На базі фондової колекції Дніпропетровського історичного музею створюється виставка «Собор душі нашої», яка покликана розповісти про духовні надбання українського народу,.., висвітлити деякі аспекти його духовного життя, вона охоплює збірку найцікавіших здебільшого етнографічних предметів, які будуть згруповані у певні комплекси, відповідно до обраної теми.
Один з розділів виставки має назву «Театральний портрет».
У ньому ми намагаємося об’єднати два поняття «музей» та «театр», тобто за допомогою оригінальних музейних предметів і реконструкцій робимо спробу висвітлити історію театрального мистецтва в нашому краї. Перший комплекс цього розділу присвячений витокам українського театру, а саме вертепу, який виник на Україні у середині XVII ст. і тісно пов’язаний з народними обрядами, зокрема Різдвом Христовим.
Про народний звичай ходити з ляльками, прикрасами на українських землях є свідчення з 1573 р. З давніх давен на перший день Різдвяних свят парубки ходили із «зіркою» та дзвоником по хатах. «Зірку» робили з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок-шалівок. їх було не п’ять, не шість, а сім. «Зірка» декорувалась кольоровим папером, стрічками. У середині образок «Народження Христа» і свічка.
Про такі різдвяні свята згадують у своїх спогадах селяни Петропавлівського, Верхньодніпровського, Покровського районів нашого краю, які записані під час етнографічних експедицій музею. У фондах ДІМ зберігаються деякі атрибути цих свят: костюм «кози», «зірка», дзвоники. Експозиція розділу «Театральний портрет» почнеться саме з цих експонатів – свідків перших стилізованих театральних дійств українського народу.
Поряд з оригінальними музейними предметами на виставці предстануть і їх реконструкції, зроблені за старовинними зразками, на основі опитувань мешканців нашого краю.
Але, безперечно, центральним експонатом цього комплексу «буде власно «вертеп», який являє собою переносний двоповерховий будинок чи скриньку, бо саме слово «вертеп» означає печеру, де нібито народився Ісус Христос. Поскільки оригінального вертепу наш музей не має в своїй колекції, передбачається зробити реконструкцію-макет по типу Сокиренецького вертепу, описаного М. Маркевичем, і копії ляльок – головних героїв вертепних драм: Запорожця, Урода, Смерті, Солдата, української дівчини та ін.,– відомих і записаних Маркевичем текстів.
Вертепна драма складалася з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» – більш-менш стійка, а друга – народна, змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібності самого вертепника. Ляльки, які представляли людські постаті, вирізувалися з дерева, розмальовувалися і одягалися відповідно до статі, віку, професії, станової і національної приналежності персонажу. З дерева також робилися ляльки – коза, свиня, коняка; з мотузки – змії тощо.
У колекції нашого музею зберігаються цікаві українські народні фігурки – ляльки, зроблені з хлібної м’якушки, які уособлюють найпопулярніших народних героїв: козака з шаблею, бандуриста, писаря. Ці образи взяті з народного життя, і в контексті даної виставки допомагають показати певні риси українського характеру.
Такі ляльки могли бути представлені в другій частині вертепної вистави, яка мала цілком світський характер. Для неї характерним була швидка зміна численних персонажів, що співали, танцювали, билися, цілувалися, кричали, ворожили, пили горілку, перекидалися дотепами, створюючи тим самим цікаве, веселе, динамічне видовище. Головним героєм такого дійства був, як правило, Запорожець. Він навіть розміром відрізнявся від інших персонажів. З відомих нам описів, лялька «Запорожець» предстає такою, як і запорізький козак на народних картинах «Козак-Мамай» чи «Козак з бандурою», які зберігаються в нашому музеї і теж будуть представлені на цій виставці.
Вертепне лялькове дійство протягом тривалого часу було улюбленим народним видовищем, воно відповідало ідеям і настроям народних мас, задовольняло їх естетичні потреби. У XIX ст. поліція стежила, щоб вертепники не дозволяли собі випадів проти влади, панівних класів, православного духовенства тощо. Вертепники повинні були навіть платити податки за своє ремесло. У старших вертепників (часто за певну плату) навчалися вертепної справи помічники. Так, традиція цієї напівнародної – напівлітературної вистави-гри переходила з покоління в покоління на Україні і за її межами.
Л. М. Чирич (Дніпропетровськ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
