
Дніпровська повітряно-десантна операція.
З метою ослаблення опору на правому березі Дніпра, радянське командування зважилося висадити на правий берег парашутний десант. Так, 24 вересня 1943 року була почата Дніпровська повітряно-десантна операція. Метою радянських десантників було захоплення плацдармів до підходу підкріплення.
Плацдарм – (фр. place d’armes — площа для збору військ), територія (або її частина) своєї або іншої держави, яка використовується при підготовці вторгнення на територію іншої держави як база для зосередження і розгортання збройних сил, може мати стратегічне або оперативне значення.
Також плацдармом називають ділянку місцевості, яким оволоділи наступаючі війська при форсуванні водної перешкоди або утримуваний відступаючими військами на її протилежному березі.
Тактичні плацдарми захоплюються зазвичай з ходу передовими загонами, авангардами або підрозділами першого ешелону, а потім розширюються оперативними силами інших ешелонів, що вводяться в бій, і резервів. Як тактичні, так і оперативні плацдарми можуть захоплюватися силами повітряного десанту. Наявність крупних плацдармів забезпечує зосередження на них могутнього угрупування військ для проведення наступальних операцій в сприятливих умовах без необхідності форсувати річки.
Операція завершилася повним провалом. Через погане знання пілотами місцевості перша хвиля десанту була скинута на радянські ж позиції і, частково, до Дніпра. Другу ж хвилю з 5 000 десантників розкидало на площі в декілька десятків квадратних кілометрів.
Більш того, через погано проведену розвідку місцевості, що не дозволила знайти механізовані частини німців, велика частина десанту, за відсутністю протитанкової зброї, була знищена незабаром після висадки.
Окремі групи, втративши радіозв’язок з центром, намагалися атакувати німецькі частини постачання або приєднувалися до партизанського руху.
Не дивлячись на великі втрати, Дніпровська повітряно-десантна операція відвернула увагу значної кількості німецьких механізованих з’єднань, що дозволило здійснювати переправу військ з меншими втратами. Проте, після невдачі В’яземської і Дніпровської десантних операцій, Ставка ВГК відмовилася від подальшого масового використання десанту.
Форсування Дніпра.
9 вересня 1943 року Ставка Верховного Головнокомандуючого видала директиву «Про швидке і рішуче форсування річок і нагородження особового складу військ за успішне форсування водних перешкод».
Перший плацдарм на правому березі Дніпра був завойований 22 вересня 1943 в районі злиття Дніпра і річки Прип’яті, в північній частині фронту. 24 вересня інша позиція була відвойована недалеко від Дніпродзержинська, наступного дня в тому ж районі — третя, і четверта 28 вересня поряд з Кременчуком. До кінця місяця було створено 23 плацдарми на протилежному березі Дніпра, деякі з них — 10 кілометрів завширшки і 1-2 кілометри вглибину.
Форсування Дніпра є яскравим прикладом героїзму радянських військ. Солдати, використовуючи щонайменшу можливість до переправи, перетинали річку на будь-якому плавзасобі, що тримається на воді, під жорстоким вогнем фашистських військ терплячи важкі втрати. Після цього радянські війська практично створили новий укріпрайон на завойованих плацдармах, фактично закопавшись в землю від вогню супротивника, і прикриваючи своїм вогнем підхід нових сил.
Незабаром німецькі війська почали потужні контратаки практично на кожній переправі, сподіваючись знищити радянські війська до того, як важка техніка дістанеться іншого берега річки і вступить в бій. Так, переправа у Бородаєвська, згадувана маршалом Конєвим в його мемуарах, піддалася могутньому артилерійському вогню противника.
Бомбардувальники знаходилися практично скрізь, піддаючи бомбардуванню переправу і військові частини, що знаходяться біля річки. Конєв згадував, у зв’язку з цим, недоліки в організації повітряної підтримки з радянського боку, про встановлення повітряного патрулювання району переправи військ, з метою запобігання бомбардуванням підходів до переправ і про свій наказ направити посилену артилерію на передову смугу фронту, щоб вона відбивала танкові ворожі атаки.
Коли радянська авіація стала більш організованою і поліпшила синхронізацію своїх дій з наземними військами фронту, при підтримці вогню сотень гармат і артформувань гвардійського міномета «Катюша», ситуація з обороною переправ стала налагоджуватися. Форсування Дніпра стало відносно більш безпечним для радянських солдатів.
Подібні ситуації були не поодинокі, ставши проблемою практично по всій лінії форсування. Незважаючи на утримання всіх місць переправи в руках радянської армії, втрати з її боку були справді колосальні — на початок жовтня місяця більшість дивізій зберегли лише 25-30 % кількості особового складу і озброєння.
