140 років тому, 30 січня (18 січня за старим стилем) 1883 року в Катеринославі була заснована «Комісія народних читань», яка проіснувала двадцять років та залишила яскравий слід на культурному небосхилі міста на Дніпрі рубежу XIX-XX століть.
Про історію виникнення та діяльності Комісії, про будівлю її Аудиторії, розповідає Максим Кавун, кандидат історичних наук, завідувач відділу ДНІМ імені Д.І. Яворницького «Музей історії місцевого самоврядування Дніпропетровської області».
Катеринославська «Комісія по влаштуванню народних читань» («Комиссия по устройству народных чтений») – потужна, але напівзабута культурна установа міста кінця XIX – початку ХХ століть. Її витоки походять з цілої мережі культурно-просвітницьких установ, заснованих з ініціативи та за активної участі видатної жінки-просвітителя Олександри Якимівни Риндовської (1829–1905).
Це багаторічний директор («начальниця») Маріїнської жіночої гімназії, перша затверджена міською Думою жінка – почесна громадянка Катеринослава.
У 1872 р. Олександра Риндовська заснувала «Катеринославське Товариство піклування про жіночу освіту» («Екатеринославское Общество попечительства о женском образовании»). Це перша жіноча просвітницька організація в краї, якій, до речі, минулого року виповнилося рівно півтора століття! У 1883 р. це товариство отримало дозвіл на проведення «народних читань» і обрало для цієї мети особливу Комісію.
Як зазначалося у виданні «Памятная книжка и адрес-календарь Екатеринославской губернии на 1895 год»: «Перша думка про заснування комісії народних читань у Катеринославі виникла у загальному зібранні 1882 р. товариства піклування про жіночу освіту і тоді ж зустріла дружне співчуття та схвалення з боку членів цього товариства. На цьому ж зібранні було обрано сім осіб із числа членів товариства для детальної розробки питання, і вони-то, люди глибоко віддані майбутній справі, склали первісне ядро майбутньої комісії. Перші кроки комісії були боязкі та невпевнені; хронічний недолік коштів не давав можливості обзавестися всім необхідним для правильної постановки справи, і перші 3-4 роки комісія абияк волочила своє існування, перебуваючи, як кажуть, між життям та смертю».
Незабаром «Комісія народних читань» стала самостійною громадською установою. Один із найбільш активних діячів Комісії, Іван Якович Акінфієв, (видатний біолог Катеринослава, укладач гербарію місцевої флори, автор багатьох книг та невтомний просвітитель), так висловився щодо виникнення Комісії, що «були моменти, коли й у найбільш стійких енергія слабшала». Незважаючи на це, «вже з п’ятого сезону своєї діяльності вона починає мало помалу збуджувати до себе інтерес у публіки та набувати спільних симпатій; у 1888 році місто вперше приходить на допомогу комісії більш менш істотною допомогою в 125 рублів, й на ці гроші, з доплатою зі своїх власних ресурсів, комісія отримала, нарешті, можливість обзавестися хорошим ліхтарем для демонстрування читань картинами…». У цей же час, під час святкування 100-річного ювілею міста Катеринослава, в травні 1887 року, Комісія проводила «народні читання» за допомоги «светящихся картин» на великих площах міста при великій кількості городян.
Надалі Комісія проводила значну просвітницьку роботу серед простого, передусім, робітничого населення Катеринослава.
У 1894 р. членами Комісії народних читань було вже 318 осіб. В цей час «збираючи копійку до копійки та витрачаючи гроші з великою обачністю, комісія, до кінця десятиліття, мала у розпорядженні капітал у 1857 рублів 25 копійок». Окрім власне народних читань, комісія влаштовувала також загальнодоступні літературно-музичні вечори, організувала хор любителів. Також Комісія регулярно проводила низку культурно-освітніх заходів, зокрема вечори, присвячені пам’яті видатних літераторів Т.Г. Шевченка та М.Ю. Лермонтова. В цілому, з 1883 по 1894 роки Комісія провела 215 народних читань, в яких взяли участь 27.592 особи, в середньому по 128 осіб на кожні читання; а також 4 читання на площах міста, які спостерігали 24 тисячі осіб.
