По формальному переименованию

Ім’я архієпископа Феодосія (у світі — Олександр Миколайович Макаревський — 1823 (або 1825) — 1885 рр.) користувалося наприкінці XIX — на початку XX ст. великою популярністю у Катеринославі перш за все через його праці краєзнавчого характеру. Хоча назвати Феодосія видатним істориком було б перебільшенням, йому аж ніяк не можна відмовити у вмінні робити логічні висновки з фактів, а фактологічна база у нього була багатою. Феодосій був першим і останнім краєзнавцем, який користувався єпархіальним архівом, більша частина якого зникла під час війн та революцій. Це стосується, насамперед, монографії «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия», яка спочатку друкувалася в журналі «Екатеринославские епархиальные ведомости» за 1879—1881 рр. (без імені автора), а у 1880 р. вийшла окремим виданням (у двох випусках) у Катеринославі (також анонімно). Зміст книги ширший за її назву: в ній досліджується історія не лише церков, а й самих населених пунктів. Зокрема, Феодосій не забував навести документи (якщо вони збереглися) про роль запорожців у заснуванні того чи іншого міста або села. Зрозуміло, не у кожному неселеному пункті існувала церква, але вона була у кожному великому. Свідчення, наведені Феодосієм, ми звели до таблиці:

  • Бахмутський – існувало 23 церкви до початку ХІХ ст.
  • Верхньодніпровський – існувало 26 церкви до початку ХІХ ст.
  • Катеринославський – існувало 31 церкви до початку ХІХ ст.
  • Новомосковський – існувало 42 церкви до початку ХІХ ст.
  • Олександрівський – існувало 18 церкви до початку ХІХ ст.
  • Павлоградський – існувало 35 церкви до початку ХІХ ст.
  • Ростовський – існувало 13 церкви до початку ХІХ ст.
  • Слов’яносербський – існувало 26 церкви до початку ХІХ ст.

Якщо ми врахуємо, що не всі документи збереглися (особливо це стосується участі колишніх козаків у заснуванні сіл, які виникли після ліквідації Січі — станова належність засновників фіксувалася не завжди), що до складу єпархії увійшли і деякі території, які входили до Османської імперій (міста Азов, Таганрог та ін.), можна дійти до висновку — наведені Феодосієм документи каменя на камені не залишають від легенди про «засвоєння» та «заселення» Новоросії Катериною II.
Не проминув Феодосій і питання про «заснування» Катеринослава. Він наводить документи про заснування Кодака, про рішення Коша Запорозького оселити там берегову варту та лоцманів, чим було покладено (1656 р.) початок місту навколо фортеці. (Ук. соч. вий. 1. — с. 70—71). В 1784 р. «Священство, ктиторы и прихожане» Новокодацької Свято-Миколаївської церкви звернулися за дозволом прибудувати прідєл Богоявления Господня. Далі йде цитата з рапорта протопопа Федора Фомича про те, що їм «в городе ЕКатеринославе (курсив Феодосія) при соборной Николаевской церкви придел… во именование Богоявления Господня… заложен» (Ук. соч. вин. 1. с. 35). Таких документів було багато (с. 31). Сам Феодосій на кожному кроці робить зауваження типу: «по формальном переименовании Слободы Половицы губернским городом Екатеринославом» (с. 31). Втім, є і пряма цитата з листа правителя Катеринославського намісництва Каховського преосвященному Амвросію, від 13.01.1791 р., «…назначено быть дворянскому собранию в губернском городе Екатеринославе, в древней Половице…» (с. 47).
Тобто Феодосій з документами в руках довів, що «заснування Катеринослава» просто не було, що місто перейменували і трохи змістили центр — з Нового Кодака у слободу того ж таки міста — Половицю.

Когтянц К., старший науковий співробітник ДІМу

Джерело: Музей і майбутнє: Доповіді та повідомлення наукової конфе­ренції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997 р. — Дніпропетровськ, 1998. — 106 с.