До середини жовтня сили, зібрані командуванням в районі нижніх переправ через Дніпро, були вже здатні почати першу масовану атаку на німецькі укріплення на протилежному березі в південній частині фронту. Так, на лінії фронту Кременчук-Дніпропетровськ була спланована потужна атака. Разом з цим, по всьому фронту були початі великомасштабні військові дії і переміщення частин військ з метою відвернення німецьких сил (і уваги його командування) від південних переправ і від району Києва.
В кінці процесу форсування радянські озброєні сили контролювали район переправи довжиною більш ніж в 300 кілометрів і в деяких місцях глибиною плацдарму до 80 кілометрів. На південь від даного регіону, в Криму, радянським командуванням була проведена операція, яка завершилася відсіканням кримського угрупування військ німців від їх основних сил. Всі надії фашистів зупинити наступ радянських військ були втрачені.
Військово-Вовнизький працдарм.
Вступивши 8 вересня 1943 року передовими загонами з’єднань в межі Дніпропетровської області, війська Південно-західного фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського і Степового фронту під командуванням генерала армії І. З. Конєва, збиваючи ворожі заслони, просунулися вперед на 100—130 кілометрів і звільнили лівобережні райони області.
На правому березі Дніпра в складних умовах форсування крупної водної перешкоди військами фронтів було захоплено декілька плацдармів, на яких розвернулися запеклі бої.
22 вересня 1943 року до Дніпра вийшла 6-а армія Південно-західного фронту, очолювана генералом І. Т. Шлеміним. 23 вересня вишли до Дніпра війська 12-й армії генерала А.І. Данілова. Вони очистили від супротивника лівий берег в смузі Плоска — Алексєєвка — Осокорівка — Круглік.
24 вересня 1943 року з’єднання 6-й і 12-й армій почали підготовку для форсування Дніпра на ділянці сіл Військове — Вовниги. А в ніч на 26 вересень частини 25-й гвардійської стрілецької дивізії 6-й армії (командир дивізії — гвардії генерал-майор Г. А. Криволапов, переправившись з району села Алексєєвки через Дніпро, захопили плацдарм в районі південної околиці села Військового і до ранку повністю оволоділи пануючою висотою.
Петрово — Свистуново одночасно з штурмовими загонами 25-й гвардійської стрілецької дивізії, очолюваними гвардії старшими лейтенантами В. С. Зєвахіним і М. І. Шишловим, почав форсування десантний загін 333-й стрілецької дивізії 12-й армії, яким командував капітан О.А. Стрижаченко.
Під запеклим вогнем противника загін зачепився за берег, увірвався в розташування ворога, нав’язав ближній бій і змусив фашистів тікати. Переслідуючи ворога, загін просунувся на кілометр углиб, де і закріпився.
Весь день 26 вересня противник безперервними лютими контратаками при підтримці вогню артмінометних батарей і танків, не зважаючи на втрати, намагався скинути воїнів до Дніпра. Витративши боєприпаси, десантники пропускали ворожі танки, а піхоту зустрічали рукопашним боєм, знищуючи багнетом, прикладом, ножем, лопатою — всім, що було придатне для ближнього бою.
В ніч на 27 вересня на правий берег переправилися 1120-а і 1116-а стрілецькі полки. Протягом 27, 28 і 29 вересня частини 333-й стрілецькій дивізії вели бої по утриманню і розширенню плацдарму.
Одночасно з частинами 25-й гвардійської стрілецької дивізії в 3:00 26 вересня посилений загін 47-гвардійської стрілецької дивізії 6-й армії (командир дивізії — гвардії генерал-майор Ф. А. Осташенко), переправившись через Дніпро, висадився на північ від села Звонецького і з боєм зайняв південну висоту. Всі спроби закріпитися і розширити захоплений плацдарм успіху не мали: вогнем артилерії, мінометів і кулеметів противник розстрілював підрозділи дивізії, що намагалися протягом 26 і 27 вересня переправитися через річку.
З 20:00 27 вересня до 20:00 29 вересня частини 57-й гвардійській стрілецькій дивізії (командир — гвардії генерал-майор А. П. Карнов) в районі зосередження (населені пункти Ненаситець, Воронячий, Зелений) готувалися до переправи через Дніпро з гирла річки Плоска Осокорівка.
Протягом ночі з 26 на 27 вересня на правий берег переправляються частини 35-й гвардійської стрілецької дивізії (командир — гвардії генерал-майор І. Я. Кулагін). Підрозділи, що переправилися, долаючи наполегливий опір ворога, відбиваючи численні контратаки, підтримані артилерійським, мінометним вогнем і танками, взаємодіючи з лівим сусідом (25-й гвардійською стрілецькою дивізією), вели бої за оволодіння селом Військовим.
