Дніпропетровський національний історичний музей

Українське військове товариство в 228-му полку було створено в квітні 1917 р. за сприяння Катеринославського Українського військового товариства. Головою і представником товариства на всі з’їзди, збори і засідання в Києві радою товариства полку був призначений Пилип Сафронович Курявий. Саме він в інформаційному бюро при УЦР підписав для товариства газети «Вісті УЦР», «Народна воля». За його участі була створена лекційна комісія на чолі з прапорщиком Дубінцевим, затверджена тематика лекцій «Політичні партії», «Яка нам потрібна школа», «Федерація та автономія України» та ін.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття вибори гласних міської думи в Катеринославі відбувалися з використанням технічної новинки – балотировочного апарату або автоматичного ящика. Це пристосування гарантувало таємне голосування, чесність виборів, без підтасування. Виготовлялись апарати у С.Петербурзі за спеціальним патентом, про що свідчить надпис на нікельованих бляхах корпусу апарату. Металевий ящик встановлений на прямокутну дерев’яну основу з нумераторами, що фіксували голоси “за” і “проти”. Неписьменим виборцям допомагав колір ящика: ліва половина була пофарбована чорною, а права — білою, фарбами (“проти”, “за”). Для голосування використовували важкі металеві кулі.

Василь Васильович Поросний народився у 1873 році в с.Міські Млини, що неподалік Опішного. Вчився в Опішнянській зразковій гончарній майстерні, працював як кустар-одинак. Роботи визначались великими живописно-декоративними якостями. Гончарні вироби Василя Поросного: миски, тарілі, глечики, куманці, вази, – оздоблювалися рослинним та анімалістичним орнаментами. Неодноразово нагороджувався медалями, похвальними листами та грошовими нагородами як учасник всеросійських виставок.

Знак затверджено імператором Олександром ІІІ 9 листопада 1889 року. Інститут земських начальників введено Законом від 12 липня 1889 року замість Присутствія по селянських справах і мирових посередників. За законом кожен повіт губернії розподілявся на ділянки, на чолі яких стояли земські начальники. Обирався начальник поміщиками з числа потомствених дворян, віком від 25 років, з вищою освітою, або який прослужив не менше трьох років на посаді мирового посередника або мирового судді. Для земських начальників встановлювався дуже високий майновий ценз, що не дозволяв обіймати його посаду різночинцям і навіть чиновникам. Призначалися і затверджувалися кандидатури губернатором і міністром внутрішніх справ.

Товариство засноване 3 січня 1881 року в Парижі (Франція). Відкрило діяльність на Криворіжжі 13 серпня 1881 року терміном на 80 років. Мета товариства: розробка залізних руд на землях, орендованих О.М.Полем у Кривому Розі Херсонської губернії, улаштування доменних печей, плавилень і заводів для виготовлення заліза та сталі. Основний капітал товариства – 7000000 франків. Видано 14000 акцій по 500 франків. До складу підприємства входили: 1) залізні рудники у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії і у Херсонській губернії (Саксаганський, Інгулецький, Добровольський); 2) чавуноплавильний і залізоробний завод “Гданцевський”. Це було друге за часом створення акціонерне товариство з французьким капіталом, що діяло в Україні. Ініціатором, одним з його засновників і акціонерів був О.М.Поль, підприємець і почесний громадянин міста Катеринослава.

Народився у родині дяка церкви с.Донське Ставропольської губернії. Спочатку навчався у духовному училищі і духовній семінарії, поступає до Новоросійського університету, що в Одесі. Його наукова, педагогічна і громадська діяльність у Катеринославі розпочалася у 1880 р. на посаді викладача реального училища. Вільний час Акінфієв присвятив дослідженню флори і клімату краю і міста. У 1885 р. вийшла його праця «Очерки флоры г.Екатеринослава», що закріпила високий громадський і науковий статус Акінфієва. Наступним дослідженням стала книга «Растительность Екатеринослава в конце первого столетия его существования» (1889 р.).

Народився 3 липня 1803 р. у передмісті Катеринослава – Нових Кайдаках. У 1835 р. разом з родиною переїхав до Катеринослава. У 1843 р. зареєструвався як купець другої гільдії, а з 1854 р. – першої гільдії. Разом із дружиною Марією мав двох доньок – Ганну і Любов. 10 листопада 1858 р. за Грамотою Олександра ІІ отримав стан потомственного почесного громадянина (разом із членами родини). Благодійність Белявського розпочалась одразу після смерті батька, який заповів місту гроші для роздачі бідним людям на православні свята – Різдво і Пасху. За пожертвування на користь церкві у 1850 р. йому було оголошено Подяку Святішого Правлючого Сенату. У 1849 р. він заснував лікарню для людей, хворих на цингу, був старшиною дитячого притулку Катеринослава. За сумлінну і тривалу службу на посаді міського голови у 1851-1853 рр.

Єпископ Феодосій (в миру О.П.Макаревський, 1822-1885) – народився на Чернігівщині в родині диякона. Освіту одержав в духовних навчальних закладах – духовній семінарії і Київській духовній академії. У 1861 р. професор богословських наук О.Макаревський прийняв постриг і ім’я Феодосія (на честь Феодосія Печерського, день пам’яті якого припадає на 3 травня). Призначений єпископом Катеринославським і Таганрозьким, 6 серпня 1871 р. Він чимало зробив для єпархії і духовенства.

Закінчив благородний пансіон С.Петербурзького університету з чином губернського секретаря. До служби вступив 29 липня 1821 р. у Департамент Міністерства юстиції. Того ж року прийнятий на військову службу унтер-офіцером лейб-гвардії у Драгунський полк. 14 лютого 1831 р. звільнено від служби генерал-майором з мундиром і пенсією. За відміну у битвах Петро Ананійович був нагороджений багатьма орденами. Мав золоту шаблю з написом «За храбрость». 1837 р.