Запрошуємо у віртуальну подорож до Хати-музею українського поета, вченого-фольклориста Івана Манжури у форматі 3D. Прогуляйтеся стежками Рубанівського, якими ходив закоханий в Україну і мову її народу автор поетичних рядків збірки «Степові думи та співи» (1889), замріяний казкар з душею велетня (3D тур по Рубанівському).
[pe2-image src=”http://lh5.ggpht.com/-gokitSt41vU/VFIQakMgIFI/AAAAAAAATfE/g7fkvAR8ZEw/s144-c-o/IMG_8040_.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/ngISyD#6075936895854977106″ caption=”” type=”image” alt=”IMG_8040_.jpg” pe2_img_align=”center” pe2_single_image_size=”s640″ ]
Про Хату-музей.
У козацькому селі Рубанівське Васильківського району Дніпропетровської області на території історико-архітектурної пам’ятки ХІХ ст. – храму Покрови (Красна Церква), побудованому 1895 р. в пам’ять про славетних лицарів з роду Василенків-Трьомсиненків, у 2007 р. відкрито унікальний етнографічний комплекс – Хату-музей Івана Манжури.
Родина благодійників Василенків у житті фольклориста, поета, казкаря І. І. Манжури (1851-1893) мала доленосне значення. Молодий господар села Новогригорівка (нині – Рубанівське) Іван Григорович Василенко (1854-1892), нащадок запорозьких козаків, катеринославський земський діяч, людина передових демократичних поглядів опікувався талановитим юнаком, певний час надавав йому прихисток, влаштувавши управляючим у маєтку. Ім’я його предка, Григорія Івановича Василенка, на прізвисько Трьомсин, який числився на Запорозькій Січі писарем Кодацького перевозу, увійшло в історію заселення Придніпровського краю в кінці XVIII ст. Своєму доброму приятелеві І. Манжура присвятив поему-казку «Трьомсин Богатир» про мужнього козацького лицаря – Трьомсина, вірного і надійного захисника усіх покривджених і знедолених. Герой народних казок, легенд, реальних історичних подій, майстерно інтерпретованих І. Манжурою в однойменний літературний твір назавжди увійшов в історико-культурний простір Дніпропетровщини, є гідним втіленням історії і слави запорозького козацтва, монументом віковічній мрії людства про найдорожче – про щастя, любов, вірність, справедливість, свободу, про торжество світлих почуттів над темними силами.
Ім’я Трьомсина Богатиря спонукає до творчості нові покоління митців, книговидавців, музейників, літературознавців, мовознавців, краєзнавців, журналістів, які з 2006 р. двічі на рік збираються на щорічне Свято Івана Манжури в селі Рубанівському: Осіннє – в першу неділю листопада до дня народження І. Манжури та Весняне – в травні, як день пам’яті про поета (1 листопада 1851, Харків – 15 травня 1893, Катеринослав). На Свято може завітати кожен, хто любить життя, прагне творити добро і дарувати радість іншим. До участі у святкових концертах залучаються творчі колективи та відомі вокалісти міста й області.
Задум започаткувати проведення щорічного свята Івана Манжури в Рубанівському і об’єднати в коло шанувальників його таланту належить священику Василю Пишному. Його трудами, невичерпною душевною теплотою і щедрістю, життєдайною енергією, любов’ю, добротою навколо Храму, який уже багато років слугує осередком духовності та української культури, створюється культурно-ландшафтний заповідник. Служителі храму, прихожани щодня працюють над його благоустроєм, відроджуючи Святиню і духовне життя в цьому живописному куточку України.
Активну участь у проведенні Свята беруть наукові співробітники музею «Літературне Придніпров’я». За їх участю підготовлено благодійні ілюстровані видання творів поета: літературних казок «Трьомсин Богатир», «Лиха Година», «Іван Голик», «Не судьба, а щира правда», «Казка про хитрого Лисовина», «Червоний горицвіт»; поетичних збірок «Десь-то-не-десь», «На добрій ниві» та ін. Здійснено театралізовані постановки за казками І. Манжури «Трьомсин Богатир», «Лиха Година», «Іван Голик» у виконанні студентських колективів вищих та середніх учбових закладів Дніпропетровська. Проводяться літературно-мистецькі виставки «Казкар Придніпров’я» із залученням професійних художників та учнів дитячих художніх шкіл Дніпропетровська. Хід проведення Свята широко висвітлюється у засобах масової інформації.
Н.Є. Василенко, с.н.с. відділу “Музей “Літературне Придніпров’я”
