Формування колекції коштовних металів Дніпропетровського історичного музею починається разом із створенням всього великого музейного зібрання. Сьогодні ми починаємо відлік своєї історії від Катеринославського «общественного музеума» тобто з 1849 р. У своїй відомій записці Я.Д. Грахов повідомляє, що до складу предметів цього музеуму входили і срібні монети. ВІН зазначає: «..все нумизматическое собрание и некоторые другие предметы в составе музеума пожертвованы мною». Таким чином, перший, документально підтверджений внесок у зібрання коштовних металів був зроблений директором училищ Катеринославської губернії Я. Д. Граховим.
Створюючи у 1902 р. новий музей, імені О. М. Поля, діячі Катеринославського наукового товариства, а також інші відомі катеринославці роблять численні пожертви з своїх збірок до фонду музеуму старожитностей. Одним з перших дарителів був, певна річ, Д. І. Яворницький. Його внеском стала «известная его коллекция древностей разных периодов и остатков запорожской старины».
Стимулом у збиральницькій роботі того часу став, як відомо, XIII археологічний з’їзд. Добуті для виставки, що готувалися до з’їзду, речі (а не були археологічні знахідки самого Д. І. Яворницького, приватних осіб, а також речі, зібрані подружжям Бабенків в етнографічній «екскурсії», яку організувало Катеринославське губернське земство напередодні з’їзду) рішенням Імператорської археологічної комісії були залишені в музеї, а не вилучені до своїх збірок. До колекції коштовних металів тоді потрапило понад 73 предмети. Завдяки клопотанню Яворницького багато предметів з приватних зібрань, що брали участь у виставці, теж були залишені у музеї. Так потрапили до збірки речі Алексеева, Проніна, Миклашевського, Гана, Родзянків та ін.
Говорячи про формування музейної колекції, окремо треба сказати про зібрання О. М. Поля, яке після XIII з’їзду надійшло на зберігання до музею із земської управи, за винятком золотих предметів, які зберігалися у місцевому Держбанку. Що сталося з банківською частиною колекції, не відомо, але більшість срібних речей потрапила таки до музею, про це свідчить наявність деяких предметів із зібрання О. М. Поля у сучасній колекції коштовних металів. У 1912 р. зібрання юридично стало власністю музею.
Збігаються у часі з підготовкою XIII археологічного з’їзду і заходи, спрямовані на створення у музеї відділу церковних старожитностей. Цей відділ мали відкрити до 100-річчя Катеринославської духовної семінарії. Д. І. Яворницький брав участь у обстеженні храмів губернії і вилученні історичних пам’яток. Саме з церков надійшла велика кількість дорогоцінних металів і запорізьких речей.
Взагалі, не перебільшуючи, можна стверджувати, що колекція катеринославського музею була визначним зібранням історичних пам’яток. Вагомість її для культурно-історичного розвитку краго і всієї України можна збагнути, переглянувши лише склад тодішньої збірки коштовних металів. У музеї тоді перебували срібні запорізькі чарки, подаровані Г. А. Бакаловим та В. П. Радченком. Правнук запорізького старшини Ф. Білого, Н. С. Білий, залишає у музеї прадідову шаблю у срібній оправі. С. В. Тихомирова дарує люльку у срібній оправі, що належала нащадкові гетьмана Петра Дорошенка Федорові Дорошенку. Із Новомосковського Троїцького собору Яворницький привіз срібну напрестольну плиту, яку свого часу вклали до храму запорожці. Зберігалася у музеї патериця кошового Пилипа Лантуха, прикрашена перламутровим навершям із чотирма золотими купідонами, великими алмазами, сапфірами та рубінами. Були тут дві запорозькі персональні золоті медалі XVIII ст.– осавула Євстафія Кобеляка та полковника Колінки, а також срібна медаль «За оказанные в войске заслуги 1771 г.», знайдена на місці колишньої Підпільнянської Січі. Зберігалися у збірці також люлька у срібній оправі гетьмана Апостола, срібна ложка І. Мазепи з його вензелем, шабля Івана Скоропадського та ятаган Павла Полуботка, оздоблені золотом та сріблом. Крім козацьких реліквій, музей мав цікаву колекцію археологічних коштовностей, а також пам’яток XIX– поч. XX ст.
Цей, навіть побіжний, перегляд деяких предметів катеринославського музейного зібрання надає нам сьогодні не тільки гордості, але і смутку. На жаль, ні сам Д. І. Яворницький, ні його наступники не в змозі виявилися зберегти ці унікальні речі від втрат у період громадянської та Великої Вітчизняної війн.
У 1949 р. група коштовних металів була відокремлена, як самостійна, і тепер вже мала свій інвентарний шифр. Процес комплектування групи від повоєнних років і до сьогодення здійснюється по різних напрямках. А з 1984 р. значно активізуються закупівлі. Того року була створена при управлінні культури спільно з управлінням торгівлі експертна комісія для приймання та оцінки антикваріату. Багато років поспіль музей придбав через цю комісію цінні історичні пам’ятки.
Сьогодні збірка налічує близько 4,5 тис. одиниць і обіймає предмети майже всіх груп зберігання: археології, нумізматики (від античних до сучасних ювілейних монет України), культові речі, фалеристику, предмети етнографії та побуту, зброю, книги та ін.
Н.О. Степаненко старший науковий співробітник ДІМ
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи (Збірник тез доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). — Дніпропетровськ, 1999.
