До 155-річчя з дня народження українського поета, фольклориста, етнографа Івана Манжури (1851-1893) та до 120-річчя з дня написання поеми-казки „Трьомсин Богатир”(1886).
Рубанівське – казково прекрасна, оповита запорозькими легендами, загадкова земля. На пагорбі, опоясаному срібно-дзеркальною смужкою водного плеса, ніби на райдужному півколі, бовваніє Храм (Красна церква), побудований ще в кінці ХІХ ст. А навколо – по-зимовому уквітчаний снігом, як весняним квітом, розкинувся молодий сад. Не по-осінньому синє небо і яскраво сяюче сонце радують, сліплять очі, створюють дивно піднесений настрій, нагадуючи, що сьогодні тут свято.
5 листопада в Свято-Покровському храмі села Рубанівського Васильківського району на Дніпропетровщині вперше святкувався День вшанування пам’яті Івана Івановича Манжури (справжнє ім’я; псевдонім – Іван Калічка, Іван Мара, І. М-ра; 20. 10. /1. 11/ 1851, Харків – 3 /15/ 05. 1893, Катеринослав) з нагоди 155-річчя з дня народження видатного українського поета, фольклориста, етнографа, лексикограф, котрий брав безпосередню і найактивнішу участь у формуванні та розвиткові фольклористики в Придніпров’ї та в Україні загалом, сприяв відродженню та розвиткові національної культури, літератури, мови. Більше 20 років свого короткого, сповненого трагедій життя він прожив на Катеринославщині (1872-1893). На Придніпров’ї розпочалася його систематична діяльність по збиранню кращих зразків народної творчості, розквітнув поетичний талант, котрий поставив ім’я І. Манжури в один ряд з найвидатнішими діячами української літератури другої половини ХІХ ст.
На початку 70-х рр. ХІХ ст. юний, двадцятилітній, тоді ще нікому не відомий Іван Манжура знайшов прихисток у маєтку поміщика, нащадка запорозького козацтва, Івана Григоровича Василенка, якого в народі прозивали Трьомсином. Написану в 1886 р. поему-казку „Трьомсин Богатир” І. Манжура з вдячністю присвятив І. Василенкові. До ювілею настоятелем Свято-Покровського храму священиком Василем Пишним здійснено благодійне ілюстроване видання поеми-казки, написаної 120 років тому, яке він дарує усім, як бажав того сам автор:
“Так що і дитина
Кожна чула про Трьомсина…”
Задум започаткувати проведення щорічного свята Івана Манжури в Рубанівському і об’єднати в коло шанувальників його таланту належить священику Василю Пишному. Його трудами, невичерпною душевною теплотою і щедрістю, життєдайною енергією, любов’ю, добротою навколо Храму, який є історико-архітектурною пам’яткою ХІХ ст. і уже багато років слугує осередком духовності та української культури, створюється культурно-ландшафтний заповідник. Служителі храму, прихожани щодня працюють над його благоустроєм, відроджуючи Святиню і духовне життя в цьому закуточку України на радість усім: добудовується недільна школа з бібліотекою, дзвіниця, притулок для сиріт і літніх людей, гостьова, музей. На великі свята відбуваються ярмарки та концерти.
З уст отця Василя в цей осінній день на весь Свято-Покровський храм пролунало ім’я Івана Манжури. Один з талановитих поетів України, який у винятково драматичних обставинах пішов із життя і його не відспівали, не провели, не пом’янули, знову знайшов прихисток на цій землі. Літургія, причастя, освячення води, панахида, трапеза, святковий концерт, мистецька виставка зібрали воєдино не одну сотню прихожан різного віку, які звідусіль з’їхалися сюди на свято. Кожен одержав в подарунок ювілейну газету „Навіки”, присвячену І. Манжурі з публікацією його фольклорних записів, поетичних творів, архівних матеріалів з історії побудови Храму. Газета ілюстрована малюнками учнів Дніпропетровської дитячої художньої школи № 1 (директор – М. Ф. Хандога) до казок Манжури „Трьомсин Богатир”, „Лиха Година”, „Злидні” та ін.
