Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького (Вип. 5)

Укладачі: С. Абросимова, Н. Василенко, А. Перкова, К. Тележняк, І. Тимофєєва, Я. Тимошенко

За участю: Т. Архіпової, Г. Булатнікової, Г. Зубкової, В. Лазебник, Л. Маркової, К. Недрі, А. Подолян, М. Подосинової, М. Сердюк, Н. Степаненко, М. Тихонової, М. Чабана

За загальною редакцією Заслуженого працівника культури України Н. Капустіної

Рецензент: Заслужений працівник культури України, кандидат історичних наук В. Бекетова

Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. 5: Листи рідних, друзів і знайомих до Д. І. Яворницького / Укладачі:       С. Абросимова, Н. Василенко, А. Перкова та ін.; За заг. ред. Н. Капустіної. Д.: АРТ-ПРЕС, 2010.  с. 952

Збірник репрезентує частину епістолярної спадщини видатного українського історика запорозького козацтва і фундатора Дніпропетровського історичного музею академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940). У збірнику вміщено 787 листів до Д. Яворницького 82 кореспондентів – рідних, друзів, приятелів і знайомих. В листах висвітлюється життєвий і творчий шлях вченого, його стосунки з рідними й друзями, генеалогія його роду, а також соціальний контекст, в якому жив і творив Д. Яворницький. Всі листи (окрім листів Я. Щоголева) зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї і являють собою цінне джерело з історії культурно-громадського життя України кін. ХІХ – першої третини ХХ ст. Книга пропонується широкому читацькому загалові, усім, хто цікавиться історією та культурою України, генеалогією та біографістикою.

Зміст

  • Від упорядників          3
  • Листи Д. І. Яворницького до родичів, друзів та знайомих          20
  • Коментарі          729
  • Іменний покажчик кореспондентів, листи котрих репрезентовані в цьому збірнику          864
  • Іменний покажчик          866
  • Географічний покажчик          888
  • Предметний покажчик          900
  • Біографічний покажчик          912
  • Список скорочень          947

Від упорядників

Сьогодні, в зв’язку з гуманізацією науки, у фокусі якої – людина в усіх її життєвих проявах, спостерігається значний громадський і дослідницький інтерес до джерел особового     походження, передусім приватного листування, що є об’єктом дослідження спеціальної історичної дисципліни – епістолології [1]. Листи (ці «людські документи епохи») розглядаються не тільки як засіб комунікації й посередник, що містить дані про історичні факти, але й як історико-культурний феномен, специфічний  носій інформації. Приватне листування  являє собою  поліфунк-ціональне джерело, що може поєднувати в собі декілька функцій, й бути одночасно діловим і творчим, ліричним і прагматичним й т. ін. Окрім комунікативної функції, приватне листування, як й мемуари, має мету самовиразу, самоусвідомлення й  самоспостереження особистості [2].
Приватна кореспонденція – це «розмова», «бесіда на відстані», своєрідна форма обговорення суспільних, літературних, філософських та особистих повсякденних проблем. Для України часів поневолення, заборони (до 1905 р.) друкування книжок та періодики рідною мовою (за Валуєвським циркуляром 1863 р. та Емським указом 1876 р.), неможливістю відверто висловлювати особисті думки й обговорювати найпекучиші проблеми українського тогочасного життя, особливого значення набуває листування діячів українського визвольного руху ХІХ – поч. ХХ ст., яке, за визначенням Д. Дорошенка, має національно-патріотичне звучання і стосується передусім часів напередодні першої світової війни і передреволюційного періоду [3].
Листи віддзеркалюють внутрішній світ людини, її світобачення, приватне й емоційне життя, в них відчувається «подих особистості»[4] і з найбільшою рельєфністю здобув відображення взаємозв’язок особистості і соціального в суспільному житті. В листуванні відбилася епоха, її буденність й доленосні події. Приватний лист розглядається як повне виявлення морального вигляду людини, як «зображення її душі». Передусім це стосується листування рідних, друзів, приятелів. О. Лазаревський свого часу відзначив, що «листування близьких людей між собою має більший інтерес, а листування подружжя й ще більший» [5]. Родинне і дружнє листування набуває важливого значення у дослідженнях «персональної історії» («нової біографічної історії»), у фокусі якої – історія одного життя в усій його унікальності й повноті [6], що передбачає особливу увагу дослідників до таких фактів життя людини, як-от: родина, родовід, дитинство, навчання, службова кар’єра, приватне, повсякденне та емоційне життя, внутрішній світ людини, середовище та оточення, творчі й дружні стосунки тощо. Комплекси родинного листування містять неоціненну генеалогічну інформацію, що дозволяє простежити долю декількох генерацій роду і зв’язки його представників із соціальним контекстом епохи й побачити усю «мозаїку» життя  та діяльності людини в її малому контексті – родині, вплив останньої на формування особистості. Родинне листування має велику цінність як джерело з історії життя не тільки родини, але й з історії певного регіону у певний час.
Переорієнтація гуманітаристики з макро- на мікропроцеси, особливо на проблеми ролі й місця людини в суспільстві, спричинила археографічний «вибух» щодо приватного листування [7]. Саме від масштабів та рівня археографічного опрацювання    епістолярних комплексів залежить в значній мірі ефективність використання приватного листування в широкому дослідницькому ареалі. За останні два десятиріччя з’явилися численні публікації приватного листування [8]. Можна констатувати, що в Україні створена солідна археографічна база епістолярних джерел, в якій домінує листування другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що репрезентоване академічними та науково-популярними виданнями, «книжковими» та журнальними публікаціями номінального й тематичного характеру з високим рівнем археографічного опрацювання. Епістолярні комплекси стають об’єктом дисертаційних досліджень [9].
