Зроблена спроба аналізу архівних документів та речових матеріалів 228-го запасного піхотного полку, що дислокувався в Катеринославі в 1917 р., з питання українізації в армії.
Ключові слова: архівні матеріали, 228-й запасний піхотний полк, українізація в армії.
Сделана попытка анализа архивных документов и вещественных материалов 228-го запасного піхотного полка, который дислоцировался в Екатеринославе в 1917 г., по вопросу украинизации в армии.
Ключевые слова: архивные материалы, 228-й запасной пехотный полк, украинизация в армии.
The author made an attempt to analyze the 228th reserve infantry regiments archival documents and relics concerning Ukrainisation of the army. This regiment was stationed in Katerinoslav in 1917.
Key words: archival documents, the 228th reserve infantry regiment, Ukrainisation of the army.
В архіві музею зберігаються унікальні документи зі справи 228-го запасного піхотного полку, які пов’язані з історією Центральної Ради, Катеринославської Української Військової Ради та Всеукраїнської Ради військових депутатів. Справа цього полку надійшла до музею після 1917 р. в повоєнний період і була прийнята на облік під час інвентаризації в 1947 р. У 1980-х роках співробітники музею, в тому числі й автор даної розвідки, приступили до описання кожного конкретного документу з існуючих в фондах музею великих справ, що зберігалися під одним обліковим номером, але мали багато різноманітних цінних документальних джерел. Таким чином, кожна одиниця зберігання отримала окремий державний обліковий номер. Зокрема, в колекції українського військового товариства 228-го запасного піхотного полку нараховується більше 120 одиниць зберігання, до яких належать: документи, фотокартки, печатка та відтиск штампу на свідоцтві, яке було видане писарю Г. Гордієнку, члену Військової Ради, в червні 1917 р. В експозиції 5-ї зали, присвяченої подіям 1917-1920-го рр. в нашому краї, експонуються 13 предметів зі справи цього полку. У 2011 р. до фондів музею надійшла фотографія Ревіна з сімейного архіву, на погонах якого позначений 228-й полк [4].
В даному архіві зберігаються різноманітні документи товариства: посвідчення, програма роботи, статут з 17 параграфів, повідомлення, запрошення голови на українські вечори, мітинги, збори, протоколи з цих зборів, листи до ради солдатських депутатів, корінці від телеграм, направлених в різні військові установи, записки начальника господарчої частини до командирів рот (7,13,14,15,16) з приводу вирішення побутових питань. Серед документів наявні також різні списки: учасників військових парадів, офіцерів та солдат українців, членів лекційної комісії (14 осіб) на чолі з прапорщиком Дубинцевим. Інтерес викликає тематика лекцій для військових: «Що таке автономія України і для чого вона потрібна?», «Яка нам потрібна школа?», «Українська мова повинна вживатися по всіх інституціях на Україні», «Політичні партії», «Соціальне життя українського народу», – а також повідомлення ротних голів про прочитання цих лекцій, рахунки про сплату грошей Українському видавництву А. Кащенка в Катеринославі за придбання українських книжок.
Серед «дозвільних документів» на проведення спектаклів, прибуток від яких направлявся на потреби товариства на користь Національного фонду: листи з проханням про надання дозволів, відповідні документи від Головного Комісара, начальника міської міліції, звіти про проведення спектаклів, розписки режисера, акторів про отримання грошей за прокат костюмів, перук, за участь у спектаклях 11 травня та червня.
Про підтримку та зв’язок з Центральною Радою вказують інші документи, зокрема – це запрошення Секретаріату УЦР голові П. Курявому на засідання Ради, її резолюції та пропозиції з приводу проведення «Дня національного фонду», квитанції УЦР про отримання грошей на користь національного фонду, рахунки (голови товариства) про витрати під час відрядження до Києва на засідання Центральної Ради, поштові перекази до редакції київської газети «Вісті з Української Центральної Ради». Стосовно підписки на щоденну газету «Народна воля», згідно виданого «квитка» контори цієї газети голові Курявому про отримання 50 крб., можна навіть простежити її доставку. Про це свідчить накладна Південно-Західної казенної залізниці на відправку вантажу та квитанція № 3800 Катерининської залізниці про його отримання зі станції Київ з позначкою «Сбор в пользу г. Екатеринослава» від продажу газети.