Бої на цьому рубежі дивізія вела до 30 вересня, а пізніше, перемістившись дещо лівіше і ущільнивши свої бойові порядки, гвардійці 35-й стрілецькій дивізії вели активні бої за розширення плацдарму.
До 14:00 27 вересня з району Петрово — Свистуново Дніпро форсували підрозділи 592-го стрілецького полку 203-й стрілецької дивізії (командир — полковник Р.З. Зданович).
29 вересня дивізія у складі 592-го, 610-го і 619-го стрілецьких полків, повністю закінчивши форсування, в 15:00 після артилерійського нальоту на ворожі позиції перейшла в наступ, прорвала оборону противника і, оволодівши селом Вовниги, закріпилася на зайнятому рубежі.
З повітря дії наземних військ на плацдармі підтримували льотчики 17-й повітряної армії генерал-лейтенанта В. О. Судця (наш земляк).
Війська противника безперервними контратаками піхоти і танків при підтримці, сильного артилерійського і мінометного вогню намагалися скути дії наших військ на плацдармі. Для коректування артмінометного вогню по розташуванню наших військ і місцям переправ з району хутора Гроза в повітря на аеростаті підіймалися артилерійські спостерігачі, але їх розстрілювали наші винищувачі і зенітні батареї.
В ході подальших боїв супротивник вводив нові сили, і бойові дії на ділянці в районі Військове — Вовниги не припинялися ні вдень, ні вночі аж до 23 жовтня, коли війська 3-го Українського фронту при вирішальному сприянні військ 2-го Українського фронту взялися до нових наступальних дій, слідством яких було звільнення 25 жовтня 1943 року крупних промислових центрів України — Дніпропетровська і Дніпродзержинська.
Меморіал в с. Військове.
Село Військове входить до складу Солонянського району Дніпропетровської області.
Центр сільради. Розташовано на правому березі Дніпра, нижче грізного порогу Ненаситець, затопленого водами після споруди Дніпрогесу.
Поселення отримало назву Військове ще за часів козацтва, оскільки там селилися запорізькі козаки з Війська низового.
Ця місцевість була заселена ще в ХVI столітті. В 1648 р. тут був Б.Хмельницький.
Після ліквідації Запорізької Січі слободу Військове імператриця Катерина ІІ подарувала дружині І.М. Синельникова. Правнучка І.Синельникова – поміщиця Леонова в 1907 р. подарувала земству повіту земельний наділ і 50 тис. рублів. В селі в 1908 р. була відкрита учбово–виробнича майстерня, яка готувала слюсарів, ковалів, столярів.
9 травня 1985 р., після реконструкції, в селі Військовому був відкритий пам’ятник (скульптор – Ю.Павлов, архітектор – Л.Супонін) присвячений безсмертному подвигу радянських солдатів. Залізобетонний монумент підноситься над водами Дніпра, де 26 вересня 1943 р. радянські війська форсували річку і захопили один з 23 плацдармів.
Сам монумент – символічний. На передньому плані видно плити – це понтони, завдяки яким десант висадився на правому березі. Далі йде плита, на якій представлені всі ті підрозділи, що брали участь в битві. Ця ж плита символізує висоту, яку подолала Червона Армія. А в центрі – курган. Символ Східного валу. Там можна побачити пам’ятник невідомому солдату. Він ніби врізався в цей курган.
Солдати гинули, але свій борг перед Батьківщиною виконали – вибили ворога і захопили неприступну «фортецю». В минулі часи, біля монумента, можна було почути звук серця, що б’ється, це пам’ять тим, хто не повернувся з війни. Ніхто не знає, що насправді зробив той хлопець, що лежить під гранітними плитами цього обеліска. Знають лише головне: він був одним з тих, хто приніс країні перемогу.
Наслідки битви.
Битва за Дніпро стала рідкісним в історії воєн прикладом такого масштабного і швидкого форсування широкої водної перешкоди при запеклому опорі потужних сил противника.
На думку німецького генерала фон Бутлара, в ході цього наступу «російська армія продемонструвала свої високі бойові якості і показала, що має в своєму розпорядженні не тільки значні людські ресурси, але і прекрасну військову техніку».
Про значення, яке надавало радянське керівництво прориву «Східного валу», свідчить той факт, що 2438 воїнів отримали за форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу (20% від загального числа нагороджених цим званням за всю війну).
Військові втрати: СРСР – 1 500 000 (з них 373 000 вбитими), близько 5 тис. танків і САУ (без Київської оборонної операції), близько 1,2 тис. літаків (без Київської оборонної операції)