Поряд з інтенсивною публікацією приватного листування, використанням його в конкретно-історичних дослідженнях і прикладному джерелознавстві, значна увага приділяється історико-типологічним проблемам, зокрема дослідженню «природи» епістолярних джерел, розробці та обґрунтуванню суто  термінологічного апарату епістолярного джерелознавства, систематизації та класифікації листів, визначенню їх функцій, методам їхнього аналізу тощо [10]. Фахівці у галузі епістолології І. Войцехівська і М. Дмитрієнко наголошують на комплексному системному підході до аналізу приватного листування і вважають найбільш  перспективним історико-генетичний метод з детальною систематизацією та аналітично-синтетичною критикою епістолярних джерел [11]. Поліфункціональність приватного листування, його «багатошаровість» відкривають широкі можливості щодо використання і синтезу різних дослідницьких методів аналізу цього виду писемних джерел. Успішну апробацію здобули методи семіотики і контент-аналізу в дослідженнях епістолярних джерел [12].
Приватне листування є неоціненним джерелом у царині біографістики, просопографії, інтелектуальної історії, «нової     сімейної історії» тощо. У такого характеру дослідженнях увага зосереджується на вивченні людських взаємостосунків (мікроконтекстів), процесах інтеграції особистості в суспільство, в той чи інший контекст (співтовариство, установу, заклад, товариство, гурток тощо). Ефективним у дослідженні цих стосунків, що складають соціальні, культурні, інтелектуальні та інші мережі,  є метод сітьового (мережевого) аналізу [13]. При цьому одним з основних (як що не основним) джерел в такого роду дослідженнях виступає саме приватне листування.
Даний випуск є продовженням багатотомного серійного археографічного видання епістолярної спадщини  академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940) – відомого українського вченого-енциклопедиста, видатного дослідника історії  запорозького козацтва, фундатора і директора (1902–1933) Дніпропетровського історичного музею, що носить його ім’я [14].
Епістолярна спадщина Д. Яворницького (виявлена на сьогодні в різних архівах)  налічує 6574 листи, з яких переважна більшість (без урахування малих епістолярних форм – 6059 од.) зберігається в Дніпропетровському історичному музеї. Внаслідок реалізації музейного проекту, розробленого наприкінці 1980-х рр., вже вийшли друком чотири випуски, в яких опубліковано 2570 листів науковців, письменників, митців, краєзнавців, музейних і культурно-громадських діячів до Д. Яворницького, а також листи (490 од.) самого Дмитра Івановича [15]. Наукова громадськість надала позитивної оцінки цим археографічним виданням [16]. Музейний проект передбачає повне видання усієї епістолярної спадщини Д. Яворницького за абетковим принципом розташування листів при публікації. Такий підхід в українській археографічній науці вважається оптимальним і науково найціннішим [17]. Одночасно із серійним виданням епістолярії Д. Яворницького здійснюється вибіркова публікація листів епістолярної спадщини вченого за персональним та тематичним принципами в наукових збірниках і періодичних виданнях [18].
Введення за останні два десятиліття до наукового обігу потужного масиву епістолярної спадщини Д. Яворницького значно активізувало дослідження життя і творчості відомого історика, про що яскраво свідчать наукові конференції, присвячені ювілеям вченого [19]. Здобули висвітлення різні аспекти його біографії й наукової діяльності. Проте залишається ще багато «білих плям». Найменшого висвітлення поки що здобуло особисте життя Дмитра Івановича, хоча останнім часом з’явилася серія статей, присвячених генеалогії Д. Яворницького і його стосункам з родичами [20]. Й тому публікація листів до Д. Яворницького його родичів, друзів та знайомих, безумовно, є актуальним завданням і сприятиме більш глибокому дослідженню життєвого шляху вченого й створенню його комплексної наукової біографії. Саме такого роду листування слугує репрезентативним джерелом для вивчення мікро-контекстів, що складали «мозаїку» взаємостосунків Д. Яворницького з конкретними персонами  тогочасного суспільства. Дослідження цих мікро-контекстів   дозволить «пожвавити», «олюднити» біографію Д. Яворницького, виявити нові факти його життя і творчості, зрозуміти мотивацію тих чи інших його вчинків тощо. Це листування є також джерелом для висвітлення біографій кореспондентів вченого, їхнього приватного й повсякденного життя, інтелектуальної праці й взагалі для висвітлення епохи, в якій вони жили і творили.
За тривале і насичене творче життя Д. Яворницький, як людина відкрита і досить комунікабельна, перебував у постійному спілкуванні з колегами, друзями, знайомими, родичами.
В 5-му випуску репрезентуються листи до Д. Яворницького родичів, друзів та приятелів. Збірник містить 787 листів 82 кореспондентів. Хронологічний діапазон листів: 1879–1940 рр. Широким є соціальний, фаховий і віковий спектр кореспондентів Д. Яворницького, листи яких зосереджені в даному випуску. Серед дописувачів історика були представники еліти тогочасного суспільства, титуловані дворяни, державні діячі, високі військові чини, священики, міські та сільські службовці, студенти,   викладачі, письменники, видавці, діячі культурно-громадського руху, просвітяни, благодійники, управителі маєтків, колекціонери, добровільні помічники Д. Яворницького в його пошуковій роботі тощо.
Комплекс родинного листування репрезентований листами батьків Д. Яворницького – Ганни Матвіївни (уродженої Терновської) та Івана Якимовича Яворницьких (Еварницьких), а також їхніх родичів: 1. З боку батька – Григорія Якимовича Еварницького, його дружини Устини Іванівни Еварницької та їхньої дочки Палажки; Михайла Якимовича Еварницького та його сина Тихона. Найбільш міцні й довірливі стосунки Дмитро Іванович підтримував з двоюрідним братом Григорієм Якимовичем Еварницьким [21], якому вчений сповіщав про найпотаємніші події в своєму особистому житті, зокрема про стосунки з Єлизаветою Щоголевою (в заміжжі – княгиня Шаховська).