У 1993 р. вперше автором до наукового обігу була введена тільки невелика кількість документів зі справи цього полку [20]. При ретельному вивченні документів цієї справи вдалося з`ясувати, що в цьому полку було створено українське військове товариство, Українська полкова рада, Рада солдатських депутатів, а також діяв осередок військової організації Катеринославського комітету РСДРП (б), особливо, найбільше в 9 роті.
На свідоцтві П. С. Курявого, голови полкової ради, якого товариство уповноважило бути представником на всіх українських з’їздах та зборах протягом квітня, позначено: «Українське військове товариство засноване в 228-му піхотному полку в березні 1917 р.» [5]. Він був обраний членом ЦР (під № 67), як і інші з м. Катеринослава – В. Біднов (№ 66), Дубовий (№ 65), на Всеукраїнському національному конгресі (з`їзді) та затверджений в списку членів Центральної Ради на її перших загальних зборах 8 квітня [2].
Пилип Сафронович Курявий прикладав багато зусиль для пробудження національних почуттів у військових та прискорення процесу українізації в полку. Він запрошував членів Катеринославської «Просвіти» для читання лекцій, оскільки національних пропагандистських кадрів було обмаль (одиниці), ініціював створення лекційної комісії (травень). Так, 26 березня о 19 годині в полковому театрі для офіцерів-українців був організований український вечір за участю В.О. Біднова з лекцією «Сучасне життя в зв’язку з історією України» та спектаклем «Назар Стодоля» (Т. Г. Шевченка) [6].
До 228-го запасного піхотного полку в 1917 р. для проходження служби був направлений П. Василюк – уродженець Західної України (с. Пізнанка), учасник І-ї світової війни, дістав громадянство з приписом до с. Воскресенка Олександрівського повіту Катеринославської губернії [1, с.77]. Він відразу самовизначився і прилучився до українського військового товариства. До нього з 11 роти увійшли: Тягній, Нетреба, О. Коваленко, Авраменко, Христенко, Довгань, Кірпаненко, Хреновий, Опришкін, Білан, Гармаш, Палій, Шарий, Чапай, Луценко, Ковалевський, Трипільський, Пернатий, Гусак, Ляшків, Пугач, Гончаренко та інші. Вже в кінці квітня П. Василюка було обрано тимчасовим головою 11-ї ротної Ради. Саме солдати цієї роти першими (40 осіб) записалися для участі (22 травня) в параді Українського Катеринославського війська, а найбільше з 5 роти – 64 солдати, хоч у цих солдат була відсутня військова форма. Українське військове товариство виступило ініціатором проведення параду до закриття І Катеринославського Українського з`їзду.
На хвилі національного піднесення розгорнулася робота по українізації в 228-му полку: складалися списки офіцерів та солдат українців, обиралися їх представники в ротні ради, полкову українську раду. Так, від 8-ї роти до останньої увійшов голова ротної ради Максим Гресь, його заступник Павло Дібров, скарбничий та писар Василь Кузьменко [7]. Оскільки організаційної роботи було багато, на чергових зборах ухвалили рішення – «звільнити від службових справ по полку президію ради» і звернутися до Ради солдатських депутатів. В свою чергу Українська полкова Рада направила листа в Раду солдатських депутатів полку. В ньому було прохання затвердити постанову про звільнення їх президії від службових справ в зв’язку з роботою по організації українських рот та батальйонів [8].
