Садиба

Дмитру Івановичу було за п’ятдесят, коли він, уже відомий дослідник — народознавець, історик та збирач старожитностей, зміг здійснити свою давню мрію — повернутись жити на Україну. Вигнаний з рідної землі, приречений на поневіряння за славних лицарів-запорожців, страждаючи без каяття, він мріяв оселитись десь на їх славетній землі: «Якби мене Господь виніс… куди-небудь у Запоріжжя, у Хуторець, коло Дніпрових порогів, то я був би найщасливішим у світі чоловіком».

Мрія здійснилась, коли він, колезький асесор Д.І. Яворницький, купив за 300 карбованців в м. Катеринославі «пустопорожнє дворове місце» для садиби.

Це було чудове місце, схоже на Шевченківські рядки:

„Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі,
Було видно, було чути, як реве ревучий.”

Звідси недалеко було й до „любимого детища” — краєзнавчого музею, одним із засновників якого він був.

Оцей, перший в житті Д.І. Яворницького власний будинок, що був зведений у 1905 році за проектом його доброго знайомого місцевого інженера – архітектора Л.А. Бродницького, ганком виходив на Потьомкінський палац. По обидва боки ганку, вздовж паркану, тяглися до сонця кущі жовтої акації. Перед вікнами кабінету шумів дуб, посаджений вченим, як символ козацтва, а ліворуч від ганку — явір. Більша частина садиби була засаджена фруктовим садом: росли яблуні, сливи, груші, абрикоси, кущі білої і чорної порічки, горобина.

З причілкової стіни привертала увагу вимережена дерев’яна веранда. Тихими, літніми вечорами тут збиралися біля самовару гості-приятелі, знайомі. Варення до чаю подавали із фруктів власного саду. У цікавих, часом гарячих дискусіях години здавалися миттю.

Так було за життя вченого. Але і зараз ще можна побачити сосну і тополю, посаджені його руками ще в 30-ті роки. З метою відтворення території садиби, за спогадами хатньої робітниці К.І. Литвиненко, було посаджено троянди, півонії, барвінок, любисток, бузок, жасмин, калину та ін.

До 140-річчя з дня народження Д.І. Яворницького в 1995 р., було насаджено фруктовий сад гостями-учасниками свята, а до 150-річного ювілею вченого — насаджено два явори та дуб — те, від чого раділа колись душа господаря.