2. З боку матері Д. Яворницького публікуються листи її рідного брата (дядька вченого) Миколи Матвійовича Терновського та його сина – Миколи Миколайовича Терновського – студента-історика Київського університету.
В комплексі родинного листування значним є блок листів представників сім’ї рідної сестри Дмитра Івановича – Горпини Іванівни, в заміжжі Пономарьової, в тому числі – листи її чоловіка Івана Тимофійовича Пономарьова і їхніх дочок (уроджених Пономарьових): 1. Олександри Іванівни Попової та її чоловіка  Андрія Петровича Попова; 2. Ганни Іванівни Любицької; 3. Тетяни Іванівни Коломієць. За кількістю листів найбільшими є «блоки» листів Г. Любицької (21 од.) та Т. Коломієць (23 од.).
Листи родичів (особливо племінниць) відзначаються пієтетом і шанобливим ставленням до Д. Яворницького – з часом маститого вченого. В листах майже усіх родичів – постійні прохання надіслати грошей, книжок, допомогти влаштуватися на роботу, отримати пенсію, посприяти чи порадити в тій чи іншій справі. Й ніколи Дмитро Іванович не залишав прохання без відповіді. Весь час він допомагав батькам, сестрі Горпині, її чоловікові та дочкам, двоюрідному братові Григорію Яворницькому та його родині. «Вы – наша надежда, Вы – наша поддержка в трудную минуту», – писала вченому небога Тетяна Коломієць (№ 171). Листи племінниць свідчать про вплив Д. Яворницького на обрання ними професії. Ганна і Тетяна Пономарьови стали   вчительками. Працьовитість, наполегливість і цілеспрямованість Дмитра Івановича слугували прикладом для молодого покоління його родини. «Ваши строки о непрестанном труде глубоко запали в мою душу и, благодаря им, я работаю как вол», – читаємо в одному з листів Ганни Пономарьової (№ 291), яку рідні називали «дядечко Яворницький» (№ 289). Дмитро Іванович залучав племінниць до своїх фольклорно-лексичних досліджень. В цьому особливо активною помічницею виявилася Тетяна Пономарьова (у заміжжі Коломієць). На прохання дядька вона записувала пісні, перекази, казки, прізвища й надсилала цей матеріал дядькові. Окрім листів Тетяни Коломієць, збереглося п’ять листів Д. Яворницького до неї, в яких вчений давав їй поради щодо методики фольклорних записів і дякував за надісланий матеріал [22].
До комплексу родинного листування додаються листи  (№№ 165, 166) Сергія Петровича Кокіна – рідного брата першої дружини Д. Яворницького Варвари Петрівни Кокіної. Ці листи свідчать, що й після розлучення Дмитро Іванович матеріально допомагав їй та її родині.
Одним з найбільших за кількістю листів (74 од.) і тривалістю листування (1886–1908 рр.) в цьому випуску є комплекс лис-тів землевласника Федора Івановича Михєєва, якого Д. Яворницький  називає своїм далеким родичем. В листах Ф. Михєєва Д. Яворницький характеризується як талановитий художник-письменник (№ 369), якого природа наділила «Божим даром», й тому він зобов’язаний «творити й творити» (№ 380). Ф. Михєєв вважав, що творчість є сенсом життя Дмитра Івановича, «його силою і його славою» (№ 385). Однак, на думку Федора Івановича, Д. Яворницький досить болісно реагував на сувору критику своїх творів й несправедливо принижував їх значення (№ 381).
Ще один великий комплекс листів (63 од.) належить Петру Івановичу Бабкіну – приятелю Д. Яворницького і власнику   великої типолітографії й фототипії в Петербурзі. В його листах йдеться про видання 3-го тому «Истории запорожских козаков» (СПб., 1897) і «По следам запорожцев» (СПб., 1898), про цензурну заборону останньої книги, перебування історика в Середній Азії; висвітлюється творча лабораторія Д. Яворницького, його праця над джерелами, археологічні дослідження, складання магістерських іспитів й захист дисертації, пробні лекції в Московському університеті восени 1896 р. П. Бабкін вважав Д. Яворницького людиною глибокої чутливої душі (№ 35), «щирим козаком», талановитим сином України (№ 4). Інформація, зосереджена в листах П. Бабкіна, дозволяє окреслити коло петербурзьких друзів Д. Яворницького, висвітлити діяльність української громади в Петербурзі, зокрема організацію шевченківських вечорів. П. Бабкін матеріально і морально підтримував Д. Яворницького. Під час розпачі, хвороби, зневіри вченого у власні сили П. Бабкін підбадьорював Дмитра Івановича: «Ободритесь, дорогой мой, и не убегайте с поля деятельности, которое Вы с такою любовью обработали и засеяли. Плоды будут, нужно только терпение» (№ 13).
Стосунки Д. Яворницького з діячами українського національного руху, членами українських громад Петербурга, Москви, Кубані висвітлюються в листах С. В. Ваганова, В. П. Васютинського, В. Я. Головацького, С. І. Ерастова, Г. І. Россолимо,   Ф. М. Сваричевського та ін. На особливу увагу заслуговують листи Степана Івановича Ерастова – видатного діяча українського національного і кооперативного руху на Кубані, організатора кубанської «Просвіти». З його листів стають відомими такі факти з біографії Д. Яворницького, як-от: намір вченого переїхати на Кубань, пропозиція С. Ерастова висунути кандидатуру Д. Яворницького кандидатом на виборах 1901 р. міського голови Катеринодара (№ 156). Високо оцінюючи патріотичні почуття Д. Яворницького, як «щирого українця, котрому болять усякі громадські заміри на користь України», С. Ерастов покладав на нього особливі надії в розвитку українського національного руху (№ 163).