Для прискорення проведення цієї роботи була створена комісія, в яку увійшли по 1 представнику від кожної роти: від 1-ї роти – Петух, 2-ї – Юрченко, 3-ї – Мироненко, 4-ї – Коваленко, 5-ї – Федорченко, 6-ї – Дерев`янко, 7-ї – Донець, 8-ї – Діброва, 9-ї – Кот, 10-ї – Урсалов, 11-ї – Василюк, 12-ї – Мілешко, 13-ї – Бондаренко, 14-ї – Труц, 15-ї- Гордіїв [9].
З документів справи видно, що в одних частинах ця робота проводилась (1,5, 7,9,10,11 ротах) інтенсивно, а в інших (6,13, 16) – повільно, а як в решті рот – не відомо. Проведення українського військового мітингу на заклик Катеринославської Української військової ради на чолі з С. Ф. Єфременком, оголошеного на 23 квітня в цирку Труцці о 13 годині дня (перенесено на 30 квітня), дало поштовх до прискорення українізації у військових частинах Катеринославського гарнізону. Вранці 30 квітня 1917 р. в результаті проведення виборів в присутності українця прапорщика Дубинцева були складені списки солдатів і офіцерів – українців, вибраних в ротні ради літери «А» та «Б» 10-ї роти, а також в 7-й роті. В резолюції учасників цього віча було записано: про визнання національно-територіальної автономії України в складі Російської Федеративної Демократичної Республіки, про українізацію армії, органів адміністративної, господарчої та культурної сфер, з призначенням українців в усі місцеві організації для завідування справами. В резолюції, що складалась з 12 пунктів, в 5-му вказано на необхідність створення в Раді солдатських депутатів українських фракцій, в 10-му – «…дбати якомога дужче, щоб були свої українські полки і легіони на противагу польським», в 12-му – затвердити запропонований Статут українського військового товариства. Пункти 2 та 3 стосуються створення українських полків в армії та вимоги проходження військової служби для українців тільки на Україні і по можливості в своїх губерніях, що було необхідно довести до відома військового міністра. На цьому віче привітання українцям-військовим оголосив І.М. Труба від українців-делегатів Катерининської залізниці, наголосивши на консолідації всіх національних сил.
Секретаріат УЦР надіслав українському військовому товариству на ім`я П. С. Курявого листа з резолюцією УЦР від 22-23 квітня про проведення «Дня національного фонду» по всій Україні і в містах, де є українські організації [10]. В ній вказувалось, що в цей день необхідно влаштувати продаж українських газет, книжок, прапорців, провести вистави, концерти, мітинги, організувати збір коштів на користь Українського фонду. Комітет фонду звернувся до громадян та військових з такими словами: «Народе український, звертаємося до Тебе! Звертаємося до всіх, що сприяють волі і добробуту народу! Доля судила нам стати учасниками найсвятішої хвилини в житті України. Не залишимося ж сторонніми глядачами історичного моменту, але як громадяни Вільної рідної землі рушаймо всі на допомогу їй – віддаймо ж одноденний заробіток».
Спочатку Днем національного фонду мало бути 9 травня, потім його було приурочено до зелених свят (червень). 11 травня 1917 року товариство полку організувало запланований спектакль, чистий прибуток від якого – 873 крб. 80 к. – направлявся на потреби товариства: поповнення казни, організацію бібліотеки-читальні, проведення лекцій [11]. А 11 червня в приміщенні Комерційного зібрання відбулася вистава на потреби Національного фонду. Для проведення спектаклів потрібно було кожного разу отримувати дозволи від Головного Комісара та начальника міліції, останньому необхідно було протягом тижня представити в канцелярію звітні документи з корінцями від продажу театральних квитків та квитанцію про відправку грошей в Українську Центральну Раду. У звіті наведені надходження від продажу квитків – 703 крб. 14 коп., а від програм, книг, квітів, «американського базару», пожертвувань – 161 крб. 21 коп. – всього 864 крб. 35 к. Тут же були перераховані витрати: на дозвільні документи, оплачені гербовим зборам 2 крб.