На початку 1890-х років Комісія вповні «стала на ноги», й з’явилася думка про будівництво своєї Аудиторії для народних читань. Як зазначалося у пам’ятній книжці на 1895 рік: «Думка про будівництво власної аудиторії з’явилася сама собою, як природний логічний висновок, що випливає з ходу справи. Місто співчутливо поставилося до наміру розпорядників комісії, і поступилося місцем для будівництва в центрі міста; колишній Катеринославський губернатор В.К. Шліппе виклопотав дуже вигідну позику 3000 руб.».
Будівля Аудиторії зводилася передусім на народні пожертвування: до 1894 р. було зібрано 7439 рублів 42 копійки. Кошторис на будівництво, складений архітектором Л.А. Бродницьким, був розрахований на 20 тисяч рублів. Будівництво Аудиторії було завершено у 1896 році. Авторами проекту Аудиторії були двоє архітекторів – Леонід Бродницький та Станіслав-Антон Харманський. Обидва – представники відомих творчих місцевих династій.
Двадцять років у будівлі Аудиторії Комісії народних читань, а потім Наукового товариства, проводилися лекції «для народу», влаштовувалися театральні вистави та давалися концерти. (З 1902 р. будівля Аудиторії належала Катеринославському науковому товариству, заснованому 6 травня 1901 р.). Важливо також, що саме в Аудиторії був проведений перший кіносеанс у нашому місті 24 квітня (6 травня) 1897 року.
Цікаво, що будівля Аудиторії народних читань відіграла помітну роль у становленні українського руху в тодішньому Катеринославі. Річ у тім, що на початку ХХ століття одним із індикаторів українського руху було проведення заходів пам’яті Т.Г. Шевченка. Такі заходи у вигляді офіційно заявлених «літературно-музичних вечорів» насправді мали ширше значення та були фактично маніфестацією української ідентичності. Комісія народних читань не залишилась осторонь цих процесів.
11 (23) березня 1902 р. літературно-музична секція Комісії народних читань організувала вечір пам’яті великого поета. На сцені було встановлено бюст Т.Г. Шевченка, декорований квітами. Виголошувалися промови українською мовою, лунала народна пісня. Вечір складався з двох концертних відділень, де декламація віршів чергувалася зі співом солістів та хору. На завершення вечора було поставлено другий акт «Назара Стодолі». Чудова музика композитора Нищинського у «Вечорницях» викликала бурхливе схвалення публіки.
Через два тижні в Аудиторії народних читань було влаштовано другий вечір, присвячений пам’яті Кобзаря. Збір від цього вечора було направлено на підтримку товариства імені Т.Г. Шевченка у Санкт-Петербурзі.
Необхідно відмітити, що проведення «Шевченківських вечорів» Комісією мало дуже специфічні, проте очікувані наслідки. Ці заходи викликали несхвалення місцевої влади. Незабаром за розпорядженням катеринославського губернатора Комісія народних читань, якій і належала будівля Аудиторії, була ліквідована. Однією з причин її закриття було саме проведення Шевченківських вечорів.
На жаль, катеринославська Комісія не встигла перерости в більш міцний культурний феномен, як, наприклад, вдалося в тодішньому Києві, де аналогічна Комісія була перетворена в «Київське товариство сприянню початковій освіті». Ідеологом цього був видатний педагог Олексій Олександрович Андрієвський, який починав у Катеринославі, й згодом був почесним членом катеринославських Товариства сприяння жіночої освіти та Комісії народних читань.
Будинок Аудиторії народних читань чомусь маловідомий серед городян та туристів. Насправді це найстаріша збережена будівля театрально-концертного призначення в нашому місті! Будівля змінила кілька назв: це Аудиторія Комісії народних читань, Аудиторія наукового товариства та «Зимовий театр», а за радянських часів тут розташовувалося обласне управління хлібопродуктів. Цікаво, що будівля навіть мала дві адреси: за радянських часів, вулиця Плеханова, 42, а віднедавна – вулиця Половицька, 5. Незважаючи на такий суперечливий кінець Комісії, її Аудиторія стала в Катеринославі першим культурним та просвітницьким центром для широкої верстви городян.
Leave a Reply