Творча лабораторія Д. Яворницького, організація його досліджень, передусім археологічних, «творчий побут» вченого, сполучення ним творчих і дружніх стосунків та багато іншого з повсякденного життя історика – все це знайшло відображення в його листуванні з представниками роду Синельникових – нащадків правителя Катеринославського намісництва І. М. Синельникова, про якого Дмитро Іванович написав кілька статей. В «ансамблі» людських стосунків, що в них протягом життя перебував Д. Яворницький, його дружба з Синельниковими посідає значне місце, в тому числі й в творчому плані [23].
В даному збірнику епістолярія Синельникових репрезентована листами генерала Олексія Миколайовича Синельникова; його рідної сестри Софії Миколаївни фон-Таль, (в першому шлюбі – Комстадіус); їхньої двоюрідної сестри Ольги Іванівни Леонової (уродж. Синельникова); сина С. М. фон-Таль – генерала Миколи Миколайовича Комстадіуса; троюрідного брата останнього – Миколи Вікторовича Ковалевського. До цього комплексу  належать листи представника іншої гілки даного роду – Володимира Павловича Синельникова і княгині Юлії Петрівни Хілкової – своячениці Синельникових з боку Селецьких.
Тематично до цього комплексу додаються листи приятеля М. М. Комстадіуса і Д. Яворницького херсонського адвоката Луки Карповича Попова, а також листи управителя маєтку   генерала І. В. Синельникова Олексія Васильовича Васильєва й сільського вчителя з Олександрівського повіту археолога-аматора Івана Івановича Чайкіна, який брав участь в археологіч-них дослідженнях Д. Яворницького в маєтку М. М. Комстадіуса Фаліївці.
В цьому комплексі обсягом і змістовністю вирізняються «блоки» листів О. М. Синельникова, М. М. Комстадіуса і      С. М. фон Таль. З цими особами Д. Яворницького пов’язувала міцна дружба, особливо протягом 1890-х – 1910-х рр. Саме це листування дозволило реконструювати процес створення Д. Яворницьким книги «История села Фалеевки Садовой» (СПб., 1892), відтворити творчу лабораторію вченого, атмосферу, що панувала в його оточенні того часу, зокрема археологічні розкопки в Фаліївці – маєтку М. М. Комстадіуса, де Дмитро Іванович неодноразово проводив дослідження, відпочивав, користувався чудовою бібліотекою, що її збирали Синельникови – Комстадіуси протягом кількох поколінь.
Усі представники роду Синельникових вельми поважали і цінували Д. Яворницького, морально і матеріально підтримували його, надавали гроші на проведення археологічних та археографічних досліджень. Окрім «Истории села Фалеевки Садовой», на кошти М. М. Комстадіуса Д. Яворницький видав 1-й том своєї фундаментальної монографії «История запорожских козаков» (СПб., 1892). На останню книжку надав грошей також і Л. К. Попов, який 1891 р. брав участь в археологічних дослід-женнях в Фаліївці.
В маєтках Комстадіусів, Таль, Синельникових – в Фаліївці, Жуклі, Михайлово-Апостолові, в їхніх помешканнях і будинках – в Петербурзі, Херсоні, Царському Селі, Варшаві, Катеринославі та ін. – Дмитро Іванович неодноразово гостював і працював.
В листах генерала О. М. Синельникова йдеться про археологічні дослідження Д. Яворницького в маєтку Михайлово-Апостолове Херсонського пов. Херсонської губ. (1897 р.). Тут, в аристократичних курганах «Баби» й «Розкопана могила» були знайдені унікальні золоті скіфські предмети, які експонувалися у березні 1898 р. в Ермітажі. Про дослідження в маєтку О. М. Синельникова Д. Яворницький доповідав 1899 р. на ХІ Археологічному з’їзді в Києві [24].
Листи даного комплексу висвітлюють також працю Д. Явор-ницького над родинним архівом Синельникових з метою створення, на замовлення представників цієї фамілії, генеалогічної   історії роду. В цьому проекті активну участь взяли О. М. Синельников, М. М. Комстадіус й особливо – С. М. Таль. Натура діяльна і цілеспрямована, Софія Миколаївна вельми кохалася в історії й генеалогії свого роду. Разом з братом (генералом      О. М. Синельниковим) вони відновили пам’ятник прадіду І. М. Синельникову в Херсоні. Працюючи над генеалогічним проектом, С. М. Таль студіювала «Записки» своєї бабусі Софії Іванівни Селецької (дочки правнуки гетьмана Д. Апостола – Марії Данилівни Апостол), які зберігалися в родинному архіві Синельникових. В одному з листів С. М. Таль запропонувала    Д. Яворницькому план майбутньої книги про родовід Синельникових й навіть «процитувала» досить великий фрагмент з мемуарів С. І. Селецької. На жаль, цей проект не здійснився.
Як свідчить листування, спільно з О. М. Синельниковим  Д. Яворницький працював ще над одним творчим проектом – біографічним нарисом про сина О. М. Синельникова – Івана Олексійовича Синельникова (1889–1915), який героїчно загинув під час 1-ої світової війни (корнет розвідувального ескадрону 12-го охтирського гусарського полку). Проте лихоліття революцій і громадянської війни скасували цей проект.
Окрім того, Синельникови прислужилися й справі поповнення колекцій Катеринославського обласного музею ім. О.М. Поля [25].
Значним є комплекс, репрезентований листами князів Урусових, в якому на особливу увагу заслуговують листи Миколи Петровича Урусова (18 од.) та його дружини Віри Георгіївни (уродженої Алексєєвої) (55 од.) – дочки Георгія Петровича Алексєєва – близького друга Д. Яворницького [26].