А попереду дійсно чекало свято! У приміщенні новозбудованої біля Храму недільної школи під звучання бандур та співи розпочався святковий концерт. Слово про І. Манжуру, його життєвий шлях, пов’язаний з Рубанівським, поміщиками Василенками було надано авторові цих рядків. Присутня в залі Н. Ю. Клименко, донька дніпропетровського краєзнавця Ю. Я. Немченка, який разом з українським письменником В. І. Зарембою у 1967 р. віднайшов місце поховання І. Манжури на території Севастопольського парку, поділилася своїми спогадами про батька. Молоді актори, студенти театрального відділення Дніпропетровського театрально-художнього коледжу (Катерина Овсяннікова, Давид Кбілцецхлашвілі, Максим Ковтун; художній керівник О. І. Самохвалова, викладач сценічної мови Г. Т. Яшна) підготували поетичну композицію „Вінок поезій І. Манжури” і з їх уст полилися рядки віршів „Степ”, „Босяцька пісня”, „До Дніпра”, сповнених любові до рідного степового краю, його народу, історії. Заключним акордом вперше прозвучала пісня на слова вірша І. Манжури „Вранці”, музику до якої склав сам виконавець – талановитий співак Іван Шевченко. А далі полилися українські, російські, циганські народні пісні, романси, звучали скрипки, бандури, гітари… Всі виступали на „біс”: народний ансамбль бандуристів „Сарма” з Новомосковська (керівник С. Ф. Куценко); Оксана Григоренко – солістка Дніпропетровського театру Опери та Балету; народний квінтет „Голубка” з Новомосковська (керівник Л. І. Ткаченко); скрипічний дует артистів Симфонічного оркестру (С. Сербокрил, І. Большакова, концертмейстер Н. Ю. Клименко); дует народного співу з Дніпропетровська „Терниця” (Н. М. Катрич, Д. М. Миронова); ансамбль циганської народної музики (керівник Любов Власова). Бажаючих прилучитися до свята було так багато! Отець Василь усіх наділяв своєю увагою, прихильним ставленням, сказав добре слово кожному з виступаючих, від професійного артиста до аматора чи початківця. Поруч з ним завжди уважні, доброзичливі, усміхнені служителі церкви – Володимир Дерев’янко, Павло Тєпін, Ольга Загуменнікова, юний Олег Берлим. Дай Боже усім їм щастя, здоров’я, здійснення мрій! Це було дійсно справжнє свято, де всі раділи життю і сповнювалися добротою, любов’ю, вірою, надією.
Але яке свято без подарунків? Кожен, хто був на святі, одержав у подарунок книжечку – ювілейне видання поеми-казки І. Манжури „Трьомсин Богатир” з кольоровими ілюстраціями Володимира Єрмакова та дитячими малюнками. На обкладинці ніжно-блакитного, небесного, як кажуть в народі, кольору, три запорозьких вершники, ніби піднявшись над землею, обережно тримають на руках немовлятко – Трьомсина. Особливо раділи дарункові діти. Тепер вони будуть знати, що колись давно-давно у нашому краї жив казкар, який написав багато захоплюючих і цікавих казок – „Іван Голик”, „Казка про хитрого Лисовина”, „Лиха година”, „Злидні” „Як чорт шматочок хліба одслужував” та ін.
Поряд у бібліотеці розмістилася мистецька виставка „Казкар Придніпров’я”, яку підготували учні Дніпропетровської дитячої художньої школи № 1. Тут і Трьомсин Богатир, і його вірні друзі – кінь, що розуміє людську мову, леви Сірий та Мурий, і злі чудерства – велетенська риба та змій, якого поборов мужній лицар. Виготовлені учнями і їх вчителем В. Б. Черкасом керамічні скульптури із зображенням запорозьких козаків, декоративні панно „Трьомсин Богатир” – справжні витвори мистецтва, які створюють атмосферу казкового світу. Поряд – малюнки В. Єрмакова, оформлювача та ілюстратора нового видання казки. Справжній казковий дивосвіт, грає і переливається усіма барвами! А попереду ще перегляд відеофільму з записом спектаклю за поемою-казкою „Трьомсин Богатир” у постановці театрального колективу „СТЕМ” Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (художній керівник Т. В. Крашеніннікова), яким у стінах музею „Літературне Придніпров’я” відкривалася два роки тому до дня святого Миколая та різдвяних свят виставка „Казки Придніпров’я”.
Відтепер щорічно в Рубанівському в першу неділю листопада до дня народження І. Манжури буде проводитися свято вшанування його пам’яті, на яке може завітати кожен, хто любить життя, прагне творити добро і дарувати радість іншим.
Наталія Василенко
старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»
Дивись також публікації:
- Н. Василенко. Свято Івана Манжури в Рубанівському // Січеслав. – 2006. – № 4. жовтень-грудень. – с. 136-141.
- Н. Василенко. Стане свято традиційним // Зоря. – 2006, 12 грудня. – с. 4.
