Гідроніми Нікопольщини – історична пам’ятка нашого краю запорізької доби

Назви річок – найдостовірніші джерела історичної і мовної інформації. Вони допомагають виявити первинність якоїсь етнічної групи на певній території та межі її поселення, уможливлюють дослідження племінних міграцій, місця їх тимчасової та постійної осілості, міжплемінні контакти.

Гідроніми Нікопольщини – це творіння народу, який компактно проживає тут останні кілька століть.

Доля більшості річок Нікопольщини сумна. Практично всі, за рідкісними винятками, рукави, гирла приток, лимани Дніпра, озера Великого Лугу знищені – вони затоплені водами Каховського водоймища.

Метою, розвідки є повернення історичних назв, котрі знищені 40 років тому.

Гідроніми Нікопольщини мають такий поділ:

1. Гідроніми Великого Лугу;

2. Гідроніми Базавлугу;

3. Лимани Великого Лугу;

4. Гідроніми, що часткого уціліли від нищення.

Історично Великий Луг поділявся по лінії Микитин Ріг (нині м. Нікополь) – Кам’яний Затон (нині смт. Кам’янка-Дніпровська) на дві частини, з яких нижчу або південну запорожці в давні часи звали Базавлугом, а північна – звалась Великим Лугом. Обидві назви до наших днів не збереглись і до затоплення Великого Лугу побутували назви: Дніпровські плавні; плавні, плавня. Це було викликано не в останню чергу асиміляторською політикою російського царизму та комуністичного керівництва колишнього СРСР.

Головною водною артерією Великого Лугу був Дніпро (грецька назва Борисфен). Дотепер, як річка, він зберігся лише нижче м. Каховки та вище Київського водоймища.

При розгляді гідронімів Нікопольщини, особливо тих, що зникли, потрібно пам’ятати, що запорожці довгим протокам надавали по кілька назв, виділяючи кожну окрему частину. Наприклад Лапинка, яка вийшла з Дніпра біля Микитиного Рогу, через 4–5 км має назву Бакай, а ще приблизно через таку ж відстань звалась Підпільною, а нижче Нової Січі – Піскуватою.

Система річок Великого Лугу. Річка Бугай, вийшовши з Дніпра і прибравши трохи нижче- назву Джуган, а потім Річище випускає з себе праворуч річку Ревун, яка праворуч відразу обходить Томаківський острів і,, повертаючи на північ, впадає у Чернишівський лиман. Річище, трохи нижче відкидає ліворуч річку Цимбал, яка, зробивши чималу дугу, впадає південніше Томаківського острова знову у Річище. Приблизно через 1 км нижче від Річища відходить річка Перевал, котра, недовго снуючи плавнями, впадає разом з; Цимбалом до Річища. Далі Річище впадає з півдня в Чернищівський лиман.

Нижче Чернишівського лиману Річище відступає від берега,» прямуючи на південь, випуоікає з себе річку Прогній, яка впадає до лиману. З цього лиману виходять дві річки – Квашня та: Чичиклія, які, з’єднавшись з Новопавлівським лиманом, впадають разом з Річищем у Дніпро. Неподалік від злиття з Дніпром зліва в Річище впадає дуже покручена річка Бистрик.

Дніпро ж невдовзі ділиться на дві протоки, які омивають. Орлов острів. Тут Дніпром зветься ліва протока, а права називається Орловою, яка разом з рікою Лапинкою оточує-Микитин Ріг. За Микитиним Рогом розкинувся Базавлуг.

Система річок Базавлугу. Ця система має надзвичайно велике розгалуження. Дніпро –спочатку відкидає від себе праворуч на північний захід ріку – Лапинку, а сам навпроти Кам’яного Затону приймає ріку Конку,, яка перед тим мала назву Перевал.

Нижче Кам’яного Затону Дніпро приймає води ріки Шарай, що відійшла від Лапинки і дїлиться на дві протоки, що омивають острів Британ. Північна протока має назву Дніпра, а південна – Британ. Напроти острова Британ відбивається від, Дніпра річка Скарбна. Нижче Британа Дніпро пішов дещо єдиним руслом, але невдовзі розділяється, омивши острів Сулими. Проти! Сулими витікає на захід річка Павлюк. Обидві річки Скарбна і Павлюк течуть до річки Чортомлик і, зливаючись тут з Бакаєм: та системою дрібних річок, утворюють Чортомлицький лиман, проти якого знаходилась Чортомлицька Січ.

Ріка Лапинка, що йде попід високим берегом, випускає ліворуч ріку Шарай, а через 5 км з Лапинки виходить низка; річок і проток: Велика Скажена, Мала Скажена, Бистрик. Річки Скажені, сполучившись за 2 км від Лапинки, знову розливаються вже на чотири витоки: ріки Цаврину, Гнилу, Ткачеву, Грузьку,гякі прямують до Чортомлицького лиману і впадають в Бакай. З річки Лапинки, де починається село Сулицьке, розбігаються три річки: Бакай (донедавня Лапинка), Каданя та Бистрин. Від Бистрика відходить невелика річка Підстепна Лапинка, яка невдовзі разом з Бакаєм та Каканею впадає до Сулицького лиману. З цього лиману на південь знову пішла Лапинка, яка впадає до Скарбної, а Бакай, повернувши на північний захід, з’єднується з Скарбною і Павлюком і низкою малих річечок утворює при злитті Чортомлицький лиман. З цього лиману витікають річки Підпільна та Скарбна. Остання прямує від Чортомлицького лиману на південь, далі йде на захід, а за 4–5 км омиває великий ріг, де була у 1734–1775 роках Нова Січ. Тут до річки Підпільної впадала Сисина.

За рогом Підпільна повертала на північ, відкидала від себе ріку Похилу та ріку Шершаву, а сама прибирала назву Піскуватої: Останні сполучалися через річку Скарбну з Базавлуком. Від місця злиття Базавлука із Скарбною-Колотівською межа Базавлугу проходить через протоку Базавлука Бакай, а далі до Бистрика і лиману Великих Вод.

Лимани Великого Лугу та Базавлугу. Найбільшими лиманами Великого Лугу є Чернишівський та Новопавлівський. Лимани Базавлугу невеликі. Найбільш відомі: Великий вздовж річки Грузької, Сулицький та Чортомлицький.

Гідроніми, що частково уціліли від нищення.

Серед них річки: Базавлук, Томаківка, Кам’янка, Мала Кам’янка, Чортомлик, Солона, Ревун та інші. Ці річки вузенькі, замулені, з майже цілковито розораними заплавами, отруєні промисловими відходами.

Сьогодні перед Українською державою стоїть багато завдань національно-культурного напряму і серед них глибоке, всебічне вивчення ландшафту та гідротопоніміки, історичних місць українського народу для їх відродження та збереження.

О. Крестьянов (Нікополь)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.