З 1894 р. Дмитро Іванович заприятелював з впливовим князем М. П. Урусовим, завдяки якому була надрукована двохтомна збірка розшуканих істориком документів «Источники для истории запорожских козаков» (Владимир, 1903). Д. Яворницький неодноразово звертався до князя М. П. Урусова з власними проханнями та просив за інших. Історик був жаданим гостем в оселі Урусових в Петербурзі, Владимирі, Полтаві, Катерино-славі, в  маєтках  на Катеринославщині – в Паньківці й особливо – в Котовці. Микола Петрович і Віра Георгіївна вельми цікавилися творами Д. Яворницького, матеріально підтримували його, сприяли читанню публічних лекцій. Зокрема, 1909 р. М. П. Урусов пропонував Дмитру Івановичу опублікувати публічні лекції окремою книгою (№ 656).
Досить тривалий час листувався Д. Яворницький з В. Г. Урусовою (1894–1926 рр.). З її листів дізнаємося про коло спілкування вченого в містах Владимирі (на Клязьмі) та Полтаві, про благодійницьку діяльність Д. Яворницького і подружжя Урусових, про дозвілля в Котовці, діяльність катеринославського відділення Товариства Червоного Хреста, про скрутні часи для музею ім. О. М. Поля та його директора влітку 1917 р. (№ 710). Відзначимо листи В. Г. Урусової 1920-х рр. з Італії, де вона з матір’ю перебувала в еміграції. В цих листах високоосвічена, спостережлива й не позбавлена літературного хисту  Віра Георгіївна детально і образно описує природу, побут і звичаї місцевої людності.
Ще один комплекс листів представників однієї фамілії репрезентований листами Родзянків (нащадків відомого українського козацько-старшинського роду): Михайла Володимировича Родзянка (голова катеринославської губернської земської управи, голова Державної думи Російської імперії), Ганни Миколаїв-ни Родзянко (дружина М. В. Родзянка) і Сергія Миколайовича Родзянка (небіж М. В. Родзянка, предводитель дворянства   Новомосковського пов. Катеринославської губ.). В листах даного комплексу, передусім в листах М. В. Родзянка йдеться про створення музею ім. О. М. Поля, призначення Д. Яворницького на посаду директора цього музею, про участь Родзянків в поповненні музейного зібрання (№№ 452, 455). Листи віддзеркалюють приятельські стосунки між Д. Яворницьким і М. В. Род-зянком. Останній в листах до Д. Яворницького називав вченого «батьком», «батьком-кошовим» (№№ 441–443). Дмитро Іванович часто гостював у М. В. Родзянка, з яким познайомився задовго до свого переїзду в Катеринослав. Їх листування почалося ще 1889 р. Цікавий факт. Під час революції 1905–1907 рр. М. В. Родзянко залучав Д. Яворницького до активного політичного життя, зокрема до створення місцевого комітету партії октябристів (№№ 445–448). На прохання М. В. Родзянка Дмитро Іванович переклав українською мовою «Маніфест» 19 лютого 1905 р. (був опублікований) і редагував (хоча й формально) декілька чисел газети «Русская правда».
Музейна діяльність Д. Яворницького, історія створення музею ім. О. М. Поля, формування й поповнення його колекцій та інші аспекти музейного життя висвітлюються в листах С. С. та В. С. Деконських, Ю. Михайліва, М. М. Лебедя, О. М. Орбеліані, П. І. Порубаєва, Г. М. Родзянко, С. М. Родзянка, М. В. Рубаністого, М. Ф. Тушкана, П. М. Сочинського. Наприклад, завдяки досить активній збирацькій діяльності     П. М. Сочинського до музейних фондів надійшли запорозькі реліквії, картини «Козак Мамай», зброя, модель Новомосковського собору. Він розшукав листування останнього кошового отамана Запорозького війська П. Калнишевського з полковником О. Колпаком (№ 494).
В листах викладача Катеринославської класичної гімназії Ф. В. Локотя йдеться про фінансування археологічних дослід-жень Д. Яворницького в 1915 р., про організацію його лекцій в Луганську (1912 р.).
Археолог О. К. Тахтай в своїх листах торкається проблем роботи комплексної наукової експедиції на Дніпробуді, яку у 1927–1932 рр. очолював Д. Яворницький. Також О. К. Тахтай сповіщав про трагічні події, що відбувалися на поч. 1930-х рр. в музеях, коли з них «вичищалися» старі кадри (№ 592).
В листах багатьох дописувачів відбивається талант Д. Явор-ницького заохочувати представників різних верств суспільства до розшуку і збирання (колекціонування) історичних пам’яток, до археологічних, топографічних та генеалогічних досліджень. Яскравим тому підтвердженням є листи Олексія Васильовича Васильєва – управителя маєтком генерала І. В. Синельникова. Листування з О. В. Васильєвим припадає на початок наукової кар’єри Д. Яворницького, зокрема коли він працював над своєю першою монографією «Запорожье в остатках старины и пре-даниях народа» (СПб., 1888). Під впливом дослідницької захоп-леності й енергії Д. Яворницького, побачивши в ньому рідну    «и по родине, и по сердцу» людину, О. В. Васильєв забажав «хотя крупинку внесть в общее сведение какой бы то ни было науки, чтобы, умирая, сознать и почувствовать – недаром жил, недаром землю бременил» (№ 83). Й він діяльно допомагав    Д. Яворницькому в його історико-географічних дослідженнях,    в розшуку картографічних матеріалів, у виготовленні карт і планів. До цього О. В. Васильєв залучив і свого сина – студента Харківського університету.