- оголошення в газеті «Придніпровський край» – 15 крб.;
- програми, афіші та їх розклеювання – 31 крб.;
- оренду театру – 100 крб.;
- артистам за участь у спектаклі – 111 крб.;
- музикантам і артистам-солдатам – 95 крб.;
- оркестрування п’єси та хористам – 50 крб.;
- на придбання гримерного приладдя – 10 крб.;
- прокат костюмів (18 крб.) перук (4 крб.) реквізитів (15 крб.).
В кінці зазначено – Державного податку, благодійного збору – 96 крб. 55 коп., всього 543 крб. 73 коп., а чистого прибутку 320 крб. 60 коп. [12]. Ці кошти, які були направлені на користь Українського Національного фонду – УЦР отримала 5 липня 1917 р., згідно виданій квитанції №800 скарбнику товариства Петру Ленцю.
Українські військові товариства краю – 28-го полку, ім. Гетьмана Дорошенка в м. Павлограді, в 399 пішому Нікопольському полку підтримували зв’язок з Центральною радою, визнаючи її «єдиним компетентним органом у вирішенні всіх справ України» (посилаючи своїх обраних представників) з Всеукраїнською радою військових депутатів, втілювали в життя рішення І та ІІ Всеукраїнських військових з’їздів.
Майже одночасно з українським військовим товариством у 228-му полку було створено і українське військове товариство ім. Гетьмана Дорошенка в м. Павлограді. 18 травня 1917 р. це товариство повідомило УЦР про визнання та підтримку рішень І-го Всеукраїнського військового з`їзду (5-8 травня) стосовно Автономії України, українізації армії, найскорішого комплектування українських козацьких полків та перетворення армії після закінчення війни на народну міліцію [17, арк.15].
29 травня 1917 р. в приміщенні полкового театру 228-го зап. піх. полку о 19 годині відбулися збори українців з приводу виборів депутатів на Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві [13]. Саме тут П.С. Курявий, П. Василюк та інші були обрані делегатами на ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд (5-10 червня). З іншого документу – протоколу загальних зборів цього товариства – дізнаємося, що 18 червня, саме П. Василюк зачитав І Універсал, а голова цих зборів П.С. Курявий – рішення ІІ Всеукраїнського військового з`їзду [19, с. 258].
Катеринославська Українська військова Рада надіслала ІІ Українському Військовому з`їзду, начальнику Одеської Військової округи Військовому міністру телеграми з текстом своєї постанови від 7 червня про визнання і підтримку рішень УЦР та Українського Генерального Військового комітету. В ній вказувалося: «Оскільки у військах гарнізону більшість українців, а Тимчасовий уряд не хоче рахуватись з нашими інтересами – виділити окремі роти і батальйони, з гарнізону не виїде ні одна маршова рота, доки військові частини не будуть організовані в українські [14]. Ця постанова була схвалена українським військовим товариством 228-го полку і зачитана повністю на з’їзді головою товариства П.С.Курявим.
На цьому з`їзді була обрана Всеукраїнська рада військових депутатів (132 особи), яка була кооптована до Української Центральної Ради. Новоутворена Рада 14 липня 1917 р. надіслала товариству 228-го полку повідомлення про те, що в її розпорядженні є кадри агітаторів-організаторів [15]. Товариство скористалося цим і запросило на чергові збори Г. Якименка – члена Всеукраїнської ради військових депутатів, який був призначений інструктором в Катеринославський повіт.
10 листопада (п’ятниця) о 12 годині на площі в м. Катеринославі відбулося урочисте оприлюднення ІІІ Універсалу і парад українського війська. Ті частини 228-го полку, які не були відправлені на румунський фронт (кінець травня), взяли участь у військовому параді [16].
