УДК 008(477.63) Б32 Бекетова В.М. ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ ТВОРЦЯМ МУЗЕЮ 1979 РОКУ: ВІХИ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА ОНОВЛЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ Зроблена спроба реконструювати події під час докорінного […]
УДК 930.85 Чирич Л.М. ТЕАТРАЛЬНІ ДІЯЧІ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ – ЛАУРЕАТИ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ УРСР ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА (1978 р.) Висвітлюються біографічні відомості, творчий шлях, досягнення лауреатів Державної […]
ВАСИЛЕНКО Н.Є., старший науковий співробітник, відділ-музей “Літературне Придніпров’я” Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького Поема-казка І. Манжури “Трьомсин Богатир” (сучасний погляд на твір) […]
Віяло, що складається, було завезено до Європи з Китаю в ХVІ ст. і тоді ж воно з’явилося в Росії, але постійно увійшло в побут після петровських змін. Під час царювання Катерини ІІ воно стає невід’ємною частиною парадного та вечірнього туалетів. Віяло використовується вже не стільки для навівання прохолоди, скільки стає знаряддям вишуканого кокетства. Воно було незамінним при таємних діалогах закоханих. Було винайдено спеціальну багату мову віяла. Вона називалась «маханням». З часом цей термін став синонімом залицяння. Ті, хто володіли цією мовою, мали спілкуватися без слів.
Перед Першою світовою війною (1914-1918) в Катеринославі налічувалося чотири клуби азартних ігор. Всі вони постійно були переповнені любителями проводити вечори за грою в лото, карти і, звичайно, на більярді. За скромними підрахунками, в тодішньому Катеринославі щоночі в клубах проводило час понад тисячу осіб. Клуби об’єднували за спільною справою гравців, без різниці статі, віку, звання і стану.
Если вы решите посетить Кипр, обязательно, зайдите в Кипрский историко-археологический музей в Никосии – столице республики. Археологический музей острова является одним из старейших в стране. Он был основан в конце девятнадцатого века британской администрацией на деньги, собранные местным населением острова.
Если вы решите посетить Болгарию, оформите визу в Болгарию и кроме пляжей и активных развлечений захотите реализовать культурную программу для себя и своих близких, советуем […]
У пострадянському просторі проза І. Багмута опинилася на маргінесах сучасної літератури і зрозуміло чому. Хвиля відродження повертала українському читачеві штучно вилучену за часів диктаторської ідеології літературу модерну. У національний культурний контекст (літературу Придніпров’я) було повернуто імена В. Підмогильного, В. Поліщука, П. Єфремова, Б. Тенети, В. Петрова, Г. Епіка, М. Мінька та інших. Наразі, на наш погляд, необхідно по-новому осмислити літературу кінця 1940 – 50-х, а разом і з тим і творчі біографії письменників, що виходять «за межі формуляру»: «Біографія поета складається як творча вигадка, як життєпис Війона або Рембо. Вона складається поза рамками усталених трафаретів: з голоду, вигнань, блукання» [13, с. 622].
За сімейною легендою Епіків, Григорію приснився сон: Шевченко благословляє його на літературну творчість . Коли Епік був відірваний від рідних, від України – поезія Т. Шевченка надихала його в хвилини страждань. «Часто читаю «Кобзаря», – писав він дружині Вірі Мусіївні з Соловків, – дістав тут, люблю я Шевченка – прекрасна була людина» (20 вересня 1937 р.).
Павло Кононенко народився у селі Михайлівці Новомосковського повіту на Катеринославщині. Понад 20 років прослужив в армії, пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу батальону, викладав тактику у військовому училищі.