Людські якості Д. Яворницького, як-от щирість, людяність, доброта, бажання допомогти, підтримати тих, хто цього потребує, знайшли відображення в багатьох листах даного випуску. Так, фотограф С. Краснощоков, у справах якого Д. Яворницький взяв участь, ставився до Дмитра Івановича з «братерською любов’ю» і щиро ділився своїми думками, нагадував історикові, щоб він пам’ятав про те, що є на світі люди, котрим Д. Явор-ницький «без рідні родич», і які стануть горою, за котру йому можна буде сховатися. (№ 238).
Особливою вдячністю відзначаються листи викладача таганрозької жіночої гімназії П. П. Філевського (також випускника історико-філологічного факультету Харківського університету), який неодноразово привозив своїх учениць на екскурсію до   Катеринослава (в музей ім. О. М. Поля і на Дніпрові пороги) і якому під час скрутної життєвої ситуації прийшов на допомогу Дмитро Іванович.
В напрочуд щирих і емоційних листах художника і письменника Т. С. Котенка міститься оцінка літературних творів   Д. Яворницького, роздуми про місію митця, характеристика стану, в якому на початку ХХ ст. перебувала українська живописна культура, вболівання за її розвиток (№№ 224, 227). Лис-ти віддзеркалюють наполегливу працю Т. С. Котенка, його жагу до знань, до оволодіння майстерністю живописця. Не можна без хвилювання читати рядки його листів, в яких він звертався до Д. Яворницького зі словами: «Мій дорогий друже, друже мого серця, учителю мого невченого розуму, крипителю наболілого серця… щирий спораднику…» (№ 221). Для Т. С. Котенка    Д. Яворницький залишився «незламним в боротьбі воякою за українську справу» (№ 228).
Своїм «коханим учителем і наставником» називав Д. Яворницького художник Ю. С. Михайлів (№ 32), який був зачарований поетичними творами Дмитра Івановича (№ 314). В листі М. Ю. Обідного вміщений його поетичний твір на честь 30-літнього ювілею літературно-наукової діяльності Д. Явор-ницького (№ 400).
В 5-му випуску публікуються листи відомих діячів катеринославської «Просвіти», як-от: Л. А. Глінка, Т. Д. Татарин (за участь в українському національному русі був засланий в Іркутську губернію; автор «Думи про неволю Сибірську», яку присвятив Д. Яворницькому), С. О. Липковський (голова товариства «Просвіта»), П. Ф. Тушкан та ін.
Значним є комплекс листів харківського поета, українського громадського діяча і приятеля Д. Яворницького Якова Івановича Щоголева (23 листи за 1884–1891 рр.), в яких йдеться про твор-чу працю вченого, болісну реакцію на критику його творів     (№ 779), творчі та дружні стосунки, про сімейну драму Д. Яворницького (розрив з першою дружиною), стан його здоров’я тощо.
В епістолярії, що репрезентується в цьому випуску, окрім особистого життя, родинних і дружніх стосунків Д. Яворницького і його творчості, висвітлюється також багато інших аспектів, в тому числі: культурно-громадське життя в Україні й загалом в Російській імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., діяльність українських громад в Москві, Петербурзі, Кубані, життя та діяльність окремих діячів науки і культури, громадського і політичного руху. В листах випуску знайшли відображення питання літературознавства, етнографії, фольклористики, мовознавства, видавничої справи, археологічної науки, музейної справи, колекціонування, доброчинної діяльності, діяльність різних товариств, в т.ч. культурно-освітнього товариства «Просвіта» тощо. Безумовно, домінуючою є інформація, що  стосується Д. Яворницького і яка дає можливість уявити Дмитра Івановича у «статусі» сина, брата, дядька, чоловіка, друга, колеги, однодумця й т. ін.
Всі листи, що тут друкуються (окрім листів Я. Щоголева; №№ 762–784), зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї. Переважна більшість листів публікується вперше. Раніше були вже опубліковані окремі листи Ганни та Івана Яворницьких (Еварницьких), Т. Коломієць, Деконських, М. Комстадіуса, О. Синельникова, С. фон Таль, Я. Щоголева. Першодрук цих листів оговорюється у коментарях до кожного листа.
Публікація листів здійснюється за абетковим принципом. Листи кожного кореспондента подаються за хронологією. Архітектоніка збірника містить вступну статтю, суто листи та науково-довідковий апарат (коментар, іменний, географічний, предметний та біографічний покажчики, список умовних скорочень). В коментарі даються пояснення згадуваних у листах персоналій, творів, друкованих органів, а також подій, про які йдеться чи натякується в листах. Розгорнуті довідки про персоналії та інші іменні реалії подаються, як правило, при першій згадці.
В збірці надається безперервна порядкова нумерація листів. Листи публікуються мовою оригіналу. При публікації зберігаються морфологічні та синтаксичні особливості оригінальних текстів, що передаються сучасним правописом. Дефектні та непрочитані місця відзначаються трикрапкою у квадратних дужках. Редакторську дату і місце написання листа вміщено під прізвищем кореспондента ліворуч. Авторська дата зазначається в тексті листа відповідно до її місця в автографі. Адреса (на конверті) і легенда [місце зберігання і шифр (інвентарний номер) листа] вміщені під текстом листа ліворуч.
Укладачі збірника висловлюють щиру подяку за наукові консультації, плідну допомогу та всебічну підтримку дослідникам, що взяли участь в підготовці до видання цієї збірки: дніпропетровському письменникові і краєзнавцеві М. Чабану, дослідниці власного родоводу Г. Орбеліані-Булатниковій, одеському літературознавцеві і бібліографові Г. Зленку, дніпропетровським дослідницям-музеєзнавцям Т. Архіповій, І. Гуровій, Г. Зубковій, В. Лазебник, Л. Марковій, М. Підосиновій, А. Подолян, М. Сердюк, Н. Степаненко, М. Тихоновій, В. Ходасу, Т. Цимляковій, головному зберігачеві Дніпропетровського історичного музею Т. Зворикіній.
