Поховальні пам’ятки – курганні, грунтові, кремаційні, – несуть в собі колосальний пласт інформації. Крім матеріальної культури – посуду, прикрас, озброєння, в похованнях, як ніде більше, містяться знання про вірування наших предків, про їх світогляд. Але дослідження курганів – це справа, яка вимагає великих людських, фінансових, часових витрат, а головне – високої кваліфікації керівника експедиції.
Отже, протягом десяти років – з 1983 до 1992 року археологи ДНІМ досліджували кургани в околицях Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. Почалося все з того, що в 1981 році до Музею звернувся головний маркшейдер комбінату Іван Барнаш. Він був занепокоєний тим, що під час відкритого видобутку руди можливе руйнування археологічних об’єктів. Навряд чи тоді, в 1981–82 роках хтось міг передбачити, що це початок 10 насичених років плідної співпраці. Результатом якої стали вагомі відкриття, що значно доповнили наші знання про минуле краю.
За той час були досліджені 104 кургани, кожен з яких був унікальним. Розповісти про всі поховання, на жаль, в одному дописі неможливо. Тому ми сьогодні розкажемо лише про одне поховання. Воно було досліджене в 1984 році в кургані №22. Знаходився курган на відстані 2,5 км на захід від с. Глухого в балці Грушівці.
Здавалося би, нічого дивного в ямному впускному похованні дорослої людини немає. Після того, як небіжчик вже лежав в ямі, курган облицювали шаром глини. Сама яма була перекрита деревом і його залишки були зафіксовані дослідниками. На дні могили, головою на південний захід, на правому боці в скорченій позі лежав кістяк дорослої жінки. Руки були витягнуті вздовж тіла, а ноги підігнуті. Власне, все це ви можете бачити на кресленні з могили. Єдине, чого не видно на кресленнях, це те, що кінцівки були залиті теракотовою вохрою. Саме так – не посипані, а залиті розчином, адже шар вохри досягав 3 сантиметрів. Вохра – це червоний мінерал, який є результатом окислювання заліза, що символізує кров, тепло, полум’я, часто використовувалася в похованнях ямної культури (3600-2300 до н. е.).
На момент дослідження більшість курганів вже втратили зовнішні ознаки, були майже повністю розорані і могло бути помітні лише за бурими плямами на розораних полях, залишених в 1984 році під паром. Якби не тогорічне дослідження, наука могла б на завжди втратити ці об’єкти і знання, приховані у їхній товщі.
Археологи вкотре закликають: “Будьте уважні під час сільськогосподарських та інших видів робіт, звертайте увагу на всі черепочки і черепи, повідомляйте про знахідки науковцям і разом ми зможемо розкрити ще більше білих плям минулого!”.
Автор тексту – О.В. Старік, завідуючий відділом археології.