В подіях періоду Української революції на боці різних політичних сил брали участь полки – 271-й, (в Сімферопольських казармах), Сердюцький, 228-й розташовувався в Феодосійських казармах. Під час боїв 27-28 грудня 1917 р. одні частини полку виступили на боці Катеринославської Української ради, інші – група солдатів та 20 солдатів, які прибули з румунського фронту, приєдналися до Червоної гвардії [3, с.74].
Таким чином, в початковий період Української революції на Катеринославщині, як і по всій Україні, відбувалися спроби створення українських військових товариств, які сприяли процесу українізації в армії створенню своїх національних збройних сил. Зростання національно-визвольного руху серед українців у військах викликало незадоволення та занепокоєння Тимчасового уряду (готуючи наступ на фронті) створення українських частин було визнано «несвоєчасним», хоча вже існували національні військові частини: польські, чеські, фінські.
Українізація в армії, відбулися зі значними труднощами, бо навіть у складі Центральної Ради й українського уряду далеко не всі були прихильниками створення українських військових частин. Вимоги солдатських мас з приводу формування окремих національних військових частин не завжди діставали офіційної підтримки Центральної Ради. Діячі Української революції у 1917 р. не змогли використати всі можливості творчої організаторської діяльності цих мас по формуванню національних збройних сил для створення могутньої армії, щоб захистити здобутки УНР.
Унікальний архів 228-го запасного пішого полку, що зберігається в ДНІМ, дає можливість простежити поетапно, яка організаційна робота проводилась по українізації в полку, створенню українських рот і батальйонів, по організації військових парадів, не дивлячись на відсутність військової форми. Документи архіву є взірцем для розуміння цього процесу в інших військових частинах краю, зокрема в 399-му пішому Нікопольського полку Дієвої армії (полкова рада, ротні ради, українське військове товариство) [18, арк.126]. Матеріали архіву спростовують пануючу думку за радянських часів про загальну слабкість і відірваність українського руху на Катеринославщині від центру.
Список джерел та літератури
- Василюк П. (сотник армії УНР). Катеринославські події. // Наше слово Ісаакові Мазепі на вічну пам’ять: Збірник 3-й – Лондон, 1973. – С.77-88.
- Вісті з Української Центральної Ради. Київ. 1917. – 8 квітня.
- Горб А. Червона гвардія м. Катеринослава у боротьбі за владу Рад. – Д.,1933.
- ДНІМ, КП – 196513, Ф. – 33764.
- ДНІМ, КП – 126758, Арх. – 40708.
- ДНІМ, КП – 126742, Арх. – 40692.
- ДНІМ, КП – 108962, Арх. – 32138.
- ДНІМ, КП – 108952, Арх. – 32128.
- ДНІМ, КП – 108953, Арх. – 32129.
- ДНІМ, КП – 108957, Арх. – 32163.
- ДНІМ, КП – 108963, Арх. – 32139.
- ДНІМ, КП – 108978, Арх. – 32154.
- ДНІМ, КП – 126739, Арх. – 40689.
- ДНІМ, КП – 126711, Арх. – 40661.
- ДНІМ, КП – 108960, Арх. – 32196.
- Звезда. Катеринослав. 1917, № 29.
- Центральний Державний архів вищих органів влади і управління України, Ф. 1115. Оп. 1. Спр. 12. Арк. 15.
- Центральний Державний архів вищих органів влади і управління України, Ф. 1115. Оп. 1. Спр. 32. Арк.126.
- Цимлякова Т. Зробити свій вибір – учасники подій 1917-1920 рр. // Видатні особистості. Музейна персоналістика. Матеріали обласної музейної наукової конференції, вип. 10. – Д.:Арт – Прес, 2008. – С. 257-267.
- Цимлякова Т. Центральна Рада та наш край. // Скарбниця рідного краю: збірка матеріалів науково-практичної конференції з музейної справи і краєзнавства. – Д.:Дніпро. – 1993. – С. 68-74.
Т.М. Цимлякова, заввідділом історії України та краю 1917-1921 рр.