Даний збірник пропонується вченим-гуманітаріям, працівникам культури і мистецтва, студентам гуманітарних вузів, викладачам, краєзнавцям, усім, хто цікавиться історією та культурою України.

Примітки

  1. Специальные исторические дисциплины / Под ред. В. А. Замлинского, М. Ф. Дмитриенко. К., 1992. С. 307–311; Дмитрієнко М., Войцехівська І.  Епістолографія (епістолологія) як наука історичного циклу: проблеми і шляхи їх вирішення // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. пр. та спогадів. Пам’яті видатного вченого-історика, чл.-кор. НАН України Івана Олександровича Гуржія. К., 1998. Ч. 2. С. 37–43;  Войцехівська І. Н., Ляхоцький В. П. Епістолологія. Короткий історичний нарис. К., 1998; Войцехівська І. Епістолологія // Енциклопедія історії України. К.: Наук. думка, 2005. Т. 3. С. 42; Абросимова С. В. Епістолярні джерела в їх історичному побутуванні та дослідницькому ареалі // ДІАЗ / За ред. О. І. Журби. Д.: Ліра, 2009. Вип. 3. С. 57–115.
  2. Ковальченко И. Д. Исторический источник в свете учения об информации. (К постановке проблемы) // История СССР. 1982. № 3. С. 137.
  3. Дорошенко Д. В справі  видання мемуарів та листування (кілька уваг та дезидератів) // Стара Україна: Часопис історії і культури. Львів, 1924. Кн. ІХ–Х. С. 139–142.
  4. Дильтей В. Литературные архивы и их значение для изучения истории философии // Вопросы философии. 1995. № 5. С. 128, 129.
  5. А. Л[азаревский]. Четыре письма жены полкового обозного Евдокии Сахновской к мужу. 1743–44 гг. // КС. 1891.     № 1. С. 177.
  6. Про це див.: Репина Л. П., Зверева В. В., Парамонова М. Ю. История исторического знания. М.: Дрофа, 2004.           С. 262– 268.
  7. Журба О. І. Місце археографії у збереженні писемних пам’яток історії // Гуманітарний журнал. 2003. № 1. С. 16.
  8. Про це див.: Гирич І. Б., Ляхоцький В. П. Археографічне опрацювання епістолярної спадщини українських громадських і політичних діячів кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. // Архіви України. 1995. № 4–6. С. 81–88; Абросимова С. Археографія як підсумок сучасної історичної науки в Україні («Український археографічний щорічник». Вип. 1-11. 1992–2006) // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки. – К., 2008. – Вип. 3. – Ч.1. – С. 440-441; Вона само. Епістолярні джерела в їх історичному побутуванні та дослідницькому ареалі // ДІАЗ / За ред. О. І. Журби. Д.: Ліра, 2009. Вип. 3. С. 81–84.
  9. Забіяка І. М. Епістолярна спадщина Василя Горленка. К., 2002; Старовойтенко І. М. Листування Євгена Чикаленка як історичне джерело: Автореф. дис. … канд. іст. наук. К., 2004.
  10. Миронова И. А. Эпистолярные источники ХІХ в. // Теория и методы источниковедения и вспомогательных исторических дисциплин. М., 1985. С. 121–130; Дмитрієнко М., Войцехівська І. Епістолографія (епістолологія) як наука історичного циклу: проблеми і шляхи їх вирішення // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. пр. та спогадів. Пам’яті видатного вченого-історика, чл.-кор. НАН України Івана Олександровича Гуржія. К., 1998. Ч. 2. С. 23–45.
  11. Дмитрієнко М., Войцехівська І. Епістолографія (епістолологія) як наука історичного циклу: проблеми і шляхи їх вирішення. С. 39–40.
  12. Паперно И. А. Переписка как целостный текст // Учёные записки Тартуского государственного университета. Тарту, 1977. Вып. 420. С. 71–81; Наумов Е. Ю. Частная переписка ХІХ – начала ХХ в. как объект археографического анализа // АЕ за 1986 г. М., 1987. С. 35–45; Марасинова Е. Н. Психология элиты российского дворянства последней трети ХVIII века. (По материалам переписки). М.: РОССПЭН, 1999; Сурева Н. Листування родини Нечаєвих як джерело з історії дворянства Південної України кінця ХVIII – першої половини ХІХ століття // Епістолярна спадщина родини Нечаєвих (кінець XVIII – перша половина ХХ століття) / Упорядники: С. Абросимова, І. Анцишкін, Н. Сурева та ін.; Наук. ред. А. Бойко. Запоріжжя: РА «Тандем – У», 2003. С. 21–28.
  13. Метод сітьових (мережевих) систем репрезентований в концептуальній статті: Колесник І. І. Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. ХІХ століття // УІЖ. 2008. № 1. С. 169–193.
  14. Про Д. Яворницького див.: Гапусенко І. М. Дмитро Іванович Яворницький. К., 1969;  Шубравська М. М. Д. І. Яворницький: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. К., 1972. Шаповал І. М. В пошуках скарбів. Дн., 1990; Він само. Козацький батько: Образ Д. І. Яворницького у спогадах письменників, діячів культури і науки. Кривий Ріг, 1998;  Абросимова С. Дмитро Яворницький. Запоріжжя, 1997; Вона само. Енциклопедист козаччини // УІЖ. 2005. № 4. С. 4–46.
