Знак “Земський начальник” на ланцюгу. Російська імперія, 1890-ті роки. Бронза позолочена.
Знак затверджено імператором Олександром ІІІ 9 листопада 1889 року. Інститут земських начальників введено Законом від 12 липня 1889 року замість Присутствія по селянських справах і мирових посередників. За законом кожен повіт губернії розподілявся на ділянки, на чолі яких стояли земські начальники. Обирався начальник поміщиками з числа потомствених дворян, віком від 25 років, з вищою освітою, або який прослужив не менше трьох років на посаді мирового посередника або мирового судді. Для земських начальників встановлювався дуже високий майновий ценз, що не дозволяв обіймати його посаду різночинцям і навіть чиновникам. Призначалися і затверджувалися кандидатури губернатором і міністром внутрішніх справ. На земських начальників покладався нагляд за “всіма органами селянського громадського управління”, вони мали, таким чином, дисциплінарну, поліцейську і судову владу над селянами: мали право усувати з посад неблагонадійних волосних і сільських писарів, скасовувати вироки волосних або сільських сходів, піддавати покаранням і суду представників сільської і волосної адміністрації: “Земський начальник має право піддавати винного без усякого формального провадження арешту на час не більше трьох днів або грошовому стягненню не більше шести рублів”. Тобто органи сільського врядування за Законом опинилися у повному розпорядженні земського начальника. Лицьовий бік знаку: зображення в центрі державного герба, по колу напис “Земский начальник”. Зворотній бік: напис по центру “1889 года 12 июля”. Знак носився на бронзовому позолоченому ланцюзі. Виготовлялися знаки на місцях або замовлялися губернією в столиці.