  15. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. 1: Листи вчених до Д. І. Яворницького / Упоряд.: С. В. Абросимова, А. І. Перкова, О. В. Піцик та ін. Д.: Гамалія, 1997. 888 с.; Вип. 2: Листи діячів культури до Д. І. Яворницького / Упоряд.: С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова та ін.; Під заг. ред. Н. І. Капустіної. Д., 1999. 460 с.; Вип. 3: Листи музейних діячів до Д. І. Яворницького / Упоряд. С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова та ін.; Під заг. ред. Н. І. Капустіної. Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. 740 с.; Вип. 4: Листи Д. І. Яворницького до діячів науки і культури / Упоряд. С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова та ін.; Під заг. ред. Н. І. Капустіної. Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. 500 с.
  16. Литвинова Т. Ф. Листи до Дмитра Яворницького [Рец. на кн.: Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Д., 1997. Вип. 1: Листи вчених до Д. І. Яворницького. 888 с.] // КС. 1999. № 3. С. 172–175; Дмитрієнко М. Ф. [Рец. на кн.: Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Д., 1999. Вип. 2: Листи діячів культури до Д. І. Яворницького. 460 с.] // УІЖ. 2005. № 4. С. 210–213; Бекетова В. М., Журба О. І. «Дніпропетровська козаччина» (історія козацтва в працях дніпропетровських істориків останнього десятиліття) // Січеславський альманах. Збірник наукових праць з історії українського козацтва / Головний ред. Г. К. Швидько. Д.: НГУ, 2005. Вип. 1. С.13.
  17. Гирич І. Б., Ляхоцький В. П. Археографічне опрацювання епістолярної спадщини українських громадських і політичних діячів кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. // Архіви України. 1995. № 4–6. С. 81–88.
  18. Найбільш значна вибіркова публікація була підготована до 150-ліття від дня народження Д. Яворницького. Див.: З епістолярної спадщини академіка Д. І. Яворницького / Вступну ст. й документи до друку підг. С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова // УІЖ. 2005. № 5. С. 114–165. З останніх публ. див.: Іваннікова Л. В., Мицик Ю. А. З нововідкритої кореспонденції Д. І. Яворницького // ДІАЗ / За ред. О. І. Журби. Д.: Ліра, 2009. Вип. 3. С. 671–686. Тележняк К. О. Листи представників родини Деконських до Д. І. Яворницького // Там само. С. 549–561.
  19. Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історіографа, краєзнавця та етнографа Д. І. Яворницького: (Матеріали наук.-прак. конф., присв. 135-річчю від дня народження вченого). 26 – 27 жовтня 1990 р. Д., 1991; Регіональне і загальне в історії: Тези міжнар. наук. конф., присв. 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археологічного з’їзду (листопад 1995 р.). Д., 1995;  Постать  Д. І. Яворницького на тлі історичної епохи // Грані. – 2005. – № 5. – С. 3–85.
  20. Тимофєєва І. М. Деякі відомості про родину Д. Яворницького з його епістолярної спадщини // З минувшини Подніпров’я. Д.: Дніпро, 1995. С. 41–45; Тележняк К. О. «Милий дядечко». (З історії приватного життя академіка Д. І. Яворницького) // Гуманітарний журнал. 2004. № 1–2. С. 185–187; Вона само. Д. І. Яворницький у стосунках з батьками // Грані. Д., 2005. № 5. С. 29–31; Вона само. З особистого життя академіка Д. І. Яворницького // Скарби музеїв: Матеріали обл. наук. конф. до Міжнародного дня музеїв. 2003 р. Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. С. 102–106; Парамонов А. Ф. К истории рода Яворницьких // Харьковский исторический альманах. 2004. Весна – лето. С. 110–113; Кочергін І. О. Рід та родина Дмитра Івановича Яворницького // Січеславський альманах: Зб. наук. пр. з історії українського козацтва / Гол. ред.    Г. К. Швидько. Д.: НГУ, 2006. Вип. 2. С. 59–64; Він само. Д. И. Яворницкий: Жизнь без грима // Экспедиция ХХІ. 2007. № 1 (63). С. 6–7; Абросимова С. В., Парамонов А. Ф. Дмитро Яворницький та його родовід. Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2009.
  21. Д. Яворницький називає Григорія Якимовича Яворницького (Еварницького) двоюрідним братом; див. лист Д. Яворницького до К. Білиловського від 7.10.1898 р.: ЕСЯ. Вип. 4. С. 41. Проте в генеалогічному розпису родоводу Яворницьких, що його здійснив А. Ф. Парамонов, Григорій Якимович Яворницький вказаний як дядько Д. Яворницького. Див.: Абросимова С. В., Парамонов А. Ф. Дмитро Яворницький та його родовід. Харків, 2009. С. 89.
  22. ЕСЯ. Вип. 4. С. 77–79.
  23. Письма потомков Ивана Максимовича Синельникова – первого губернатора Екатеринослава / Состав.: С. В. Абросимова, В. В. Синельников. Одесса: Астропринт, 1999 – 2003. Вып. 1–4; Синельников В. В. Д. І. Яворницький у колі фаліївських друзів // Грані. Д., 2005. № 5. С. 33–36; Абросимова С. В. Родина Синельникових в житті та творчості      Д. І. Яворницького // Видатні особистості. Музейна персоналістика. Д.: АРТ-ПРЕС, 2008. С. 10–24.
  24. Эварницкий Д. И. Раскопки курганов в Херсонской губ., Херсонского и Александрийского уездов (в имении А. Н. Синельникова, Михайлове-Апостолове, и хуторе О. В. Волковой) // Труды XI Археологического съезда в Киеве. М., 1901. Т. 1. С. 718–735.
  25. Абросимова С. В. Родина Синельникових в житті та творчості Д. І. Яворнцького. С. 21.
  26. Листи Г. П. Алексєєва до Д. Яворнцького див.: ЕСЯ. Вип. 3. С. 8–27.